Око людини

Око — опис, схема будови і функції



Кожній людині притаманний власний неповторний погляд на навколишній світ. Але, попри складність інтерпретації подій, що відбуваються, структура зорового органу залишається впорядкованою і єдиною для всіх.

Але все ж можна виділити основні функції в схемі будови очі і його складові елементи, без яких неможливе нормальне сприйняття візуальної інформації.

Схематична будова ока людини
Схематична будова ока людини

Очна ямка, її кровопостачання і іннервація

Око – парний орган, що знаходиться у верхній частині черепа в очних ямках, або орбітах. Черепна кісткова парна виїмка має форму піраміди. У неї є 4 стінки:

  • внутрішня;
  • зовнішня;
  • верхня;
  • нижня.

Зовнішня стінка – більш міцна, оберігає вміст від механічних пошкоджень від навколишнього середовища, внутрішня – слабша, не витримує серйозних травм.

З різних сторін очна ямка обмежена додатковими пазухами носа: у глибині черепа сусідить з ґратчастим лабіринтом, внизу — з гайморовими пазухами, вгорі – з лобовими.

Органи очної ямки забезпечуються кров’ю, в основному гілками внутрішньої сонної артерії, а відтік забезпечується двома очними венами.

Іннервує органи орбіти чутливі перша і частково друга гілки трійчастого нерва (V пара черепних нервів). Рухові волокна представлені III, IV, VI, VII парами черепних нервів. Судини і нерви проходять в пучках з порожнини очної ямки в порожнину черепа через численні спеціальні отвори.

Також порожнина очної ямки з’єднується з порожниною носа в нижній носовій раковині, куди відкриваються носослізні канали відтоку.

Таким чином, створюється можливість взаємопроникнення інфекції між трьома цими сполученими органами:

  • око;
  • мозок;
  • ніс.
Індивідуальний малюнок райдужної оболонки ока
Індивідуальний малюнок райдужної оболонки ока

Будова повік

Тканини, які складають основу яка, йдуть в певному порядку. Зовні виступаюче очне яблуко прикрите верхнім і нижнім повіками – рухливими шкірними складками, які можуть закриватися як зусиллям волі, так і рефлекторно (у відповідь на подразник, наприклад, рефлекторне схлопування повік — миготіння). Своєю чергою, повіки зовні покриті тонкою шкірою.

Під шкірою знаходяться:

  • м’язи, ті самі, що забезпечують здатність блимати;
  • зв’язки, що кріплять повіки до очниці;
  • хрящова тканина, що надає форму повікам, в товщі її закладені меймобієві залози, вони секретують мастило, що поліпшує ковзання повік по оку;
  • протоки цих залоз відкриваються в так званий інтермаргінальний простір;
  • кон’юнктива, слизова оболонка, вистилає повіки зсередини і покриває частину очного яблука зовні, спереду переходячи в рогівку.

Анатомічно повіка має ще переднє ребро — з нього ростуть війчасті цибулини, на його поверхню виходять протоки сальних залоз, потових залоз, і заднє ребро, що прилягає до очного яблука.

У медіальних частинах повіки відкриваються протоки слізних залоз. При щільному змиканні повіки реалізується правильний відтік слізної рідини.

Функції повік

  • захищають око від механічних пошкоджень,
  • перешкоджають проникненню в порожнину очниць сторонніх тіл,
  • забезпечують зволоження рогівки, шляхом секреторних органів.

Світло, проходячи із зовнішнього середовища, потрапляє спочатку на рогівку ока.

Опис і будова рогівки

Особливості рогівки

Рогівка – це ррозора однорідна, що покриває виступаючу передню частину ока, оболонка. Не містить кровоносних судин.

Живлення рогівки відбувається шляхом омивання її водянистою вологою, що міститься в передній камері ока (простором між рогівкою і райдужкою).

Завдання рогівки – заломлювати світлові пучки, захищати очі від пилу і сміття. Також вона бере участь в обміні речовин.

Вона складається з семи шарів, перераховуються від зовнішнього до внутрішніх:

  • Епітеліальний. Це кілька шарів нероговіючих різновидів клітин, особливість його — здатність до регенерації, клітини епітелію постійно злущуються і наростають нові. Епітелій відповідає за механічний захист ока, проникнення вологи і надходження кисню за рахунок слізної плівки.
  • Боуменова мембрана. Вона відповідає за метаболізм рогівки. Шар Боумена нездатний до регенерації, його пошкодження призводить до порушення зору.
  • Строма. Вона заповнена великою кількістю волокон колагену. Строма являє собою найтовщий шар рогівки. У 2013 році був виділений дуже тонкий, але міцний шар Дюа. Десцеметова мембрана тонким шаром відокремлює строму і шар Дюа від клітин ендотелію, які виробляють для мембрани колаген.
  • Ендотелій. Він видаляє надлишки рідини з рогівки і погано відновлюється в разі пошкоджень. З віком щільність клітин ендотелію знижується, і якщо товщина досягає 800 (в результаті запальних захворювань очей або травми), то функція відтоку перестає виконуватися і у людини виникає набряк рогівки, погіршується зір. Норма щільності ендотелію – 3500-1500 клітин на квадратний міліметр, але це залежить від віку.
  • Слізна плівка. Вона пом’якшує, санує, зволожує око. Захворювання слізної плівки – це “синдром сухого ока” – розповсюджена хвороба сучасних офісних працівників.

Пройшовши рогівку і передню камеру ока, світло проходить через зіницю.

Опис і будова зіниці

Зіниця і її характеристики

Так позначається круглий отвір в центрі райдужної (передньої частини судинної) оболонки ока. Райдужка містить м’язи, сфінктер (звуження зіниці) і дилататор (розширення).

Колір райдужної оболонки унікальний та залежить від кількості в ній пігменту меланіну і варіюється від повної його відсутності.

Принцип діафрагмального фотоапарата трапляється, коли зіниця збільшується в темряві, коли для ефектів на сітківці потрібна більша кількість світла, зменшується діаметр зіниці при яскравому світлі.

Розширення і звуження зіниці відбувається рефлекторно через нервові центри, в залежності від освітленості сітківки ока. За розширення відповідальна симпатична нервова система, за звуження – парасимпатична.

Свідомо людина не може вплинути на зіничний рефлекс, але можна коригувати м’язові скорочення зіниці за допомогою спеціальних препаратів, що з успіхом використовують окулісти при ретельному огляді очного дна.

Опис і будова кришталика ока

Кришталик і склисте тіло

Кришталиком називається внутрішньоочна двоопукла жива прозора лінза. Кривизна і, як наслідок, заломлююча сила лінзи залежить від м’язів райдужної оболонки, до якої він прикріплений війковим паском. Кришталик фокусує (в нормі) світлові пучки на сітківці, свою форму може змінювати майже миттєво.

Око зі збільшеною оптичною силою лінзи буде короткозорим, в ньому зображення фокусується перед сітківкою. Око зі зменшеною оптичною силою – далекозорим, тут зображення фокусується за сітківкою. Обидва дефекти виправляються за допомогою додаткових штучних, протилежних по вектору впливу на фокус, оптичних середовищ (звичайних окулярів, контактних лінз).

Катаракта приходить з віком замутніння кришталика ока. Сучасна медицина отримала можливість оперативним шляхом виліковувати катаракту, замінюючи зношений кришталик на протез; зір в такому випадку відновлюється.

Склисте тіло – це прозора гелеподібна речовина. Крізь нього проходить заломлений кришталиком пучок світла. Крім пропускної здатності, склоподібне тіло:

  • підтримує форму і щільність очного яблука;
  • регулює перепади внутрішньоочного тиску;
  • додатково заломлює промені світла.

Пройшовши склисте тіло, промені світла потрапляють на сітчасту оболонку.

Фази еволюції та ембріогенез у зорового органу
Фази еволюції та ембріогенез у зорового органу

Сітківка ока

Сітківка, як її в основному називають, прилягає з внутрішньої сторони до склистого тіла, а з зовнішньої — до судинної оболонки. Це периферичний відділ зорового аналізатора, частина нервової системи.

Тут світлова енергія фотонів перекладається в електричну і рухається по нервових провідних шляхах в зорові зони кори головного мозку, де відбувається оцінка отриманого зображення. Сітківка утворена двома різновидами світлочутливих клітин – колбочками і паличками.

Перші:

  • мають конічну форму;
  • забезпечують колірний зір, завдяки їм очі можуть відрізняти безліч колірних нюансів;
  • розташовуються переважно в центрі сітчастої оболонки, максимальної концентрації досягаючи в області її жовтої плями;
  • збуджуються при хорошому рівні освітлення.

Що стосується паличок, то вони мають форму циліндрів і забезпечують сутінковий і периферійний зір, відповідають за виявлення обрисів предметів. Ці елементи знаходяться здебільшого ближче до країв сітківки.

Вони вкрай чутливі і проводять нервові імпульси в умовах малої освітленості. У сітківці пучок світла закінчує свою подорож по очних середовищах і перетворюється в нервові імпульси. До неї щільно прилягає судинна оболонка.

Опис і функції склери

Судинний шар (хоріоідея) і склера

Він прилягає до зовнішньої частини сітчастої внутрішньої частини склери (знаходиться між склерою і сітківкою).

Фактично – це рихло розташовані артерії, вени. Основна його функція – забезпечення метаболізму сітківки.

Захворювання сітчастої оболонки (сітківки) на ранніх етапах протікають безсимптомно, до того ж іннервація цієї області ока вся йде на забезпечення зору, біль при первинному пошкодженні судин не виникає. Тому важливо оглядати очне дно у офтальмолога регулярно щороку з метою своєчасної діагностики патології хоріоідеї.

У просторіччі склера – це білкова оболонка ока, зовні схожа на варений білок яйця. Вона зі утворена зі сполучної тканини, щільна, зовнішньою частиною прилягає до очниці. Основні її функції – захист і зовнішня опора ока.

Вади зору

Висновок

Ось і вся будова коротко. У 8 класі на уроках біології учням показують схему з описом будови ока людини. Така таблиця з назвами дуже зручна в розумінні анатомії зазначеного органу.

Також для більшої ефективності навчання в підручниках наводяться кольорові малюнки будови ока з позначеннями його конкретних складових частин. Око на них поділене на сегменти, до кожної з яких наводиться підпис.

Варто відзначити ще одну особливість, що випливає з розташування ока в жорсткому черепному каркасі.

Кілька органів, а саме очч, мозок і ніс з’єднуються між собою за допомогою нервових і судинних шляхів через спеціальні кісткові канали. Таке розташування дозволяє не тільки інфекційним агентам перебиратися з одного органу в інший.

Складність представляють об’ємні процеси, наприклад, пухлини. Якщо, припустимо, гайморова пазуха буде вражена нею, то вона досить ймовірно торкнеться і мозку, і очей. І навпаки, об’ємні процеси в орбітах викликають ураження мозку.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *