Сучасна біологія базується на безлічі законів, виведених внаслідок досліджень і відкриттів. Вони, своєю чергою, в майбутньому стають ключем для наступних відкриттів. Без знання суті основних біологічних принципів неможливе розуміння подальшого матеріалу. З цієї причини в шкільному курсі, а також при підготовці до ЗНО вивчається біогенетичний закон Геккеля-Мюллера (Біологія 9 клас), що стосується індивідуального розвитку організмів, що має велике значення для біогенетики і дає відповіді на безліч питань і пояснення на ті чи інші явища.
Формулювання закону, його значення
Крім основного формулювання, в курсі біології розглядаються і обставини появи передумов до відкриття, а також прізвища вчених, які доклали руку до цього значного відкриття. Дані теми також можуть включатися в список питань в ЗНО.
Історія відкриття
Необхідно розуміти, що закону передувала довга низка досліджень. З цієї причини, крім самих вчених, безпосередньо сформулювали правило, необхідно показати, які ще вчені побічно брали участь в цьому. Передумовами для формулювання закону стали наступні дослідницькі роботи:
- Робота німецького вченого Мартіна Ратке, в якій він на прикладі своїх досліджень вказав на наявність зябрових щілин не тільки у риб, але і у зародків птахів і ссавців.
- Сформульована на основі спостережень Етьєном Серрою теорія про те, що зародки еволюційно більш високоорганізованих організмів у своєму ембріональному розвитку повторюють риси дорослих особин більш примітивних організмів.
- Дослідження Карла Максимовича Бера з його висновком про те, що ембріони хребетних у своєму розвитку, маючи загальні форми, поступово набувають більш спеціалізовані приватні ознаки.
- Чарльз Дарвін зауважив у своїй головній праці» Походження видів”, що зародки хребетних протягом свого становлення мають якийсь образ спільного прабатька.
Попри безліч спостережень, припущень і припущень, чіткого формулювання все-таки висунуто не було.
Авторами чітко сформульованого Закону вважаються Фріц Міллер і Ернст Геккель. Міллер вів свої дослідження в 1864 році, попередньо ознайомившись з теоріями, висунутими до цього іншими вченими.
У своїй праці під назвою «За Дарвіна» він вперше написав, що протягом свого індивідуального розвитку організми проходять етапи історичного розвитку. Через два роки Геккель, ввівши такі поняття як “онтогенез”(що означає Індивідуальний розвиток) і “філогенез” (історичний розвиток), привів остаточне і найкоротше формулювання, яка свідчить, що онтогенез є швидким повторенням філогенезу.
Таке визначення показує, що на підставі індивідуального розвитку одного організму можна виявити, як відбувалося історичне розвиток. Е. Геккель запропонував у вивченні філогенезу використовувати метод потрійного паралелізму, в якому використовуються дані з досліджень з палеонтології, ембріології та порівняльної анатомії.
Цей закон також стали використовувати в психології IX—XX ст. вчені-психологи стали висувати припущення, що в зв’язку зі схожістю етапів у тварин і людини можливо пояснити і передбачити різні стадії психічного розвитку.
Факти “за” і “проти”
Надалі вченими з більш пізніх часів було встановлено, що не всі органи проходять однакові стадії (проходження однакових етапів було названо Геккелем рекапітуляцією), однак, є достатня кількість органів і структур, які все-таки підкоряються біогенетичному закону.
Зараз теорія Геккеля і Мюллера вважається основною в еволюційному вченні. За допомогою сучасних технологій стало можливим більш детальне вивчення ембріонів.
Попри деякі відмінності, наприклад, неотенії (досягненні статевозрілості і закінчення онтогенезу на ранніх етапах розвитку), спостерігається досить багато спільних рис для того, щоб вважати біогенетичний закон дійсним. Та ж неотенія спостерігається лише у найбільш примітивних тварин (членистоногих, черв’яків, земноводних), а також у рослин.
Одним з фактів на захист закону можна вважати, наприклад, зародок курки, який на певних стадіях має однакові передні і задні лапки, а також не має сформованих пір’я, що ставить його в положення, Більше близьке до плазунів, ніж до птахів.
На користь еволюційної теорії говорить безліч інших факторів, що спостерігаються на практиці. Крім загальних рис при розвитку, доказом можуть служити:
- атавізми, наприклад, наявність хвоста, багатососковість, підвищена волосатість, перетинки між пальцями, вушні м’язи;
- наявність рудиментарних органів, наприклад, напівмісячна складка ока (рудимент третього століття), апендикс (добре розвинений у жуйних тварин), наявність в куприку хвостових хребців.
Слід також згадати, що відмінності обумовлюються мутаціями, які відбуваються якраз під час ембріогенезу.
І, як відомо, корисні мутації еволюційно закріплюються, що означає, що у зародків різних видів відмінності можуть проявлятися на різних етапах розвитку.
