Становлення неокласичної теорії фінансів
Неокласична теорія фінансів у сучасній економіці – це система знань про управління фінансами та організацію фінансової тріади:
- ресурс;
- ринок;
- відносини.
Якщо розглядати проблему управління фінансами в історичній ретроспективі, можна відзначити, що вона завжди привертала увагу економістів. Фінансова наука за роки свого становлення зазнала суттєвих трансформацій. Її еволюція відбувалася в рамках двох стадій, значно розрізняються тривалістю:
- початок першої стадії відноситься до часів Римської імперії. Закінчилася вона лише в середині XX століття.
- Теоретичним оформленням цієї стадії стала класична теорія фінансів,
друга стадія виражається в неокласичної фінансової теорії.
Сутність першої теорії зводиться до фінансової домінанти держави, суть другої – до домінанти приватних фінансів. Якщо висловлюватися більш точно, в неокласичної теорії мова йде в основному про фінанси великих корпорацій і функціонуванні ринків капіталу.
Було б некоректно вважати, щоб поява нового напрямку повністю завершило історію класичної фінансової теорії. Було б точніше вказати на перехід до нової якості розвитку фінансової науки. Як в теорії, так і на практиці відбулася зміна пріоритетів.
Причиною таких змін стало формування великого приватного бізнесу, який потіснив державу з ролі ключового гравця фінансових ринків.
Хоча держава залишилася головним регулятором фінансового сектора, що задає найбільш загальні правила гри через податкову систему, вплив корпорацій стало істотним.
Перехід до неокласичної теорії фінансів від класичної не був самостійним унікальним явищем: він відбувався в рамках переходу до неокласичної економіки і підкріплювався розробками вчених маржиналістів. Зокрема, можна згадати теорію граничної корисності і дослідження з проблем теорії відсотка і теорії капіталу.
Основи неокласичної фінансової теорії
Неокласична фінансова теорія ґрунтується на п’яти базових посилках:
- на економічну міць держави, а отже, і його фінансову стійкість значно впливає економічна міць приватного сектора. Ядром приватного сектора при цьому виступають великі корпорації;
- ядром фінансової системи країни є фінанси підприємницького сектора;
- держава повинна доцільно мінімізувати своє втручання в діяльність підприємницького сектора;
- основними з доступних джерел фінансування, які визначають розвиток великих компаній, є ринки капіталу і прибуток;
- внаслідок інтернаціоналізації ринків товарів, праці та капіталу виникає тенденція до інтеграції як найважливіший напрямок розвитку фінансових систем окремих країн.
Неокласична теорія фінансів сформувалася на основі ряду теорій:
- теорії корисності;
- теорії структури капіталу;
- теорії арбітражного ціноутворення;
- портфельних теорій;
- моделі ціноутворення на ринках фінансових активів;
- теорії переваг ситуацій у часі.
Неокласична фінансова теорія базується на ряді понять. Наведемо їх визначення.
Фінансовими ресурсами називають ті активи, які дозволяють якомусь суб’єкту вирішувати свої інвестиційні фінансові завдання. З позицій господарюючих суб’єктів для вирішення поставлених завдань необхідно комбінувати два типових процесу:
- мобілізацію, результатом якого стає знаходження джерел фінансування для того, щоб залучити необхідний обсяг коштів;
- інвестування, результатом якого стає визначення обсягів і напрямків вкладення наявних коштів.
Фінансовими відносинами називають відносини, що складаються між різними суб’єктами і тягнуть за собою зміни в складі активів або зобов’язань таких суб’єктів.
Фінансові відносини повинні бути документально підтверджені. Найчастіше вони супроводжуються зміною фінансового або майнового стану учасників, що вступають у взаємодію в рамках конкретної операції. Фундаментальною основою, яка супроводжує і оформляє фінансові відносини, є договори у всьому їх різноманітті.
Різновидом договорів є фінансові інструменти – договору, в результаті яких одночасно відбувається виникнення фінансового активу в однієї компанії і фінансового зобов’язання або пайового інструменту в іншої. У неокласичній теорії під фінансовим інструментом розуміється інструмент планування, в якому, за визначенням, позначені фінансові права і зобов’язання, що обертаються на ринку, як правило, в документарній формі.
У поняттях “фінансові ресурси” і “фінансові інструменти” максимально близько сходяться два моменти, що характеризуються як фінанси, так і капітал.
Це дозволяє сформувати органічний зв’язок того й іншого в цілісній системі відносин суспільного відтворення, що функціонують в координатах ринкової системи.
Зокрема, величина капіталу визначається шляхом очищення фінансових ресурсів економічного суб’єкта від тієї частини фінансових інструментів, яка визначена поняттям «зобов’язання». У цьому випадку обсяг інвестицій балансується обсягом прав власників, а валюта такого балансу, що формується за підсумками кожного відтворювального циклу, є аргументом стратегічних інвесторів в даному бізнесі.
Отже, в рамках неокласичної теорії фінансів розглядається частина економічних відносин, що складаються між суб’єктами процесу відтворення у зв’язку з розподілом і перерозподілом частини національного багатства або вартості суспільного продукту, і забезпечують накопичення капіталу і приріст фінансових ресурсів суб’єктів господарювання, а також фінансування державних функцій.
Якщо відбувається розширене відтворення фінансових ресурсів, такі відносини можуть визнаватися ефективними.
