Гори Анди — походження, природа, корисні копалини

Щоб на власні очі побачити гори Анди і познайомитися з їх природними та історичними об’єктами, знадобиться не один місяць. Неприступні вершини бачили зародження і загибель великої цивілізації інків.

Сьогодні народи Латинської Америки змогли підкорити складний ландшафт для власних цілей, побудувавши тут красиві міста, дороги, системи іригації і придатну для життя інфраструктуру.

Гори Анди на карті світу

Ланцюг з півночі на південь тягнеться по Південній Америці. Північні Анди пролягають через венесуельські, колумбійські та еквадорські території, центральні – через Болівію, Чилі, Аргентину та Перу, а південні – прорізають Чилі та Аргентину.

Ця система – найдовша в світі, а її довжина становить близько 9000 км.

Ланцюг надійно захищає землі на захід від Вододільного хребта, а Центральна Кордильєра від впливу Тихого і Атлантичного океанів. Цікаво, що Анди продовжують рости приблизно на 10 см в рік і через кілька століть можуть стати найвищими горами на планеті.

Походження назви

Розбираючись в етимології найменування, звернемося до цивілізації інків. У перекладі з їх забутої мови “Анди” – це мідні гори. Це свідчить про те, що ще за часів загиблої цивілізації вже були відомі не тільки родовища металу, але і відбувався його видобуток і переробка.

У гірській системі знайдена приблизно п’ята частина всіх світових запасів міді.

За іншими відомостями, наведеними італійським істориком Дж. Анелло Олива, словом “анти” народ кечуа називав високі хребти.

Фізико-географічна характеристика

Анди (координати 32°39’10” пд. ш., 70°00’40” з. д.) відрізняються неоднорідністю рельєфу. Вершини північної частини сусідять з численними вулканами. Центральний кластер дає початок багатьом річкам, які течуть в південній половині Американського континенту. Висота південних Анд рідко перевищує 1500 м.

Гори почали формуватися в юрському періоді і перетворилася на одну з найбільших у світі систем альпійської складчастості.

Система утворилася в результаті стик плит Наска і Південно-Американської, вона складається з чотирьох паралельних хребтів, між яким розташувалися численні заселені плоскогір’я і плато.

Біля острова Вогняна земля починається підводний Південно-антильський хребет, який тягнеться на 3500 км. до Антарктиди. Хребет можна, імовірно, назвати продовженням Анд.

Анди перетинають п’ять кліматичних поясів (екваторіальний, субекваторіальний північний і південний, субтропічний, помірний). Число висотних поясів залежить від широти і висоти.

Найбільша поясність спостерігається в екваторіальних широтах:

• вологі екваторіальні ліси;
• хвойні гірські ліси;
• гірські луки Парамос;
• зона льодовиків.

Корисні копалини Анд

Південні передгір’я, розташовані в основному на території Венесуели, багаті вугіллям, нафтою і газом.

Гвіанське і Бразильське плоскогір’я відомі покладами таких металів, як:

• уран;
• алюміній;
• свинець;
• марганець;
• золото.

В околицях вулканів можна зустріти сірку і селітру, а на території Венесуели є родовища алмазів.

Географія Анд

Аконкагуа – найвища точка Анд

Найбільший на планеті згаслий вулкан Аконкагуа (координати: 5969° з. д., 32°39 пд. ш.) є абсолютно найвищим пунктом Аргентини, Анд і всієї Західної півкулі. Розташований у центральній частині гірської системи і має висоту 6961 м.

Покритий вічними снігами, вперше підкорений 14 січня 1897 швейцарцем Маттіасом Цубріггеном, який здійснив одиночне сходження.

Існує версія, що назва гори походить від аруаканського “аконка-уе”, що перекладається як “приходить з іншого боку”. Деякі дослідники дотримуються думки, що найменування пов’язане з народом кечуа і означає «Білий страж» або «кам’яний страж».

Охос-дель-Саладо – найвищий діючий вулкан

На кордоні Чилі та Аргентини знаходиться вулкан Охос-дель-Саладо (координати 27°06’34” пд. ш., 68°32’32” з. д.). Маючи висоту 6893 м., він займає друге місце в Андах. Вулкан вважається згаслим, але іноді сейсмологи фіксують невелику активність в земних надрах.

Вперше він був підкорений польськими альпіністами Ю. Войжнісом і Я. Щепаньскім в 1937 році. У 2007 р. чилієць Г. Браво на автомобілі Сузукі зумів піднятися на Охос-дель-Саладо до висоту 6688 м., встановивши світовий рекорд сходження на автомобільному транспорті.

Озеро Тітікака – найвисокогірніша водойма на планеті

На стику перуанських і болівійських територій на висоті 3812 м. розташувалося озеро Тітікака («скеля пуми» мовою кечуа). Його площа становить 8300 км². Тітікака є найбільшим резервуаром прісної води у всій Південній Америці. В озеро несуть свої води кілька сотень річок, а витікає тільки одна – Десагуадеро.

Тітікака – скоріше не солона, а прісна водойма – відсоток солі в його воді не перевищує 1%.

Заселене в основному представниками морської фауни, що дає підставу припускати, що Тітікака колись була затокою. Частина західного берега водойми займає місто Пуно з населенням близько 130 тис. осіб.

Пустеля Атакама – найпосушливіше місце на Землі

Атакама (між 22° і 27° пд. ш.) знаходиться в північній частині Чилі і займає площу 150 тис. км².

Тут зафіксована нульова вологість повітря. Кількість опадів у регіоні Антофагаста не перевищує 1 мм. на рік, а русла річок пересохли понад 120 тисяч років тому. В Атакамі знайдено багате родовище нітриту натрію, за яке ведуться безперервні прикордонні суперечки між болівійською і чилійською владою.

Ель-Татіо – високогірне плато гейзерів

Атакама відома ще й тим, що тут, на висоті 4200 м., локалізується долина Ель-Татіо. Туристів приваблюють близько 80 гейзерів, а стовп води може підніматися до 30 м.

Гейзери активні в ранні години і припиняють активність до 9-10 години ранку. Поруч розташовані довгі цілорічні басейни з термальною водою, температура яких становить близько 50 градусів цельсія.

Підсумок

Анди відрізняються від інших гірських систем меридіанальною спрямованістю і відносно пологими схилами. Їх протяжність становить близько 9000 км, тоді як середня ширина дорівнює 500 км.

Ця гірська система ще не так досліджена альпіністами, як наприклад, Гімалаї, але опис південноамериканських вершин можна знайти без труднощів.

Тут, крім засніжених піків і далеких південноамериканських народів, що заселили важкодоступні плоскогір’я, можна знайти осколки великих цивілізацій, наприклад, таємниче поселення інків Мачу-Пікчу.