Кількість країн на політичній карті світу має тенденцію до збільшення. У 70-80-х рр. 20-го століття число їх зросло, насамперед, в результаті краху колоніальної системи, досягнувши до кінця 80-х рр. приблизно 210.
У 1990–х рр.головною причиною нового кількісного зростання став розпад кількох федеративних держав – СРСР, Югославії, Чехословаччини. В результаті до 2010 р.кількість країн у світі перевищила 250, причому 193 країни – це незалежні (суверенні) держави, інші ж зазвичай називають «територіями», оскільки вони залишаються ще залежними країнами.
Головним орієнтиром суверенної держави є членство в Організації Об’єднаних Націй (ООН); таких країн у 2010 р.було 193. При такій великій кількості країн необхідна їх угруповання, яку зазвичай проводять, виходячи з таких кількісних критеріїв, як розміри території і чисельність населення.
За розмірами території Всі країни прийнято поділяти на:
- найбільші (або країни-гіганти);
- великі;
- середні;
- невеликі;
- мікродержави.
У Європі, наприклад, до числа великих держав може бути віднесена Франція, середніх – Німеччина, невеликих – Словенія, а мікродержави – Сан-Марино.
За особливостями географічного положення розрізняють Приморські (в тому числі півостровні, острівні і країни-архіпелаги) держави і держави, що не мають виходу до моря. Останніх налічується 43 (наприклад, Чехія В Європі, Монголія в Азії, Чад в Африці, Парагвай в Латинській Америці).
Типи країн сучасного світу. Країни світу розрізняються не тільки за розмірами і географічним положенням, а й за рівнями соціально-економічного розвитку. Виходячи з цього рівня їх прийнято поділяти на два головних типу:
- економічно високорозвинені країни;
- країни, що розвиваються.
В основу цієї типології зазвичай кладеться показник валового внутрішнього продукту (ВВП), тобто вартості всієї кінцевої продукції, випущеної на території даної країни за один рік, в розрахунку на душу населення (хоча для отримання повної картини бажано враховувати рівень освіти, середню тривалість життя і деякі інші показники).
Однак група економічно високорозвинених країн відрізняється досить великою внутрішньою неоднорідністю, так що в її складі зазвичай виділяють три підгрупи.
- По-перше, це «велика сімка» країн Заходу (США, Японія, ФРН, Франція, Великобританія, Італія і Канада), на частку якої припадає близько 1/2 всього світового ВВП.
- По-друге, це високорозвинені невеликі країни, переважно в Західній Європі, також мають дуже високі показники ВВП і беруть активну участь у світовій торгівлі. Фактично до них примикають і так звані «країни переселенського капіталізму» – колишні володіння Великобританії (Австралія, Нова Зеландія, ПАР).
- По-третє, це деякі нові високорозвинені країни, наприклад Сінгапур, Республіка Корея.
До числа країн, що розвиваються ООН відносить всі інші держави світу.
- По-перше, це так звані ключові країни – Китай, Індія, Бразилія і Мексика, які багато в чому є лідерами світу, що розвивається.
- По-друге, це нові індустріальні країни (ніс), переважно азіатські, які в 1980-1990-х рр.за темпами соціально-економічного розвитку зробили такий стрибок, що їх стали називати «тиграми», або «драконами». Прикладами таких країн служать вже згадувані Республіка Корея, Сінгапур, а також Малайзія, Таїланд.
- По-третє, це країни, що експортують нафту, – Саудівська Аравія, Кувейт, Об’єднані Арабські Емірати і деякі інші, де завдяки припливу нафтодоларів розміри душового ВВП нерідко вище, ніж в Західній Європі і США.
- По-четверте, це “класичні” країни, що розвиваються з низьким рівнем соціально-економічного розвитку і душовим ВВП, зазвичай не перевищує 3-4 тис.доларів. До даної підгрупі відноситься переважна більшість країн Африки і багато країн Азії і Латинської Америки.
- По-п’яте, це 50 найменш розвинених країн, в яких середньодушовий ВВП становить всього 1-2 тис. доларів в рік. Майже всі вони знаходяться в Тропічній Африці. Прикладами найбідніших країн світу можуть служити Мозамбік і Ефіопія.
Третій тип країн – це країни з перехідною економікою. До нього прийнято відносити всі постсоціалістичні країни, тобто 15 країн, що раніше входили до складу СРСР, 12 колишніх соціалістичних країн Центрально-Східної Європи і Монголію.
Всі вони в кінці 1980 – початку 1990-х рр.почали перехід від колишнього, багато в чому авторитарного політичного ладу до демократичного ладу, заснованого на громадянському суспільстві, багатопартійності, дотриманні прав людини.
Активні перетворення стали проводитися і в господарській сфері, де фактично вже відбувся перехід від колишньої адміністративно-командної системи і централізованого планування до ринкової економіки.
Політична географія – це гілка економічної і соціальної географії, що знаходиться на її стику з політологією.
В якості самостійного наукового напрямку вона оформилася в кінці XIX – початку XX ст.нині її зазвичай визначають як науку про територіальну диференціацію політичних явищ і процесів. Це означає, що політична географія вивчає:
- формування політичної карти світу та окремих його регіонів;
- зміни в політичних кордонах;
- особливості державного ладу;
- політичні партії, угруповання і блоки;
- територіальні аспекти масових виборчих кампаній (так звана «електоральна географія»).
Всі ці процеси можуть розглядатися на різних рівнях – глобальному, регіональному, країновому, локальному. Чималий інтерес представляє також оцінка політико-географічного (геополітичного) положення країн і районів, тобто їх положення щодо політичних союзників і супротивників, осередків різного роду політичних конфліктів та ін.
Політико-географічне положення змінюється в часі і, отже, є історичною категорією. Складовою частиною політичної географії є також геополітика, що виражає державну політику в першу чергу щодо кордонів країни і її взаємодії з іншими, перш за все сусідніми, країнами.
В епоху першої і Другої світових воєн, а також в період «холодної війни» Геополітичні концепції прагнули обґрунтувати територіальні захоплення, окупацію територій, створення військових баз, політичне і військове втручання в справи інших держав.
Якоюсь мірою подібна спрямованість залишається і понині, але все ж акценти починають поступово змішатися в сферу забезпечення міжнародної безпеки. Сучасні геополітичні дослідження в Казахстані пов’язані насамперед з головними напрямками її зовнішньої політики, з усією системою її міжнародних відносин.
