Реферат на тему «Природні ресурси. Світове господарство»

Реферат на тему Природні ресурси. Світове господарство Географія

Мінеральні ресурси літосфери

Паливні корисні копалини мають осадове походження і зазвичай супроводжують чохли древніх платформ і їх внутрішніх і крайових прогинів. На земній кулі відомо понад 3,6 тис.вугільних басейнів і родовищ, які в сукупності займають 15% території земної суші.

Основна частина ресурсів вугілля припадає на Азію, Північну Америку і Європу і сконцентрована в десяти найбільших вугільних басейнах:

  • Китаю.
  • США.
  • Росії.
  • Індії.
  • Німеччини.

Нафтогазоносних басейнів розвідано понад 600, розробляється 450. Загальне число нафтових родовищ досягає 35 тис.основні запаси знаходяться в Північній півкулі і приурочені до відкладень мезозою. Головна частина цих запасів також сконцентрована в невеликому числі найбільших басейнів Саудівської Аравії, США, Росії, Ірану.

Рудні корисні копалини зазвичай приурочені до фундаментів (щитів) древніх платформ, а також до складчастим областям. У таких областях вони нерідко утворюють величезні за протяжністю Рудні (металогенічні) пояси, пов’язані своїм походженням з глибинними розломами в земній корі.

До ресурсів літосфери слід віднести також енергію глибинного тепла Землі, або геотермальну енергію. Ресурси геотермальної енергії особливо великі в країнах і районах з підвищеною сейсмічною і вулканічною активністю (Ісландія, Італія, Нова Зеландія, Філіппіни, Мексика, Камчатка і Північний Кавказ в Росії, Каліфорнія в США).

Мінеральні ресурси прийнято поділяти на:

  1. паливні (горючі);
  2. рудні (металеві);
  3. нерудні.

Паливні корисні копалини мають особливо велике значення. До них належать вугілля, нафта та природний газ

На земній кулі відомо понад 3,6 тис.вугільних басейнів і родовищ, які в сукупності займають 15% території земної суші. Вугільні басейни одного геологічного віку нерідко утворюють пояси вугленакопленія, що простягаються на тисячі кілометрів.

Основна частина вугільних ресурсів припадає на північну півкулю – Азію, Північну Америку і Європи і сконцентрована в десяти найбільших басейнах. У першу п’ятірку країн за розвіданими запасами вугілля входять США, Росія, Китай, Індія і Австралія.

Нафтогазоносних басейнів відомо понад 600, а загальне число нафтових родовищ досягає 50 тис.основні запаси знаходяться в Північній півкулі, переважно у відкладеннях мезозою. Головна частина цих запасів також сконцентрована у відносно невеликому числі найбільших басейнів.

За кількістю нафтоносних басейнів-гігантів і запасам особливо виділяються райони Перської затоки і північній частині Західного Сибіру. За розвіданими запасами нафти особливо виділяються Саудівська Аравія, Іран, Ірак, Кувейт і Росія, природного газу – Росія, Іран, Катар, Саудівська Аравія і ОАЕ.

При сучасному рівні видобутку світових розвіданих запасів вугілля повинно вистачити приблизно на 160 років, нафтових – на 50 і газових – на 60 років.

Рудні корисні копалини зазвичай супроводжують фундаментів і виступам (щитам) древніх платформ, а також складчастим областям. У таких областях вони нерідко утворюють величезні за протяжністю Рудні (металогенічні) пояси, пов’язані своїм походженням з глибинними розломами в земній корі.

Території подібних поясів (Альпійсько-Гімалайського, Тихоокеанського) служать сировинними базами гірничодобувної та металургійної промисловості, часто визначаючи господарську спеціалізацію окремих районів і навіть цілих країн.

Розвідані запаси залізних руд у світі оцінюють у 165, бокситів – у 20 млрд т.за залізними рудами у складі першої п’ятірки країн входять Росія, Бразилія, Австралія, Україна і Китай, за бокситами – Гвінея, Австралія, Бразилія, Ямайка, Індія.

Широке поширення мають і нерудні корисні копалини (фосфорити, калійна і кухонна сіль, сірка та ін.), родовища яких зустрічаються як в платформних, так і в складчастих областях.

Для господарського освоєння найбільш вигідні територіальні поєднання (скупчення) корисних копалин, які полегшують комплексну переробку сировини, формування великих територіально-виробничих комплексів. Наукова концепція таких поєднань, висунута вченими-географами, має велике практичне значення.

Земельні ресурси

При знайомстві з земельними ресурсами основоположним є поняття про земельний фонд. Щоб отримати уявлення про розміри земельного фонду нашої планети, потрібно із загальної площі земної суші (149 млн км2, або 14,9 млрд га) відняти площу Антарктиди і Гренландії.

Отримані в результаті 134 млн км2, або 13,4 млрд га, і складають загальний земельний фонд. Цей величезний ресурс, можна сказати, вселяє великі надії. Однак знайомство зі структурою земельного фонду призводить до дещо інших висновків.

Виявляється, що перше місце займають малопродуктивні і непродуктивні землі, повністю або частково непридатні для життя і господарської діяльності людей. На другому місці – ліси і чагарники, і тільки на третьому і четвертому – сільськогосподарські землі, що займають лише 1/3 загального земельного фонду.

У тому числі на оброблювані, в основному орні, землі, які дають майже 9/10 всіх необхідних людям продуктів харчування, припадає тільки 11%. На регіональному рівні всі ці показники можуть сильно відрізнятися.

Частка оброблюваних земель виявляється значно вище середньосвітової в зарубіжній Європі і зарубіжній Азії, частка луків і пасовищ – в Австралії та Африці, частка лісів – в Південній Америці і СНД, а частка малопродуктивних і непродуктивних земель – в зарубіжній Азії, Північній Америці, Африці та СНД. Зрозуміло, що між окремими країнами відмінностей ще більше.

Однак структура земельного фонду не залишається незмінною. Постійний вплив на неї надають два процеси, що мають протилежний характер. З одного боку, протягом тисячоліть людство веде наполегливу боротьбу за розширення земель, придатних для життя і сільськогосподарського використання.

Тільки протягом XX ст.ступінь розораності земної суші збільшилася вдвічі. При цьому найбільшими масштабами освоєння цілинних земель виділялися колишній Радянський Союз, США, Канада, Китай, Бразилія. А малоземельні, але густонаселені країни (Нідерланди, Японія та ін.) повели активний наступ на прибережні ділянки морів.

З іншого боку, весь час відбувався, а в другій половині XX ст.прискорився процес деградації земельних (ґрунтових) ресурсів. Нині в світі високої і помірної деградації схильні вже 2/3 всіх орних земель. Головною причиною такої деградації служить розвиток ерозії, внаслідок якої з сільськогосподарського обороту щорічно випадає 6-7 млн га земель.

Що ж стосується великого аридного поясу, то тут головною причиною деградації земель, воістину її «пожирачем», стало антропогенне опустелювання, яке вже охопило близько 10 млн км2, що можна порівняти з територією таких країн-гігантів, як:

  • Канада.
  • Китай.
  • США.

В умовах антропогенного опустелювання живе понад 1 млрд людей приблизно в 100 країнах світу. У такій ситуації багато країн, особливо самі малоземельні, вживають рішучих заходів з охорони і відновлення своїх земельних (грунтових) ресурсів – рекультивацію, меліорацію та ін. А Приморські країни намагаються також збільшити їх за рахунок осушення акваторій.

Під егідою ООН вживаються важливі заходи по боротьбі з опустелюванням. Проте, згідно з прогнозами, в країнах, що розвиваються забезпечення орними угіддями з розрахунку на душу в 2015 р. складе 0,17, А в 2050 р. – 0,08 га.

Водні ресурси суші

Ресурси прісної води становлять лише 2,6% загального обсягу гідросфери. В абсолютному обчисленні це величезна величина – 35 млн м3, яка набагато перевищує нинішні потреби людства. Однак переважна частина прісних вод як би законсервована в льодовиках Антарктиди, Гренландії, в льодах Арктики, в гірських льодовиках і утворює свого роду «недоторканний запас», поки ще недоступний для використання.

Головним джерелом задоволення потреб людства в прісній воді були і залишаються річкові (руслові) води, що визначають “Водний пайок” планети-приблизно 48 тис. км3. Він не так вже значний, особливо з урахуванням того, що реально можна використовувати 1/2 цієї кількості.

Споживання ж прісної води неухильно зростає і вже досягло 6 тис.км3 на рік. До того ж головний споживач її – сільське господарство, де дуже великий безповоротний витрата води, особливо на зрошення.

Подібне зростання споживання при незмінних ресурсах річкового стоку створює реальну загрозу виникнення дефіциту прісної води. Але ресурси прісної води на Землі поширені вкрай нерівномірно, існує два добре виражених пояса достатнього і надмірного зволоження.

Перший з них знаходиться в межах помірного і субтропічного кліматичних поясів Північної півкулі і включає Канаду, США, країни Північної Європи, Росію. Разом з тим країни зарубіжної Європи, що знаходяться в цьому поясі, вже відчувають нестачу прісної води. Другий пояс простягається в межах екваторіального і тропічного кліматичних поясів, переважно в Південній півкулі.

А між ними простягається посушливий аридний пояс з найбільшим дефіцитом прісної води, де близько 1 млрд людей не мають доступу до чистої питної води. Треба враховувати і те, що в більшості країн, що розвиваються не просто відчувається нестача води, але і якість її низька.

Саме споживання забрудненої води служить в них джерелом 2/3 всіх хвороб. Згідно з прогнозами ООН, загальний доступ до безпечної питної води буде забезпечений:

  • в Азії – до 2025 р.;
  • в Латинській Америці – до 2040 р.;
  • в Африці – до 2050 р.

Існує кілька шляхів вирішення водної проблеми людства. Головний з них – зменшення водоємності виробничих процесів і скорочення безповоротних втрат води. Велике значення для вирішення водної проблеми має спорудження водосховищ, що регулюють річковий стік.

Всього в світі створено понад 60 тис.водосховищ, загальний обсяг яких (6,6 тис. км3) в 3,5 рази перевершує одноразовий обсяг води у всіх річках Земної кулі. Разом узяті, вони займають площу 400 тис.км2, що в 10 разів перевищує площу Азовського моря. За кількістю великих водосховищ виділяються США, Канада, Росія, деякі країни Африки і Латинської Америки.

Лісові ресурси

Світові лісові ресурси характеризуються двома головними показниками: розмірами лісової площі (4,1 млрд га) і запасами деревини на корені (330 млрд м3), які завдяки постійному приросту щорічно збільшуються на 5,5 млрд м3.

Здавалося б, що в цих умовах про загрозу дефіциту лісових ресурсів говорити передчасно. Але це зовсім не так. За останні двісті років лісистість земної суші зменшилася вдвічі, і збезлісення набуло загрозливих масштабів. Площа лісів у світі щорічно зменшується на 20 млн га, або на 0,5%.

Ліси світу утворюють два величезних за протяжністю пояси-північний і південний. Північний лісовий пояс знаходиться в зоні помірного і частково холодного і субтропічного кліматів. На нього припадає 1/2 всіх лісових масивів в світі і майже така ж частина запасу деревини.

Південний лісовий пояс знаходиться в основному в зоні тропічного і екваторіального кліматів. На нього припадає теж 1/2 всіх лісових масивів загального запасу деревини. Саме в межах цих двох поясів розташовуються країни з найбільшими розмірами лісової площі. Країни з найбільшими Лісо-покритими площами:

  • Росія – 810 млн га.
  • Бразилія – 580 млн га.
  • Канада – 310 млн га.
  • США – 305 млн га.
  • Китай – 195 млн га.
  • Австралія – 165 млн га.
  • ДР Конго – 135 млн га.
  • Індонезія – 116 млн га.

Але стан лісів у цих двох поясах не однаковий. Незважаючи на інтенсивну експлуатацію, завдяки роботам з лісовідновлення та лісорозведення (у США, Канаді, Фінляндії, Швеції) Загальна площа лісів Північного поясу не зменшується.

Ліси ж Південного поясу стали привертати увагу тільки в середині XX ст., коли у великих масштабах почався експорт тропічної деревини в Європу, Японію, США. У міру швидкого зростання населення стало рости і споживання деревини в якості місцевого палива, але ж в країнах Тропічної Африки часто до 9/10 жителів користуються тільки дровами.

В результаті країни Південного лісового поясу щорічно втрачають понад 10 млн га лісових земель, тобто щогодини – приблизно 120 га.швидше за все їх скорочення відбувається в Африці, де зникло вже більше 50% площ тропічного лісу, і в Латинській Америці (30%).

А з окремих країн в якості» передовиків ” тут виступають Бразилія та Індонезія. Як вважають багато географів, до середини XXI ст.вологі тропічні ліси можуть бути повністю знищені. Великі роботи по збереженню тропічних лісів розпочаті під керівництвом ООН, але поки вони не принесли бажаних результатів. Тому заходи щодо раціонального використання лісових ресурсів продовжують залишатися вкрай актуальними.

Ресурси Світового океану можна поділити на:

  • водні;
  • мінеральні;
  • енергетичні;
  • біологічні.

Говорячи про води Світового океану, потрібно пам’ятати, що вони самі по собі мають чимале господарське значення, оскільки в розчиненому вигляді містять близько ста хімічних елементів. Найбільше в цій воді натрію і хлору.

Але з неї отримують також магній, бром, йод, калій, водень, кисень та інші елементи.

Мінеральні ресурси Світового океану – це геологічні ресурси сировини і палива, що залягають на океанському дні або в його надрах.

Їх зазвичай поділяють на ресурси зони континентального шельфу, зони материкового схилу і зони глибоководного ложа океану.

Головну роль серед них відіграють ресурси континентального шельфу, особливо Нафта і природний газ. Найбільш багатий ресурсами вуглеводнів шельф Атлантичного океану, де вони вже розвідані в багатьох акваторіях. Найбільш важливі три з них: Карибське море і Мексиканська затока в Центральній Америці, Гвінейська затока в Західній Африці і Північне море в північно-західній частині Європи.

В Індійському океані головні морські родовища зосереджені в Перській затоці. У Тихому океані Нафта і газ відомі біля берегів Азії, Північної і Південної Америки, Австралії, а в Північному Льодовитому океані – біля берегів Аляски, Канади і Росії (Баренцове і Карське моря). Останнім часом до переліку головних нафтогазових акваторій увійшло і Каспійське море.

Крім нафти і газу, з шельфом Світового океану пов’язані родовища багатьох твердих корисних копалин. А основним багатством зони глибоководного ложа океану вважаються залізо-марганцеві конкреції, загальні ресурси яких оцінюють від 2-3 до 20 трлн т. Енергетичні ресурси Світового океану так само невичерпні, як і його водні ресурси.

Основні їх види – енергія припливів, хвиль, температурного градієнта і океанічних течій. Поки що вони в основному відносяться до потенційних ресурсів, але використання їх вже розпочато. Побудовано перші приливні електростанції (пес).

Приливну енергію можна ефективно використовувати тільки в тих місцях, де висота припливу перевищує 5 м, а їх на всій земній кулі приблизно 25-30. Біологічні ресурси Світового океану, як і ресурси суші, відрізняються великою нерівномірністю поширення. П

ерше місце за обсягом і різноманітністю біомаси займає найбільший за розмірами акваторії Тихий океан. Фактично в ньому мешкають всі види тварин, що населяють Світовий океан. Біоресурси Атлантичного океану також дуже багаті і різноманітні. Далі йдуть Індійський і Північний Льодовитий океани.

Рекреаційні ресурси Землі служать як би основою рекреації і тісно пов’язаного з нею туризму. У рекреаційній географії розрізняють чотири основних типи рекреаційного використання території.

  • По-перше, це рекреаційно-лікувальний тип, при якому використовуються лікувальні води, грязі, комфортні умови клімату.
  • По-друге, це рекреаційно-оздоровчий тип з використанням пляжів морів, річок, озер, водосховищ, лісів, парків.
  • По-третє, це рекреаційно-спортивний тип, що включає Гірськолижний, Вітрильний спорт, альпінізм.
  • По-четверте, це рекреаційно-пізнавальний тип, заснований на визначних природних і культурних об’єктах і ландшафтах.

При іншому підході всі рекреаційні ресурси можна об’єднати в два великі класи. Перший з них утворюють природно-рекреаційні ресурси, до числа яких прийнято відносити морські узбережжя, береги річок і озер, гори і пагорби, ліси, виходи мінеральних джерел, лікувальних грязей.

Тут відпочиваючі і туристи знаходять природне розмаїття, мальовничість і привабливість ландшафтів, багатство рослинності, що радує око рельєф, цілющий клімат.

Другий клас утворюють культурно-історичні пам’ятки – пам’ятки історії, археології, містобудування, архітектури, літератури і мистецтва, які служать головною передумовою організації культурно-пізнавальної рекреації і теж багато в чому визначають напрямок рекреаційних потоків людей.

Найбільший інтерес у відпочиваючих туристів викликають такі країни, які володіють поєднанням природних і культурно-історичних пам’яток, наприклад:

  • Італія.
  • Іспанія.
  • Франція.
  • Швейцарія.
  • Болгарія.
  • Єгипет.
  • Мексика.

Те саме стосується окремих районів багатьох країн, які вже давно спеціалізуються на рекреації та туризмі. Тут цілком доречно сказати і про всесвітню спадщину людства. Це поняття існує з 1972 р., коли ЮНЕСКО прийняло Конвенцію про всесвітню природну і культурну спадщину. Список об’єктів цієї спадщини, який поповнюється щороку, на початку 2010 р.включав вже 890 об’єктів у 148 країнах.

Оцініть статтю
( Поки що оцінок немає )