Що таке ОДКБ та які країни входять до цього об’єднання

Що таке ОДКБ та які країни входять до цього об'єднання Географія

Поряд із цим військово-політичним блоком, що охоплює – крім США та Канади – більшість європейських країн, існують і великі регіональні об’єднання. Йдеться насамперед про своєрідний «союз взаємодії», відомий як ОДКБ: що це, коли, ким і з якими цілями створено, розберемося по черзі.

ОДКБ: розшифровка та коротка історія створення

Спочатку головне: ОДКБ – це абревіатура (або загальноприйняте скорочене найменування) для позначення Організації Договору Колективної Безпеки.

Серед основних цілей, що проголошуються, в договорі озвучуються такі завдання, як:

  • взаємодія щодо зміцнення миру;
  • посилення безпеки (як міжнародної, і регіональної);
  • підвищення стабільності (як військової та політичної, так і соціальної);
  • координація зусиль із захисту суверенітету, незалежності та територіальної цілісності на колективній основі.

ОДКБ – це регіональна міжнародна організація, проголошуваними цілями діяльності якої є «зміцнення миру, міжнародної та регіональної безпеки та стабільності, захист на колективній основі незалежності, територіальної цілісності та суверенітету держав-членів, пріоритет у досягненні яких держави-члени віддають політичним засобам».

Крім цього, у документі вказується, що пріоритет для досягнення цих цілей надається політичним та дипломатичним засобам.

Отже, незалежно від особистих відносин зникнення СРСР стало справжнім потрясінням для суспільства кінця минулого століття. Така велика геополітична освіта одним лише фактом свого існування вже забезпечувала безпрецедентний рівень взаємодії республік, не кажучи вже про можливість швидкого перекидання військ та гуманітарних вантажів для вирішення кризових ситуацій.

І це зрозуміло, оскільки без об’єднуючого чинника кожна країна змушена справлятися з внутрішніми та зовнішніми загрозами поодинці. А подібних загроз у міжнародних реаліях однополярного світу та умовах холодної війни завжди достатньо.

І ось, щоб не допустити розгулу злочинності, а також зростання впливу екстремістських організацій на територіях держав «пострадянського простору», 15 травня 1992 року було укладено історично важливий «Ташкентський пакт», який був ранньою версією Договору про колективну безпеку.

Країни ОДКБ

Підписи під офіційним документом ДКБ поставили лідери шести країн:

  • Росії;
  • Вірменії;
  • Казахстану;
  • Таджикистану;
  • Киргизії;
  • Узбекистан.

Потім протягом 1993 року до Договору приєдналися ще три держави:

  • Грузія (9 вересня);
  • Азербайджан (24 вересня);
  • Білорусь (31 грудня).

При цьому ДКБ, який розрахований на п’ять років і передбачав можливість продовження за згодою кожної з дев’яти країн-учасниць, набрав чинності лише через два роки після перших підписів – з 20 квітня 1994-го.

Внутрішня конфронтація в ОДКБ: країни, що вийшли із договору

Через історичні розбіжності та локальні конфлікти, а також через спроби налагодити тісніші контакти із західними організаціями, кілька країн-учасниць відмовилися від подальшої співпраці. Так, у 1999 році продовжувати договір відмовилися три держави:

  • Азербайджан;
  • Грузія;
  • Узбекистан.

У той же рік Узбекистан приєднався до ГУАМ (куди, крім перерахованих вище, входили Україна та Молдова). Показово, що згодом Ташкент періодично то приєднувався до ДКБ, то знову виходив – залежно від того, як складався політичний курс, який формують правлячі кола країни.

Наразі договори дотримуються практично початкових шістьох членів, які, власне, і були безпосередніми засновниками ОДКБ. Країни-учасниці організації на даний момент – це:

  • Казахстан;
  • Росія;
  • Таджикистан;
  • Вірменія;
  • Білорусь;
  • Киргизстан.

Щоб згладити можливі розбіжності, під час укладання угод задіяні сформовані практикою співробітництва механізми щодо взаємних багатосторонніх консультацій. Крім того, передбачені також двосторонні угоди між учасниками, які не торкаються загальних домовленостей.

ОДКБ: склад та структура

Створення на початку дев’яностих такої організації, як ОДКБ, було продиктовано насамперед посиленою військовою напруженістю, а також необхідністю протистояти зростанню тиску міжнародних терористичних рухів.

Протягом першого десятиліття після зародження ДКБ об’єднання перетворилося на самостійний наддержавний орган. Надалі ОДКБ став майданчиком, в рамках якого представники країн-учасниць могли безпосередньо домовлятися з питань, що стосуються безпеки спільних кордонів та громадян.

Наразі можна п’ять ключових позицій структури ОДКБ:

  • Рада колективної безпеки (або СКБ), до якої входять лідери держав-членів;
  • Рада міністерств закордонних справ;
  • Рада міністерств оборони;
  • Об’єднаний штаб ОДКБ, відповідальний за реалізацію поставлених військових завдань;
  • Парламентська асамблея ОДКБ, яка забезпечує й максимальну відкритість організації.

Про ефективність співпраці в ОДКБ можна судити з подій 2009-го в Киргизії та 2022-го – у Казахстані. У першому випадку вдалося оперативно виявити призвідників та перервати потоки наркотрафіку з Афганістану. У другому – врегулювати громадянський конфлікт із мінімальними збитками для громадян та державної інфраструктури.

В обох випадках допомогли збройні сили об’єднання – КСБР. Процес формування Колективних сил швидкого розгортання було запущено у травні 2001-го з ухваленням відповідного рішення. Їхня чисельність ніколи не перевищувала 5 тис. осіб, але дозволяла швидко спрямовувати контингент на вирішення локальних завдань військового характеру.

Така практична реалізація ДКБ прискорила взаємну інтеграцію, оскільки всі учасники побачили реальну допомогу у боротьбі із зовнішньою загрозою. Вже в 2005 році Росія почала в рамках ОДКБ проводити навчання солдатів і офіцерів із країн-союзниць для підвищення їхнього бойового потенціалу.

Крім того, це дозволяло посилити обмін теоретичним досвідом, забезпечувало гармонійну взаємодію в реальних бойових умовах.

Подальше поглиблення інтеграції призвело до підписання договору КСОР (Колективних сил оперативного реагування), яке відбулося 4 лютого 2009 року.

Незабаром було запущено й сам процес формування КСОР, завдання яких перестали бути виключно військовими. Тепер у фокусі уваги виявився і кримінал. Відтепер спектр завдань КСОР включає:

  • протидія військової агресії;
  • протистояння розширенню НАТО;
  • боротьба з радикальними екстремістами та тероризмом;
  • операції проти організованої злочинності.

У 2014 році остаточно сформували підрозділи, покликані боротися з наркотрафіком, які за весь термін служби зуміли виявити та утилізувати понад 340 тонн заборонених речовин. Чисельність силового блоку при цьому залишається приблизно на одному рівні протягом усіх років:

  • КВІР – близько 20 тис.;
  • КСБР – близько 5 тис.;
  • миротворчі сили – 3,5 тис.

Для операцій усередині ОДКБ цього більш ніж достатньо.

Всновок

ОДКБ – це вкрай важлива частина інтеграційних процесів на пострадянському просторі, яка також підвищує компетентність як збройних сил загалом, так і сил оперативного реагування.

Але головне, навіть без урахування військового спрямування, ОДКБ знижує ризики, пов’язані з діяльністю радикальних екстремістів та міжнародного тероризму. Отже, громадяни рідше стикаються з загрозами для життя та здоров’я.

Це, до речі, і було відзначено на сесії чергового саміту організації, приуроченого одразу до двох ювілейних дат – 30-річчя ДКБ та 20-річчя самої організації.

Особливо

Оцініть статтю
( Поки що оцінок немає )