Що таке план та карта

Що таке план та карта Географія

План місцевості та географічна карта

Математична основа карт.

План місцевості – це креслення місцевості, виконаний в умовних знаках і у великому масштабі.

Географічна карта – це зменшене узагальнене зображення земної поверхні Землі на площині за допомогою умовних знаків. На картах показують як видимі об’єкти місцевості, так і усереднені показники різних природних явищ (опадів, температури і т.д.).

Топографічна карта займає проміжне положення між планом місцевості і географічною картою. Топографічна карта має градусну мережу, як у географічної карти, і умовні знаки, як у плану. Масштаб топографічної карти більший у порівнянні з географічними картами, але набагато дрібніший, ніж масштаб плану.

Оскільки на топографічній карті зображуються невеликі за площею території, на ній практично немає спотворень, пов’язаних з кулястістю Землі.

Математичною основою карт є масштаб і картографічна проекція. Масштаб визначає ступінь зменшення розмірів об’єктів і відстаней між ними, а картографічна проекція – величину і характер спотворень, які неминучі, коли куляста поверхня землі (еліпсоїд) зображується на площині.

Застосовуються різні види масштабів:

  • чисельний;
  • лінійний;
  • іменний.

Для зображення кулястої поверхні Землі на площині географічної карти використовуються Картографічні проекції. Кожній проекції притаманні спотворення, викликані стисненням і розтягуваннями при переході від сферичної поверхні до площини карти.

Проекція:

  • циліндрична;
  • конічна;
  • азимутальна.

Види карт і способи картографічного зображення

Карти, що характеризують географічні об’єкти і явища на певну тему: рослинність, рельєф, промисловість, називають тематичними. Карти загальногеографічні відображають з однаковою подробицею різноманітні елементи земної поверхні – рельєф, рослинність, води, населені пункти, транспортну мережу та ін. За охопленням території розрізняють наступні групи карт:

  1. карти зоряного неба;
  2. карти планет і Землі;
  3. карти півкуль;
  4. карти материків і океанів,
  5. карти морів, заток і проток,
  6. карти країн,
  7. карти великих природних регіонів,
  8. карти республік, країв, областей,
  9. карти міст,
  10. карти міських районів.

Способи картографічного зображення

Спосіб значків застосовується для відображення локалізованих об’єктів. При цьому площа об’єктів не виражається в масштабі карти. Ареали служать для показу районів поширення будь-яких природних або соціальних явищ (вічної мерзлоти, місць проживання видів тварин або розміщення посівів сільгоспкультур і т.д.).

Групові карти Особливості
Великомасштабні карти – передають детальне зображення місцевості;

– є основними, оскільки надають інформацію, використовувану при складанні карт інших масштабів;

– масштаб від 1: 200000 і крупніше;

– рельєф зазвичай показується за допомогою ізогіпс (горизонталей), що дозволяє визначити відносні перевищення;

– служать для детального вивчення місцевості.

Середньомасштабні карти – зазвичай випускаються комплектами;

– видаються для потреб регіонального планування або навігації;

– масштаб від 1:200 000 до 1: 1000000 включно;

– зміст карт в основному той же, що у великомасштабних, але відрізняється більшою генералізацією;

– використовуються для загального вивчення значних за площею територій.

Дрібномасштабні карти – показується вся поверхня Земної кулі або значні її частини;

– масштаб дрібніше 1:1000000;

– більшість карт атласів має дрібний масштаб, причому за тематикою вони можуть бути дуже різними.

Ізолініями на географічних картах з’єднуються точки з однаковими значеннями будь-якого географічного параметра, наприклад атмосферного тиску (ізобари), температури повітря (ізотерми), висоти земної поверхні (ізогіпси, горизонталі).

Спосіб картограм зручний для відображення на картах територіальних відмінностей в поширенні деяких явищ, виражених у відносних одиницях (щільність населення, відсоток розораності земель і т.п.), зазвичай в політико-адміністративних межах. Спосіб картодіаграм застосовують для зображення просторового розподілу явищ в їх абсолютних величинах, наприклад: виробництво сталі, видобуток вугілля по країнах і регіонах світу. Лінійні знаки служать для зображення кордонів, річок, доріг і т.п. об’єктів.

Знаки руху застосовують для показу переміщення повітряних або водних мас уздовж поверхні землі, напрямків транспортних перевезень і т.п. вони являють собою смуги або стрілки різної форми і кольору, що показують напрямок руху, його характер і інтенсивність.

Матеріали, які використовуються при складанні карт, називаються картографічними джерелами. Вони можуть бути найрізноманітнішими – статистичними, топографічними, аерокосмічними тощо.

Процес відбору і (або) узагальнення об’єктів і явищ при складанні географічних карт відповідно до їх призначення, охопленням території і масштабом називається картографічною генералізацією (від франц. general – загальний, головний).

Градусна мережа, її елементи. Географічні координати

Паралелі (від грец. parallelos-букв, що йде поруч) – це лінії, умовно проведені на поверхні Землі паралельно екватору. Паралелей на карті і глобусі можна провести скільки завгодно, але зазвичай на навчальних картах їх проводять з інтервалом 10-20°. Паралелі завжди орієнтовані із заходу на схід. Довжина кола паралелей зменшується від екватора до полюсів.

Екватор (від лат. aequator-зрівнювач) – уявна лінія на земній поверхні, отримана при уявному розтині Земної кулі площиною, що проходить через центр Землі перпендикулярно осі її обертання. Всі точки на екваторі виявляються рівновіддаленими від полюсів. Екватор ділить Земну кулю на дві півкулі – Північне і Південне.

Меридіан (від лат. meridians – полуденний) – найкоротша лінія, умовно проведена по поверхні Землі від одного полюса до іншого.

Географічні полюси (від лат. polus-вісь) – математично вирахувані точки перетину уявної осі обертання Землі із земною поверхнею. Меридіани можна провести через будь-які точки на земній поверхні, і всі вони будуть проходити через обидва полюси Землі.

Меридіани орієнтовані з півночі на південь, і всі мають однакову довжину (від полюса до полюса) – близько 20000 км.середня довжина 1° меридіана: 20004 км : 180° = 111 км. напрямок місцевого меридіана в будь-якій точці можна визначити опівдні по тіні від будь-якого предмета. У Північній півкулі кінець тіні завжди показує напрямок на північ, в Південній півкулі – на південь.

Градусна, або картографічна, мережа служить для визначення географічних координат точок земної поверхні – довгот і широт – або нанесення на карту об’єктів за їх координатами. Всі точки даного меридіана мають одну і ту ж довготу, а всі точки паралелі – однакову широту.

Географічна широта – це величина дуги меридіана в градусах від екватора до заданої точки. Визначити географічну широту будь – якої точки на глобусі або карті-це визначити, на якій паралелі вона знаходиться. На південь від екватора будь-яка точка матиме Південну широту (скорочено ю. ш.).

Географічна довгота – це величина дуги паралелі в градусах від початкового меридіана до заданої точки. Початковий, або нульовий, меридіан обраний умовно і проходить через Грінвічську обсерваторію, що знаходиться недалеко від Лондона. На схід від цього меридіана визначається Східна довгота (сх. д.), на захід – Західна (з. д.)

Широта і довгота будь-якої точки Землі складають її графічні координати.

Орієнтування на місцевості. Робота з планом і географічною картою

Орієнтування-визначення свого місця розташування щодо сторін горизонту. На географічній карті напрямки визначаються за допомогою градусної мережі. Напрямок північ-південь відповідає напрямку меридіанів, Захід-Схід – напрямку паралелей.

На плані місцевості напрямок північ-південь показується стрілкою. Якщо ж на плані немає стрілки, вважається, що воно відповідає напрямку вгору–вниз.

Вимірювання на місцевості. Напрямки визначають по азимуту. Будь-яка окружність містить 360°. Окружність компаса також поділена на 360°.

Азимут – це кут на місцевості, утворений двома променями: один з них завжди спрямований на північ, інший – на точку спостережень. Від напрямку на північ азимути відраховуються за годинниковою стрілкою.

Для того щоб виміряти азимут по топографічній карті або плану місцевості, потрібно:

  • через початкову точку визначається напрямки провести лінію, паралельну напрямку північ-південь;
  • провести лінію, що з’єднує точку і об’єкт, на який потрібно визначити азимут;
  • за допомогою транспортира виміряти утворився кут (азимут), враховуючи, що азимут завжди відраховується за годинниковою стрілкою.

Вимірювання відстаней на місцевості. Щоб визначити відстань між двома точками на карті, спочатку вимірюють цю відстань, а потім, користуючись будь-яким видом масштабу карти, дізнаються дійсне значення цієї відстані на місцевості.

Абсолютна висота (від лат. absolutus – незалежний) – це відстань по вертикалі від будь-якої точки на поверхні Землі до середнього рівня поверхні океану.

Маршрутна зйомка відрізняється від полярної тим, що зйомку виробляють з декількох полюсів. Полюси зйомки розташовують в межах взаємної видимості.

Визначення поясного часу по карті. Сонячний час в точках, розташованих на одному меридіані, називають місцевим. Через те що в кожен момент доби воно по-різному на всіх меридіанах, їм незручно користуватися. Тому міжнародною угодою введено поясний час.

Для зручності всю поверхню Землі розділили по меридіанах на 24 пояси по 15 градусів довготи. Час кожного часового поясу відрізняється від сусіднього на 1 годину. Нумерація поясів ведеться від 0 до 23 із заходу на схід.

Нульовий часовий пояс – це пояс, серединним меридіаном якого є Грінвічський (нульовий) меридіан.

У всіх пунктах, що знаходяться в межах одного часового поясу, вважається одне і те ж поясний час. Поясний час – це місцевий час серединного меридіана даного пояса.

Оцініть статтю