Приватне життя – сфера, в яку пускати сторонніх не тільки не хочеться, а й просто небезпечно. Проте інтернет через соціальні мережі проголосив епоху інформаційної відкритості, коли особиста інформація практично миттєво стає надбанням громадськості.
Не заглиблюючись в ідеї криптоанархізму (не позбавлені, до речі, здорового глузду), поговоримо про поняття «персональні дані» – що до них належить, чи їх потрібно захищати і якими методами? Але спочатку – базова інформація, володіти якою у наш час має кожен, хто користується можливостями інтернету.
Персональні дані – це…
У загальновживаному сенсі ПД (персональні дані) – це індивідуальні відомості конкретної фізичної особи. Вони дозволяють вивчити особистість чи, навпаки, з урахуванням комплексу знеособлених характеристик обчислити конкретну персону.
У спрощеному розумінні під такими даними розуміють мінімальний набір властивостей, виражених у такій, наприклад, інформації:
- ПІБ;
- стать;
- вік;
- місце народження;
- прописка;
- утворення;
- сімейний статус;
- місце роботи та посада.
Персональні дані – це будь-яка інформація, яка відноситься до конкретної людини або суб’єкта персональних даних. ПІБ, мобільний телефон, email, адреса проживання, фотографія, паспортні дані – все це ПД.
Все перераховане легко знайти як у паспорті, так і у свідоцтвах про народження та шлюб або у трудовій книжці. Примітно, що на основі цих документів відбувається більшість юридично значимих процедур, здатних суттєво вплинути на життя людини, – від взяття кредиту до отримання спадщини.
Завдяки цифровізації та розвитку автоматизованого аналізу збір таких даних став централізованим, а це означає, що не виключається витік та продаж відомостей про будь-яку людину.
Зрозуміло, що володіння подібною інформацією дає можливість недобросовісним власникам не лише вистежити певну особу, а й обікрасти її, вкрасти її особу або спланувати проти неї практично будь-який злочин.
Тож необхідність захисту таких цінних даних від потрапляння в чужі руки цілком очевидна.
Якими бувають персональні дані
Особиста інформація не зводиться до такого суворого переліку, як наведений вище список. Поняття, що використовується в законі, спирається на Європейську конвенцію щодо захисту персональних даних, а федеральні органи не мають достатніх повноважень для уточнення або докладного трактування. Ось чому під такою інформацією часто розуміють набагато ширший перелік персоналізованих відомостей.
Оскільки організаціям для роботи необхідна інформація про співробітників та/або клієнтів, її збирають, вивчають та обробляють. Для кожного підприємства або відомства набір важливих даних є власним, але при цьому всі систематизовані бази підпорядковуються єдиному законодавству, адже інформацію з них легко пов’язати з певними особами.
Законодавство розбило відомості про громадян на категорії для зручності обробки та подальшого аналізу. У результаті вийшли чотири великі групи персональних даних:
- загальні;
- спеціальні;
- біометричні;
- інші.
До першої відносяться дані з паспорта, інформація про освіту, працевлаштування, а також способи зв’язку. Сюди не входить інформація про особистість, лише способи виділити конкретну людину із загальної маси відомостей.
А ось група спеціальних даних уже стосується суто особистої сфери, тому що тут вже розкривається інформація про:
- етнічної власності;
- політичних поглядах;
- релігійних переконаннях;
- медичні показники;
- особистого життя (сімейний стан, фінансовий та майновий стан);
- наявності судимостей тощо.
Така інформація робить персону абсолютно беззахисною і навіть дозволяє дискредитувати в очах громадськості. Однак найбільш поглиблену персоналізацію має група біометричних даних, оскільки сюди включені фактори, що полегшують ідентифікацію тіла за біологічними показниками:
- зовнішність (фотографія, відео);
- запис голосу;
- відбитки пальців;
- аналіз ДНК;
- група крові;
- зріст, вага, колір очей та ін.
Обидва ці списки, зокрема, належать до сегменту, які персональні дані не можна розголошувати.
Зрештою, якщо інформацію неможливо віднести до однієї з трьох перерахованих категорій через специфіку, її відносять до інших даних:
- участь у соціальній групі;
- корпоративні дані;
- улюблені напої;
- переваги розваги, хобі і т.д.
Останній список може здатися смішним, але при цьому закон забороняє без згоди людини збирати, зберігати або якимось іншим чином обробляти такі відомості.
Наприклад, США за такі дії легко отримати заборонний орден, який вимагає від винного більше не наближатися до жертви переслідування. Крім того, навіть якщо хтось добровільно поділився секретами особистого життя, розголошувати їх третім особам – протизаконно.
Висновок
Персональні дані сьогодні мало чим відрізняються від банального фізичного гаманця. Так, це власність людини, якою вона вільна розпоряджатися на свій розсуд. Навіть якщо деякі можуть якось взаємодіяти, все відбувається за згодою чи дозволом власника, а за порушення передбачається відповідальність аж до кримінальної. Але хіба це заважає кишеньковим злодіям у транспорті витягувати портмоне з готівкою та купою банківських карт?
Враховуючи поширеність шахрайських схем, сучасникам варто уважніше ставитися до будь-яких відомостей про себе, що викладаються у загальний доступ. І хоча сховатись від держави в інтернеті дуже складно (якщо взагалі можливо), то для будь-яких незнайомців із соціалок краще залишатися максимально анонімними.
Як мінімум, це знизить ризик втратити заощадження на банківській карті, як максимум – від повного руйнування чи залучення до кримінальних схем.
