Берлінська криза 1961 року — основна подія гонки озброєнь і «холодної війни». На відміну від Карибської кризи, у ній не відзначалася динамічності, але досить небезпечні ситуації з’являлися багаторазово.
Зміст кризи криється в тривалості – 5 років. За цей період відбувалася постійна конфронтація Радянського Союзу і Америки. Закінчилося все будівництвом Берлінської стіни.
Політика Німеччини
24 квітня 1945 року – дата укладення миру між радянськими та американськими збройними силами. Після цього всі люди почали вірити в наступ історичної епохи, де будуть безпека і мир.
У той же час антигітлерівські організації постійно дискутували щодо післявоєнної Німеччини .Після завершення військових дій і зняття блокади радянсько-американськими визволителями ситуація лише погіршилася.
Америка хотіла організувати ліберально-господарський порядок у світі і очолити його як найсильніша економічна Країна. Радянський Союз дотримувався зовсім іншого погляду на проблему, що виникла. СРСР хотів, щоб сфери впливу поділили один з одним дві держави, забезпечивши таким чином мир на планеті.
У червні 1945 р. була організована Потсдамська сесія, на ній брали участь керівники СРСР, США та Англії. Якщо розглядати коротко значення цього заходу, то основним пунктом було рішення демократизації і демілітаризації Німеччини. Учасники постановили, що в цій країні будуть правити командувачі окупаційними силами Франції, Америки, Англії та СРСР.
Основними економічними завданнями окупації Німеччини з урахуванням Потсдамської конференції були наступні:
- забезпечити постраждалих від нацистів країни репарацією, зокрема, демонтувати заводи і поділити кораблі між основними учасниками зборів;
- ліквідувати і контролювати військове виробництво;
- провести повну демілітаризацію і роззброєння НДР.
Плани окупаційних держав
Окупаційними країнами були колишні територіальні одиниці Німеччини. Винятком була лише Пруссія. Берлін поділили на чотири частини: ті, що були під владою Франції, Радянського Союзу та Америки, а також Східний Берлін (Англія), де у складі перебувала майже половина загальної території німецької столиці.
Дуже скоро став очевидним факт, що дії уряду окупаційних сил сильно відрізняються між собою. Франція, яка не виставила свого представника на конференції, вважала себе незалежною від прийняття її рішень. Вона захотіла отримати максимальну і швидку вигоду з подій, що відбуваються і була противником того, щоб зберегти економічну цілісність Німеччини.
Союз намагався максимально оцінити і відшкодувати свої втрати під час Другої світової. Так, Уряд демонтував і вивіз промислові заводи, що становлять 50% від усіх, які існували в той час в СРСР. При цьому СРСР був прихильником подальшого соціалістичного шляху в розвитку німецької країни.
Америка ж спочатку хотіла по максимуму послабити економіку Німеччини, перетворивши її в сільськогосподарську колонію. Але дуже скоро це рішення було відкориговано, так як постало питання в створенні економічної і політичної противаги Східному комуністичному європейському блоку.
Повне розділення
Через певний час, коли відбулося приєднання англійської окупаційної зони до території Америки, це рішення підтримав і французький уряд. Так була створена Тризонія. На конференції в Москві в 1947 році стало явним розбіжність в подальших планах щодо найближчих необхідних дій глав окупацій на німецькій території.
Закінчення контролю Радянського Союзу відбулося на початку весни 1948 р., а трохи пізніше постановою уряду рад перекрили всі річкові і сухопутні шляхи, які з’єднували Західні ділянки Німеччини та її столиці.
Всі ці події призвели до того, що основними характеристиками німецької держави на той час були:
- неспроможність в економічній сфері;
- розкол політичних сил.
На ринку майже не було припливу товарів, які в основному знаходилися на складах. Великі обсяги готівкових сум ускладнювали проведення правильної фінансової та валютної реформи.
Було складно наглядати за станом зовнішнього порядку, чого практично неможливо сказати про процеси інфляції. Економічний стан став настільки примітивним, що він став схожим на мінову торгівлю. Починався розквіт бартерного обміну і поява чорних ринків. Перша криза 1947 р. ускладнювалася ще тим, що число біженців з Європи весь час збільшувалося.
Пропозиція Катлетта
6 червня 1947 р. Джордж Маршалл запропонував план відновлення економіки європейських країн, який підтримав американський сенат. Ця програма мала на увазі надання допомоги державам, постраждалим від Другої світової, за допомогою видачі кредитів, обладнання та технологій протягом чотирьох років.
Цілі програми Маршала:
- активувати відновлення фінансового і політичного партнерства європейських держав і підвищити їх інтеграцію в світову економіку;
- дозволити їм проводити закупівлю обладнання та сировини на території держав, де в обороті знаходилася тверда валюта;
- це була програма, яка забезпечувала держпідтримку економіки Америки, оскільки стимулювався експорт з цієї країни.
Радянський Союз не підтримав цю програму, тому план відновлення відносився лише до західних європейських країн, зокрема, до НДР. Розкол все більше посилювався, як і Берлінська криза.
Друга хвиля
Криза 1949 р. і 3 зони, які з’явилися внаслідок цього в Берліні, були яскравим прикладом контрасту між життєвим рівнем в комуністичних і економічно розвинених державах. Це порівняння часто почало мати абсолютно не теоретичний характер.
Все частіше у жителів НДР з’являлося бажання підняти повстання, перетнути кордон, який була розташована в Берліні, і перейти на західну сторону міста.
Багато емігрантів були працездатними молодими хлопцями і дівчатами. Цю робочу силу можна було передати промисловим підприємствам Західної Німеччини. Але це абсолютно не радувало влади.
Тому, з урахуванням його думки, вони не зможуть далі розташовуватися в столиці. Берлін зобов’язаний з’єднатися і стати центром нової комуністичної країни.
Причина падіння економіки
Але всі проведені маніпуляції були тільки увертюрою, чому сталася криза в Німеччині. Хрущов зробив ультиматум західним країнам з рішенням усунення статусу окупації Берліна. Все відбувалося точно так само, як і події в 1948 року.
Генсек запропонував через півроку провести мирний процес переговорів, в іншому випадку зона окупації Радянського Союзу буде передана владі Німеччини.
Сенс якої полягав у тому, що, ігноруючи Потсдамську конференцію та інші угоди, розглядати положення НДР можна в індивідуальному порядку, без урахування загальногерманських подій.
Нагнітання обстановки СРСР
Марність такого підходу до вирішення питання, що з’явилося, була доведена зборами членів НАТО, де з боку Люксембургу прем’єр-міністра Боша висловив думку про можливі переговори з СРСР, але у відповідний час для цієї зустрічі.
Причому канцлер Німеччини Брентано сказав, що ФРН готове до повного оснащення Збройних сил країни ракетною і атомною зброєю. Це було черговим сигналом західних держав, наскільки марними насправді є принципи Хрущова, який навмисно ускладнює становище.
Другій кризі передує значне нагнітання цієї події з боку окупаційних країн.
15 грудня 1958 р. у столиці Франції провели засідання міністрів закордонних справ Америки, Англії та Німеччини, які підтвердили настрій на забезпечення власних прав і позицій щодо Берліна.
Через 2 дні в Парижі провели екстрене засідання НАТО, де учасники заходу підтвердили негативне ставлення до політики СРСР
Роль СЄПН і Ульбріхта
Основну роль в тому, як надалі розвинулася криза в Берліні, зіграло керівництво Соціалістичної партії ФРН і Вільям Ульбріхт, який з великим побоюванням ставився до зближення Німеччини з Москвою.
З наданих донесень, таблиць і слів посла був зроблений висновок, що роль Ульбріхта цілком очевидна. На це вказує посилення політики Хрущова по відношенню до Бонна.
Так, було заплановано провести внутрішнє зміцнення влади СЄПН (Соціально Єдиної Партії Німеччини), а також це було провокацією до міжнародного визнання Німеччини, створивши так званий «ворожий образ».
Його тиск на Радянський уряд і спроби загрози населенню СРСР переслідували конкретні цілі: подальша ізоляція ФРН від своїх західних територій, підтримка уряду рад, зміцнення становища СЄПН і НДР.
Ускладнення положення
Незважаючи ні на що, число біженців значно збільшувалося. Про те, що потрібно це зупинити, в столиці Німеччини говорили вже давно. Реалізувати таку ідею вийшло в серпні 1961 р. в процесі зборів Політичного комітету. Це було підсумком тривалих суперечок в Москві про майбутній режим Німеччини.
Але значний тиск Ульбрихта, який вимагав вжити кардинальних заходів, посприяв побоюванням Хрущова щодо ймовірного відступу, оскільки була загроза захоплення ініціативи в соціалістичному таборі урядом Пекіна.
Він хотів, щоб винесені рішення були гнучкими, але не мав на увазі завершення тиску на Європу. Він дозволив покинути жителям Західний Берлін протягом півроку, щоб зона перейшла під владу Німеччини.
27 листопада 1958 р. був оголошений ультиматум уряду Радянського Союзу до європейських країн про зміну статусу західної частини міста, що могло призвести до створення демілітаризованого вільного Берліна.
Радянське керівництво стверджувало, що правління чотирьох держав його територією викликає сумнів у самостійності ФРН і є стопором на шляху до правового простору, що тільки активізує кризу.
Цей ультиматум відкинули Франція і Америка, Англія ж погодилася на прийняття компромісного варіанту. Безрезультатні переговори між США і Союзом завершилися відмовою від своїх вимог останнього, СРСР підтримало Німеччину в контролі кордонів між різними зонами міста.
