Через розпад і феодальну роздробленість Київської Русі в XII столітті одним з найбільших монархічних утворень стало Галицько-Волинське князівство.
З’явилося воно завдяки об’єднанню галицької та волинської територій Романом Мстиславичем Галицьким, який став першим правителем нової держави.
Історія утворення Галицько-Волинського князівства
Території Галичини і Волині в XI столітті мали важливе значення у складі Київської Русі. Особливо виділялася Волинь, так як вона являла собою землі з багатолюдними і розвиненими містами. У той час столицею на заході Русі було місто Володимир (Волинський), де знаходилася резиденція самого князя.
У той період Київське монархічне правління намагалося будь-якими шляхами утримати ці стратегічні землі, не допускаючи їх розколу на окремі князівства.
Через протиборство між волинськими та київськими князями їм вдалося отримати для себе окремі князівства.
Ближче до середини XII століття ці території були з’єднані сином Володаря Ростиславича – Володимиром в Галицьке князівство. Для протистояння польським, волинським, угорським правителям воно підтримувало зв’язки з Києвом і Суздалем. Коли правителем князівства став Ярослав, син Володимира, то він почав контролювати Молдавські і придунайські землі.
Після змови бояр проти князя Олега в кінці XII століття князівство було зайнято військами Угорщини на чолі з королем Бела III. Але імператору Фрідріху I Барбароссі вдалося повернути Галич Володимиру Ярославичу, який був останнім князем з роду Ростиславичів. В цей же час Волинь відійшла від Києва і стала розвиватися як окреме князівство.
Для цього йому довелося жорстко придушити протистояння галицьких бояр, які були проти системи централізованого управління. На початку XIII століття Роман став носити титул Великого князя Київського і завоював популярність у руського народу.
Географічне положення князівства
Галицько-Волинське князівство розміщувалося на південному заході Русі, між двома річками: Дністром і Прутом. Сприятливими характеристиками такого місця розташування вважалися м’які кліматичні умови і врожайні землі. Крім того, край був багатий:
- чорноземними полями;
- значними лісами;
- відкладеннями кам’яної солі.
Завдяки сприятливим умовам князівство успішно розвивалося і багатіло. Збереглися історичні документи, де зафіксовано, що воно торгувало сіллю з Візантією, Польщею, Чехією та іншими державами. Територія межувала з низкою князівств і королівств, а саме:
- Угорським князівством;
- Польським;
- Литовським;
- Полоцьким;
- Турово-Пінським;
- Київським.
З півдня знаходилися неосвоєні території, якими хотіли заволодіти не тільки Галич, а й половці з угорцями.
На півдні кордон проходив по величному Дунаю, а на сході князівство омивали ніколи не пересихаючі річки Стир і Прип’ять. Великі міста князівства:
- Галич;
- Володимир-Волинський;
- Луцьк;
- Львів;
- Дрогобич.
Досі в історичних документах немає відомостей про кількість населення, хоча достеменно відомо, що періодично проводився перепис жителів на цих землях. Приріст здійснювався за рахунок переселенців зі степів, які постійно піддавалися набігам монголо-татар.
Основну частину жителів становили східні слов’яни, але зустрічалися невеликі поселення поляків, литовців, прусів і татар. Поруч з великими містами розташовувалися купецькі і ремісничі колонії німців і євреїв.
Внутрішня і зовнішня політика Галицько-Волинського князівства
Головою і найвищим представником влади в політичному устрої Галицько-Волинського князівства був князь. Він приймав рішення щодо законодавчих, виконавчих, судових питань і вів дипломатичну діяльність.
Для прийняття особливо важливих постанов іноді він запрошував віче і боярську раду, з яким постійно перебував у конфлікті. Бояри всіма силами намагалися зберегти свою незалежність, щоб князь був їхнім власним політичним інструментом. У свою чергу правитель хотів стати абсолютним монархом і приймати всі рішення самостійно.
Така ситуація, надалі, стала одним з факторів розпаду князівства. У державі був феодальний лад, який складався з п’яти суспільних верств.
Таблиця структури суспільства.
| Назва шару | Власність |
| Мужі | Власники вотчини, великі землевласники |
| Феодали | Коли перебували на службі у князя, були власниками земель |
| Церковна знать | Володіли землею, якою обдаровував їх князь |
| Ремісники | Жили виключно у містах і володіли різними майстернями |
| Селяни | Численний прошарок населення, у якого у власності нічого не було |
Через сусідство з агресивними ворожими державами князівству доводилося відповідно вести і зовнішню політику. Багато неприємностей доставляли Польське і Угорське королівства, а з середини XIII століття — монголо-татари і Литовське князівство.
У середині XIII століття Папа Римський коронував князя Данила в Дорогочині. Ця подія стала підтвердженням визнання князівства державою і частиною західного світу.
Фактично князівство на міжнародному рівні було визнано королівством ще задовго до цих подій. Тому глава всієї католицької церкви цією дією визнавав вже існуючі реалії, хоча це не призвело до стійкого союзу Галича з Римом.
Економічний розвиток
Економіка князівства спиралася на ведення натурального господарства, що було відмінною рисою розвитку держави. Важливе місце займало сільське господарство, яке ґрунтувалося на господарських одиницях — дворищах.
Завдяки відмінним природним умовам люди займалися бджільництвом і полюванням. Серед різних форм тваринництва особливо виділялося конярство. У містах добре процвітали такі ремесла, продукція яких користувалася повсякденним попитом:
- ковальська продукція;
- шкіряна;
- гончарна;
- збройова;
- ювелірна.
Наявність територій, багатих лісом, давало можливість розвивати деревообробне виробництво.
Зважаючи на відсутність виходу до моря торгівля була слабо розвинена, а доставка товарів здійснювалася сухопутним способом. Надходження в казну також здійснювалися за рахунок:
- данини;
- податків;
- поборів з населення;
- конфіскації боярського майна.
Особливості культури
На території князівства розвивалася своєрідна культура, яка ґрунтувалася не тільки на традиціях Київської Русі, а й на нововведеннях із сусідніх країн. Про це свідчать письмові документи та археологічні знахідки, виявлені під час розкопок. Основними центрами, розвиваючими культуру, були великі міста і монастирі.
Широка популярність до міста прийшла під час правління князя Володимира, який був великим книжником і філософом. Крім того, правитель підняв культуру в містах Берестя і Кам’янець, заснував особисту бібліотеку. За його вказівкою було зведено чимало церков, які він обдаровував книгами та іконами.
Не менш важливим культурним центром був Галич, знаменитий собором митрополії Константинопольського Патріархату і церквою Святого Пантелеймона.
На жаль, збереглося небагато відомостей про архітектуру князівства. Археологи припускають, що будови в ті часи створювалися за образом будівель Київської Русі, з використанням нових західноєвропейських стилів.
Особливо в Європі цінувалися ікони, велика кількість яких були вивезені в польські храми. У декоративному мистецтві, а особливо при оформленні зброї, багато було запозичено у монголо-татарських майстрів.
Після того як в управлінні князівством перервалася династія Рюриковичів, а польські війська захопили Галичину, була підірвана державна цілісність монархічного утворення.
