Козацтво — історія виникнення, участь у війнах, сучасність

У процесі розвитку будь-якого народу виникали періоди, коли певні групи етносів відокремлювалися і утворювали власний культурний прошарок. Так сталося і з козаками.

Зародилося козацтво в XV столітті, коли європейські країни щосили вели боротьбу за територію.

Надалі були різні війни, в яких козаки брали активну участь.

Заслуги козацтва

Загальна інформація про козацтво

Увага! В даній статі козацтво розглядається як феномен. Інформація не акцентується на конкретних козачих утвореннях або на часовому проміжку!

Ближче до кінця XV століття відбулося виникнення великих спільнот, які жили в центральній Євразії, неподалік від проходять торгових шляхів. У той час шляхи пролягали через Дніпро, Дон і Волгу.

До спільнот приєднувалися переселенці, яких було чимало. В основному приїжджали із західних і північних земель. В результаті утворень, до наступного століття відбулося заснування вільних військових формувань, які називалися козачим військом. Існували такі війська:

  • Запорізькі.
  • Волзькі.
  • Яїцькі.
  • Донські.

За часів “Великого голоду” в 1601-1603 роках багато бойових холопів втрачали свій притулок, тому що землевласники не могли прогодувати їх. Холопам доводилося бігти і шукати їжу на вільних просторах. Маючи бойовий досвід, вони збивалися у ватаги і починали розбійничати. Вони також мали чималий вплив на формування козацтва вздовж річок, де зароджувалися нові містечка.

За всю історію існування козацтво входило до складу самих різних збройних сил:

  • України.
  • Радянського Союзу.
  • Росії.
  • Литовського князівства.
  • Османської імперії.
  • Персії.
  • Парагваю.
  • Німеччини та багатьох інших.

Російська імперія обмежувала свободу козаків, закликаючи їх вірно і віддано служити Батьківщині. Це призводило до організації повстань, найвідоміші з яких — це перш за все боротьба Пугачова, Баловнєва, Балаша, Болотникова, Разіна, Булавіна. Російська влада жорстоко придушувала повстання.

Наприклад, після повстання Булавіна Донське військо офіційно позбавили незалежності, а частина їх земель була передана Слобідським козакам.

Ця дія сильно зіпсувала відносини між козацтвами. До слова, одні козачі полки нерідко допомагали придушувати повстання інших козачих полків.

Конфлікти існували між Запоріжжям і центральним урядом, який освоював Новоросійські землі. Запорожці нерідко громили сусідні землі:

  • Новосербію;
  • Слов’яносербію;
  • Донське військо.

Так як запорожці підтримували Костю Гордієнка, брали участь у повстанні Омеляна Пугачова, то Катерина II наказала розформувати Січ. Також набув чинності наказ про перейменування Яїцького козачого війська в Уральське і позбавлення залишків автономії. Волзьке військо було розформовано.

Після війни 1812 року тисячі французьких військовополонених залишилися на території Оренбурзького козацтва. Пізніше французи, а також їх нащадки були зараховані до козачого війська, спочатку це виглядало дико, але потім все прийшло в норму.

Полонені поляки з війська Наполеона потрапили до складу полонених козаків. Пізніше їм давали право вибору: залишитися тут або повернутися на батьківщину. Більшість отримала військові звання, одружилася і вирішила залишитися. Деякі з них мали дуже гарну освіту і стали в нагоді для козацьких училищ.

До XIX століття козаки становили самостійний стан, охороняли державні та етнічні кордони, брали участь у багатьох конфліктах, служили в конвої царя.

Держава, в свою чергу, звільняла їх від податків, дозволяла користуватися родючими землями і так далі. За межами Російської Імперії козаки стали стереотипом держави.

Під час Громадянської війни (1917-1922 рр.) козачі області відігравали величезну роль для Білого руху. Після війни чимало козаків емігрувало. Багато козаків виступали на боці більшовиків.

У період Другої світової козаки воювали на боці як СРСР, так і Німеччини.

Після того як Радянський союз розпався, почалося відродження і об’єднання козацтва, козаки знову стали брати участь у різних конфліктах. Сьогодні чимало козацтв існує на території сучасних країн СНД: України, Білорусі, Казахстану та інших.

Суспільство дало деяким представникам козацтва образливе прізвисько – ряджені козаки. Ряджені козаки – це ті, хто прикидаються козаками, носять форму але до козацького духу не мають абсолютно ніякого відношення.

Різне козацтво

Ідентифікація, чисельність і розселення козаків

До проблеми етносоціальної ідентифікації козацтва підходять з різних сторін. Прихильники марксистської традиційної школи приписували козаків до історичного стану, а зараз козацтво описують як специфічну соціогрупу, що входить до складу слов’янських народів. Представники нових течій розглядають його як якийсь субетнос, який входить до складу руської нації.

Питання походження залишається відкритим; також досить спірно те, що етнос є слов’янським, наукових доказів немає. Деякі козаки проживають в інших країнах і практично не знають української або російської мови.

Саме значення слова “козак” є тюркським і означає “Вільний кочівник”.

До речі, ту ж етимологію мають і казахи.

Чисельність козаків з’ясувати зараз досить важко. Останній перепис, в ході якого людей приписували конкретно до козаків був у 1926 році. Сказати, що перепис був повноцінним не можна. На те було кілька причин:

  • по-перше, козачі регіони в той період часу штучно поділяли. Наприклад, Донське військо ділили між кількома краями і губерніями;
  • по-друге, не у всіх козацьких областях вівся облік козаків.

За переписом 1897 року чисельність козаків сягала позначки 3 мільйони осіб. У переписі 2010 року вони стверджували, що переписувачі не хочуть записувати їх до козаків. Їм також не видають свідоцтва із зазначенням національності.

Зараз козаки проживають в основному на території України, Росії, в Казахстані (ближче до кордону з північним сусідом). Існують і закордонні діаспори – це ті, які емігрували під час Громадянської війни.

Чимала частина козацтва була виселена зі своїх рідних територій і асимільована в інших регіонах.

Донські козаки
Донські козаки

Утворення козацтва

У 1467 році здійснювався похід на Казань. У загальному війську був козачий загін, яким керував отаман Іван Руда. Наблизившись до міста, Івана обрали головним воєводою. Князь Іоанн, який керував військом, був людиною нерішучою і ніяк не міг почати штурм. Тоді Руда і його козаки кинулися в бій, захопили за собою інших солдатів і захопили місто. В результаті вдалося взяти багато полонених і різної здобичі.

Козаки з Дону склали присягу в 1671 році, через 50 років надійшли на службу військової колегії.

Коли час правління Петра Великого підійшло до кінця, до донських і яїцьких козаків приєдналися й інші козацтва. Уряд підпорядкував більшу частину козаків і використовував їх для охорони кордонів держави.

Хоперські козаки мешкали біля Верхнього Дону, Ведмедиці, Бузулука. Письмові джерела, які вказують на них, датуються часом Золотої Орди. У XVII столітті в Хоперському краї було 7 містечок, в кожному по 2-3 тис.жителів. Вони мали невелике оборонне укріплення у вигляді рову і огорожі поверх нього. Влада здійснювалася громадським самоврядуванням, яке обиралося всім містом.

Хоперський край мав непогані ліси, а основним заняттям козаків у цих місцях було:

  • суднобудування;
  • полювання;
  • рибальство;
  • бортництво.

Крім цього, тут розводили худобу.

Хоперські мешканці сильно відрізнялися від інших козаків і характером, і промовою.

У 1181 році на річці Вятці було засновано містечко Хлинів, яке наприкінці XVIII століття було перейменовано на Вятку. Так і було утворено хлиновських козаків. Вони нерідко здійснювали розбійницькі напади, наприклад, в 1361 році був розграбований древній Сарайчик — столиця Золотої Орди.

Хлиновським товариством управляли отамани, а саме місто вважалося найсильнішим на північному сході Росії. Жителі займалися вирощуванням хліба, торгівлею з іншими областями. Суспільний устрій хлиновських козаків був схожий на устрій донських. У 1489 році Іван III підпорядкував собі це місто і приєднав до Москви.

Мещерські козаки мешкали в лісостепу, в області Мещера — нинішня південно-східна частина Московської області, південь Володимирської і північ Пензенської областей. Мещеряки здебільшого були тюркізованими половцями.

Після 50-х років XVI століття в Середньому Поволжі непогано розвинулося козацтво. Місце було досить вдалим:

  • Можна було швидко потрапити до Дону і Яїку.
  • Доступні були каравани, які пропливали по по Волзі.
  • Недалеко були міста Казанського ханства.

Вперше про Волзьких козаків стало відомо в 1551 році, коли вони атакували караван російського посольства. Козаки так вдало розташувалися в Жигулівських горах, що практично жоден караван не вислизав від них. Московська влада намагалася домовитися і найняти їх, але успіхом це не увінчалося.

У 1586 році була побудована фортеця Самара, яка захищала каравани від набігів кочівників. У XVII столітті Волзьке козацтво практично в повному складі захищало фортецю від калмицької Орди.

Запорізькі козаки
Запорізькі козаки

Запорізьку козацтво

Запорізька Січ з’явилася в період між 1553 і 1556 роками. Заснував її волинський князь Дмитро Байда. Січ розташовувалася на території сучасної України і мала незалежність. Однак пізніше вона все більше потрапляла в залежність від Речі Посполитої. Головою Запорізького війська був кошовий отаман. Козаки охороняли кордони, допомагали у війні з Туреччиною та Швецією. Їх звали реєстровими. Серед них були панцирні козаки.

Пізніше, Польща почала тиснути на козаків, що призвело до спільного існування реєстрових воїнів, які служили польському королю, і не реєстрових. Останніх влада намагалася ліквідувати, але з цього нічого не вийшло. Це протистояння потім вилилося в національно-визвольну війну проти Польщі, що сильно вплинуло на геополітичний баланс всієї Східної Європи.

Після завоювання незалежності запорізьке козацтво вибрало Росію в якості союзника (вибирали між Росією і Річчю Посполитою)
.

Восени 1653 року запорізьке козацтво увійшло до складу Російської імперії. Запоріжжя зберегло адміністрацію, армію і політичні можливості. Також Запоріжжя відоме своїми човнами, які дозволяли долати значні відстані по воді.

Ряжені козаки

Ряжені козаки

Козаки у війнах

Козацтво часто виступало проти центральної влади, в основному через те, що держава урізала його права і свободу, закликаючи служити країні. Все це призводило до повстань.

У війні 1812 року козачі війська не могли виступати в якості самостійної бойової одиниці, так як були слабкі у військовій підготовці і озброєнні. Їх послали в якості допоміжної сили: для конвоювання полонених, ведення партизанської війни, нападу на малі ворожі гарнізони.

Під час Першої світової чисельність козацьких військ зросла до 200 тисяч осіб. Було виставлено 160 полків і 176 сотень.

У період Громадянської війни козаки були, в основному, за білих. Вони стали опорою всього Білого руху. Найбільшими центрами опору більшовикам стала Донська Козача Республіка, Оренбурзька і Уральська армії. Чимала частина козаків служила Радянській Армії.

Після Громадянської війни здійснювався процес розкозачення.

Війська були розформовані, так як воювали проти переможців. Козаче населення піддалося масовим репресіям. Еліту обезголовлювали.

Ссылка на основную публикацию