Козаки

Козацтво — історія виникнення, участь у війнах, сучасність



У процесі розвитку будь-якого народу виникали періоди, коли певні групи етносів відокремлювалися і утворювали власний культурний прошарок. Так сталося і з козаками.

Зародилося козацтво в XV столітті, коли європейські країни щосили вели боротьбу за територію.

Надалі були різні війни, в яких козаки брали активну участь.

Заслуги козацтва

Загальна інформація про козацтво

Увага! В даній статі козацтво розглядається як феномен. Інформація не акцентується на конкретних козачих утвореннях або на часовому проміжку!

Ближче до кінця XV століття відбулося виникнення великих спільнот, які жили в центральній Євразії, неподалік від проходять торгових шляхів. У той час шляхи пролягали через Дніпро, Дон і Волгу.

До спільнот приєднувалися переселенці, яких було чимало. В основному приїжджали із західних і північних земель. В результаті утворень, до наступного століття відбулося заснування вільних військових формувань, які називалися козачим військом. Існували такі війська:

  • Запорізькі.
  • Волзькі.
  • Яїцькі.
  • Донські.

За часів “Великого голоду” в 1601-1603 роках багато бойових холопів втрачали свій притулок, тому що землевласники не могли прогодувати їх. Холопам доводилося бігти і шукати їжу на вільних просторах. Маючи бойовий досвід, вони збивалися у ватаги і починали розбійничати. Вони також мали чималий вплив на формування козацтва вздовж річок, де зароджувалися нові містечка.

За всю історію існування козацтво входило до складу самих різних збройних сил:

  • України.
  • Радянського Союзу.
  • Росії.
  • Литовського князівства.
  • Османської імперії.
  • Персії.
  • Парагваю.
  • Німеччини та багатьох інших.

Російська імперія обмежувала свободу козаків, закликаючи їх вірно і віддано служити Батьківщині. Це призводило до організації повстань, найвідоміші з яких — це перш за все боротьба Пугачова, Баловнєва, Балаша, Болотникова, Разіна, Булавіна. Російська влада жорстоко придушувала повстання.

Наприклад, після повстання Булавіна Донське військо офіційно позбавили незалежності, а частина їх земель була передана Слобідським козакам.

Ця дія сильно зіпсувала відносини між козацтвами. До слова, одні козачі полки нерідко допомагали придушувати повстання інших козачих полків.

Конфлікти існували між Запоріжжям і центральним урядом, який освоював Новоросійські землі. Запорожці нерідко громили сусідні землі:

  • Новосербію;
  • Слов’яносербію;
  • Донське військо.

Так як запорожці підтримували Костю Гордієнка, брали участь у повстанні Омеляна Пугачова, то Катерина II наказала розформувати Січ. Також набув чинності наказ про перейменування Яїцького козачого війська в Уральське і позбавлення залишків автономії. Волзьке військо було розформовано.

Після війни 1812 року тисячі французьких військовополонених залишилися на території Оренбурзького козацтва. Пізніше французи, а також їх нащадки були зараховані до козачого війська, спочатку це виглядало дико, але потім все прийшло в норму.

Полонені поляки з війська Наполеона потрапили до складу полонених козаків. Пізніше їм давали право вибору: залишитися тут або повернутися на батьківщину. Більшість отримала військові звання, одружилася і вирішила залишитися. Деякі з них мали дуже гарну освіту і стали в нагоді для козацьких училищ.

До XIX століття козаки становили самостійний стан, охороняли державні та етнічні кордони, брали участь у багатьох конфліктах, служили в конвої царя.

Держава, в свою чергу, звільняла їх від податків, дозволяла користуватися родючими землями і так далі. За межами Російської Імперії козаки стали стереотипом держави.

Під час Громадянської війни (1917-1922 рр.) козачі області відігравали величезну роль для Білого руху. Після війни чимало козаків емігрувало. Багато козаків виступали на боці більшовиків.

У період Другої світової козаки воювали на боці як СРСР, так і Німеччини.

Після того як Радянський союз розпався, почалося відродження і об’єднання козацтва, козаки знову стали брати участь у різних конфліктах. Сьогодні чимало козацтв існує на території сучасних країн СНД: України, Білорусі, Казахстану та інших.

Суспільство дало деяким представникам козацтва образливе прізвисько – ряджені козаки. Ряджені козаки – це ті, хто прикидаються козаками, носять форму але до козацького духу не мають абсолютно ніякого відношення.

Різне козацтво

Ідентифікація, чисельність і розселення козаків

До проблеми етносоціальної ідентифікації козацтва підходять з різних сторін. Прихильники марксистської традиційної школи приписували козаків до історичного стану, а зараз козацтво описують як специфічну соціогрупу, що входить до складу слов’янських народів. Представники нових течій розглядають його як якийсь субетнос, який входить до складу руської нації.

Питання походження залишається відкритим; також досить спірно те, що етнос є слов’янським, наукових доказів немає. Деякі козаки проживають в інших країнах і практично не знають української або російської мови.

Саме значення слова “козак” є тюркським і означає “Вільний кочівник”.

До речі, ту ж етимологію мають і казахи.

Чисельність козаків з’ясувати зараз досить важко. Останній перепис, в ході якого людей приписували конкретно до козаків був у 1926 році. Сказати, що перепис був повноцінним не можна. На те було кілька причин:

  • по-перше, козачі регіони в той період часу штучно поділяли. Наприклад, Донське військо ділили між кількома краями і губерніями;
  • по-друге, не у всіх козацьких областях вівся облік козаків.

За переписом 1897 року чисельність козаків сягала позначки 3 мільйони осіб. У переписі 2010 року вони стверджували, що переписувачі не хочуть записувати їх до козаків. Їм також не видають свідоцтва із зазначенням національності.

Зараз козаки проживають в основному на території України, Росії, в Казахстані (ближче до кордону з північним сусідом). Існують і закордонні діаспори – це ті, які емігрували під час Громадянської війни.

Чимала частина козацтва була виселена зі своїх рідних територій і асимільована в інших регіонах.

Донські козаки
Донські козаки

Утворення козацтва

У 1467 році здійснювався похід на Казань. У загальному війську був козачий загін, яким керував отаман Іван Руда. Наблизившись до міста, Івана обрали головним воєводою. Князь Іоанн, який керував військом, був людиною нерішучою і ніяк не міг почати штурм. Тоді Руда і його козаки кинулися в бій, захопили за собою інших солдатів і захопили місто. В результаті вдалося взяти багато полонених і різної здобичі.

Козаки з Дону склали присягу в 1671 році, через 50 років надійшли на службу військової колегії.

Коли час правління Петра Великого підійшло до кінця, до донських і яїцьких козаків приєдналися й інші козацтва. Уряд підпорядкував більшу частину козаків і використовував їх для охорони кордонів держави.

Хоперські козаки мешкали біля Верхнього Дону, Ведмедиці, Бузулука. Письмові джерела, які вказують на них, датуються часом Золотої Орди. У XVII столітті в Хоперському краї було 7 містечок, в кожному по 2-3 тис.жителів. Вони мали невелике оборонне укріплення у вигляді рову і огорожі поверх нього. Влада здійснювалася громадським самоврядуванням, яке обиралося всім містом.

Хоперський край мав непогані ліси, а основним заняттям козаків у цих місцях було:

  • суднобудування;
  • полювання;
  • рибальство;
  • бортництво.

Крім цього, тут розводили худобу.

Хоперські мешканці сильно відрізнялися від інших козаків і характером, і промовою.

У 1181 році на річці Вятці було засновано містечко Хлинів, яке наприкінці XVIII століття було перейменовано на Вятку. Так і було утворено хлиновських козаків. Вони нерідко здійснювали розбійницькі напади, наприклад, в 1361 році був розграбований древній Сарайчик — столиця Золотої Орди.

Хлиновським товариством управляли отамани, а саме місто вважалося найсильнішим на північному сході Росії. Жителі займалися вирощуванням хліба, торгівлею з іншими областями. Суспільний устрій хлиновських козаків був схожий на устрій донських. У 1489 році Іван III підпорядкував собі це місто і приєднав до Москви.

Мещерські козаки мешкали в лісостепу, в області Мещера — нинішня південно-східна частина Московської області, південь Володимирської і північ Пензенської областей. Мещеряки здебільшого були тюркізованими половцями.

Після 50-х років XVI століття в Середньому Поволжі непогано розвинулося козацтво. Місце було досить вдалим:

  • Можна було швидко потрапити до Дону і Яїку.
  • Доступні були каравани, які пропливали по по Волзі.
  • Недалеко були міста Казанського ханства.

Вперше про Волзьких козаків стало відомо в 1551 році, коли вони атакували караван російського посольства. Козаки так вдало розташувалися в Жигулівських горах, що практично жоден караван не вислизав від них. Московська влада намагалася домовитися і найняти їх, але успіхом це не увінчалося.

У 1586 році була побудована фортеця Самара, яка захищала каравани від набігів кочівників. У XVII столітті Волзьке козацтво практично в повному складі захищало фортецю від калмицької Орди.

Запорізькі козаки
Запорізькі козаки

Запорізьку козацтво

Запорізька Січ з’явилася в період між 1553 і 1556 роками. Заснував її волинський князь Дмитро Байда. Січ розташовувалася на території сучасної України і мала незалежність. Однак пізніше вона все більше потрапляла в залежність від Речі Посполитої. Головою Запорізького війська був кошовий отаман. Козаки охороняли кордони, допомагали у війні з Туреччиною та Швецією. Їх звали реєстровими. Серед них були панцирні козаки.

Пізніше, Польща почала тиснути на козаків, що призвело до спільного існування реєстрових воїнів, які служили польському королю, і не реєстрових. Останніх влада намагалася ліквідувати, але з цього нічого не вийшло. Це протистояння потім вилилося в національно-визвольну війну проти Польщі, що сильно вплинуло на геополітичний баланс всієї Східної Європи.

Після завоювання незалежності запорізьке козацтво вибрало Росію в якості союзника (вибирали між Росією і Річчю Посполитою)
.

Восени 1653 року запорізьке козацтво увійшло до складу Російської імперії. Запоріжжя зберегло адміністрацію, армію і політичні можливості. Також Запоріжжя відоме своїми човнами, які дозволяли долати значні відстані по воді.

Ряжені козаки

Ряжені козаки

Козаки у війнах

Козацтво часто виступало проти центральної влади, в основному через те, що держава урізала його права і свободу, закликаючи служити країні. Все це призводило до повстань.

У війні 1812 року козачі війська не могли виступати в якості самостійної бойової одиниці, так як були слабкі у військовій підготовці і озброєнні. Їх послали в якості допоміжної сили: для конвоювання полонених, ведення партизанської війни, нападу на малі ворожі гарнізони.

Під час Першої світової чисельність козацьких військ зросла до 200 тисяч осіб. Було виставлено 160 полків і 176 сотень.

У період Громадянської війни козаки були, в основному, за білих. Вони стали опорою всього Білого руху. Найбільшими центрами опору більшовикам стала Донська Козача Республіка, Оренбурзька і Уральська армії. Чимала частина козаків служила Радянській Армії.

Після Громадянської війни здійснювався процес розкозачення.

Війська були розформовані, так як воювали проти переможців. Козаче населення піддалося масовим репресіям. Еліту обезголовлювали.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *