Період, в який сталася Карибська криза, пов’язаний з найсильнішими політичними і військовими проблемами. В основному цим термін означає конфронтацію СРСР і США, яка почалася в 1961 році і в результаті якої найбільше, по суті, постраждала Куба.
Причини виникнення кризи
Карибська криза тягнеться з 1961 року, після того як США розмістило ракети в Туреччині. Дані ракети відносилися до зброї середньої дальності, але могли спокійно долетіти практично до всіх стратегічних центрів Радянського Союзу в найкоротші терміни. Це і послужило причиною Карибської кризи.
Урядом СРСР було вирішено розмістити ракетні установки на Кубі, яка знаходиться недалеко від узбережжя США. Але СРСР вдався також до ядерних боєголовок, що і спровокувало Карибську кризу. Метою такого розміщення, за заявою СРСР, була тільки допомога Кубі.
Кубинська революція
Холодна війна між двома найсильнішими державами проявлялася в гонці озброєнь і спробах вагомо розширити сферу свого впливу на інші країни. У чому полягали типи правлінь? СРСР був прихильником соціалістичного напрямку. Країни, які також підтримували соціалізм, постійно забезпечувалися військовою допомогою, фахівцями, зброєю, інструкторами з Радянського Союзу.
США ж підтримували демократичний напрямок. Більшість країн на той момент були саме за демократію, серед них країни Західної Європи, Туреччина, багато азіатських і африканських країн, наприклад, ПАР.
Після кубинської революції Фідель Кастро не мав достатніх зв’язків і відносин з СРСР. Коли він боровся проти режиму Батісти, Кастро багато разів просив допомоги у Москви, але отримував відмову. Причина негативної відповіді полягала в тому, що Москва не бачила на Кубі гідного союзника і вважала, що вплив Вашингтона буде сильнішим через те, що США знаходяться занадто близько до Куби.
Після всіх подій Фідель Кастро, в першу чергу відвідав США, але президент відмовив у зустрічі, посилаючись на свою зайнятість. Кастро сприйняв це як зарозумілість і провів тотальну націоналізацію заводів, які належали американцям.
Варто відзначити, що Кастро запропонував постраждалим пакети цінних паперів. У відповідь США припинило закуповувати цукрову продукцію і постачати нафту.
Фідель Кастро знову звернувся до Хрущова за допомогою. СРСР погодилися закуповувати у них цукор і направили кілька суден з нафтою в бік Острова Свободи. Також їм відправили радянських техніків для налагодження виробництва.
Розташування ракет в Туреччині
Вже в 1960 році США володіло найсильнішою ядерною зброєю. Якщо порівнювати, то США володіли приблизно шістьма тисячами ядерних боєголовок, а в СРСР їх було всього 300. До 1962 року армія США розширила свої ряди ще 1300 бомбардувальниками, які вмить могли доставити на територію СРСР 3000 ядерних зарядів.
Розміщення ракетних установок в Туреччині почалося в 1961 році, недалеко від міста Ізмір. У цю установку входило близько 15 ракет «Юпітер», які володіли радіусом ураження в 2400 км і загрожували всій європейській частині СРСР.
Але президент Кеннеді вважав, що такі заходи не найкращі. Він вважав, що підводні човни, оснащені ядерними ракетами, володіли тією ж бойовою міццю, але були потайними.
Ракети СРСР володіли радіусом ураження в 4000 км і могли в будь-який момент завдати удару по Вашингтону і практично по всіх авіабазах США. Глава СРСР Хрущов був сильно обурений діями США і називав це особистою образою. Історично вважається, що розміщення ракет на Кубі – перший випадок, коли зброя СРСР покинула країну. Цей захід – пряма відповідь на дії США.
Пропозиція Хрущова
Як тільки Хрущов повернувся з Болгарії, він скликав збори в Кремлі, на які були покликані А. А. Громико і А. І. Мікоян. Також там був присутній Міністр оборони Р. Я. Малиновський. Хрущов запропонував перевезти ядерні ракети на Кубу. Мікоян був проти цього, але вся інша Рада підтримала Хрущова.
28 травня в бік Гавани вилетіла делегація, в яку входили посол СРСР, Головнокомандувач РВСН С.С. Бірюзов і генерал-полковник Ш. Р. Рашидов. Вже 29 травня вони зустрілися з Раулем Кастро і почали нараду. 30 травня Рауль Кастро дав згоду: він дозволив розмістити ракети на Кубі.
Операція “Анадир”
Вже в червні 1962 року Генеральним штабом СРСР була розроблена операція, яка мала кодову назву «Анадир». Нею керував радянський маршал І. Х. Баграмян. Керівництво хотіло вести США в оману і залишити справжнє місце призначення і тип вантажу потай. Вони говорили, що відправляють вантажі на Чукотку. Для того щоб надати плану правдивості, в порти приходили вагони, які були повністю набиті шубами і дублянками.
У підсумку було вирішено скорегувати план так, щоб ракети були виявлені не раніше початку монтування.
Всю зброю, включаючи ракети і техніку, доставили в кілька портів Сєвєроморська і Севастополя. Для виконання операції було виділено 85 військових суден. Спочатку навіть капітанам не говорили, що знаходиться в трюмах і куди судно має йти. Їм видавали запечатаний конверт, який дозволялося відкрити тільки після відчалювання і тільки в присутності замполіта.
У конвертах була тільки одна вказівка: “Направляйте судно в бік Куби і за всяку ціну уникайте контакту з кораблями НАТО”. Судна прибули на Кубу тільки в серпні. Але перша частина ракет була розвантажена тільки 8 вересня, а друга — 16-го.
Польоти U-2
На таких літаках літали американські розвідники. В кінці серпня на фото були відображені перші позиції з зенітними знаряддями СРСР. 4 вересня Кеннеді зробив заяву, що на Кубі немає ракет для наступу. До вересня американські розвідники робили по 2 вильоти на місяць, але вже 5 числа Кеннеді заборонив розвідувальні операції. Причин було кілька:
- Негода, яка не дозволяла нормально літати.
- Страх перед початком війни, яка могла розв’язатися в разі, якщо хоч один літак США буде збитий.
Польоти були відновлені 14 жовтня. Перший політ був виконаний Річардом Хейзером, який почав розвідку о 3 годині ночі. Він летів до Куби 4 години. Після польоту плівка із записом була вручена ЦРУ. На ній було чітко видно, що на Кубі знаходиться багато ракет середньої дальності. Президент був проінформований вранці 16 жовтня. Був виданий указ про почастішання розвідувальних польотів. Тепер вони проводилися по 6 разів на день.
Запобіжні заходи
Коли Кеннеді побачив фотографії, він негайно скликав радників у Білому домі. На нараді були присутні 14 осіб, яких пізніше називали @Виконавчий комітет”. Комітет запропонував президенту кілька варіантів вирішення проблеми:
- Перевезення військ на Кубу.
- Знищення ракетних баз на Кубі точковими ударами.
- Проведення повномасштабної військової операції на Кубі.
- Морська блокада.
Перший варіант відхилили відразу. Єдиний метод, який розглядався урядом – військовий, так як дипломатія не допомагала, а хід події ускладнювався. Вибір припав на негайну морську блокаду.
Міністр закордонних справ СРСР Громико прибув до президента США 18 жовтня. Він категорично заявляв, що на Кубі немає радянської «наступальної» зброї. Він також зазначав, що Кеннеді не розпитував його про ракетні установки і не казав вголос плани, щоб його не провокувати.
Проте наступного дня під час чергової розвідки, уряд США виявив ще кілька ракетних комплексів. Рішення про блокаду Куби було прийнято дуже швидко. Вже ввечері 20 жовтня Кеннеді заручився допомогою.
Проблема полягала в наступному: оголошення блокади, згідно з міжнародним правом, вважалося актом війни. Варто також відзначити, що ракети в Туреччині і на Кубі ніяких угод не порушувало. У підсумку в будь-якому випадку США буде вважатися країною, яка розв’язала війну. Кеннеді боявся не тільки військових дій, а й несхвальної реакції з боку інших держав.
У підсумку президент США виніс тему блокади на обговорення Організації Американських держав. Але навіть ОАД підтримала Кеннеді, і, спираючись на пакт Ріо, назвала це не блокадою а «карантином».
Загострення Карибської кризи
Роберт Кеннеді вирішив відвідати радянське посольство 23 жовтня. Там йому повідомили, що інструкції про дії проти радянських кораблів їм відомі, на що Кеннеді заявив, що за всяку ціну зупинить радянські судна.
Днем пізніше Хрущов отримав телеграму від президента США, де йому запропонували діяти розумно і дотримуватися всіх умов блокади. Хрущов був ображений вмістом телеграми і коротко відповів, що США висуває занадто ультимативні умови.
Через деякий час Кеннеді віддав наказ посилити військову готовність до стандарту DEFCON-2 (це перший і єдиний раз, коли військова готовність набирає такі високі обороти). У той же момент в Кремль приходить лист, в якому Кеннеді говорить про те, що його ввели в оману, кажучи, що ракет на Кубі немає.
Цього разу Хрущов вирішив знайти вихід із ситуації. Він запропонував США такі умови: вони демонтують ракети, але американський уряд перестане тиснути на Кубу в спробах змінити спосіб правління на демократичний. Всі високопоставлені люди СРСР підтримали Хрущова.
Але вже 26 жовтня Хрущов вирішив написати другий лист. Він вже був менш войовничим і в ньому вказувалося те, що на Кубі все ж є ракети. Хрущов запропонував їх демонтувати і повернути в СРСР. Також він просив не вторгатися на Кубу. Цей листи було написано конфіденційно.
Трохи пізніше у Вашингтоні припустили, що лист неподільний і що в СРСР стався переворот. Лист було доставлено о 10 ранку, а наступним днем було озвучено ще одну умову: вивести ракети США з Туреччини.
О 5 годині вечора був помічений Американський розвідувальний літак. Начальник штабу Антонець негайно зателефонував до штабу групи радянських військ на Кубі генералу Плієву, щоб дізнатися подальші вказівки, але його не опинилося на своєму місці. Йому було наказано очікувати появи Плієва. Через кілька хвилин Антонець ще раз подзвонив в штаб, але там знову нікого не було.
Коли літак був вже над Кубою, заступник командувача ГСВК з бойової підготовки генерал-майор Гарбуз особисто з’явився в штаб і розпорядився знищити літак. З вини Гарбуза пілот Рудольф Андерсон загинув. Цей день вважається “чорною п’ятницею”. Це дата-день, коли була небезпека початку ядерної війни.
Вирішення проблеми
28 жовтня президент дав завдання Роберту Кеннеді провести переговори з послом СРСР Добриніним. Роберт Кеннеді розповів про побоювання президента. Той боявся, що скоро все може вийти з-під контролю. 29 жовтня в Кремль прийшло повідомлення, в якому Кеннеді висунув наступні умови:
- СРСР демонтує ракети і повертає їх, але тільки під наглядом представників ООН.
- СРСР більше ніколи не буде поставляти або перевозити зброю на Кубу.
- США, після того як всі перераховані вище умови будуть виконані, скасує блокаду і дасть гарантію про ненапад на острів Свободи.
Також президент був упевнений в тому, що всі його союзники будуть згодні на ці умови. Хрущов разом з Президією ЦК здали позитивну відповідь. Всі ракети були демонтовані за кілька тижнів і повернуті в СРСР.
Хрущов крім цього побоювався нового конфлікту і відсторонив Плієва від управління зенітними знаряддями. У підсумку США через кілька тижнів також вивели ракети з Туреччини, але “розгорнули” підводні човни, що зробили ракети «Юпітер» застарілими.
Наслідки Карибського конфлікту
Підсумки Карибської кризи задовольнили всіх. Через кілька років Хрущова змінили через те, що Політбюро вважало дії Хрущова занадто поступливими. Його вважали невмілим лідером, що призвело до незворотних наслідків Карибської кризи.
Матеріали, якими володіло комуністичне бюро Куби, були розцінені як зрада з боку СРСР. Фідель Кастро вважав принизливим факт того, що історія Карибської кризи закінчилася рішенням тільки 2 держав і звинуватив Хрущова в зраді.
У 2017 році Росія розсекретила деякі дані і таблиці, в яких говорилося, що під час всієї операції на Кубі загинуло 64 радянських громадянина. Варто зауважити і те, що коли криза завершилася, між США і СРСР була протягнута телефонна лінія, якою глави держав могли скористатися в екстреній ситуації.
