Корейська війна 1950-1953 років — це локальне збройне зіткнення між прокомуністичною КНДР і прозахідною Республікою Корея. Основні бойові дії велися на півострові в східній частині Азії.
Історики сходяться на думці, що цей конфлікт часів Холодної війни являв собою опосередковане протистояння між країнами капіталістичного табору на чолі з США і провідними соціалістичними державами — Радянським Союзом і Китаєм.
Історичні передумови війни
З кінця XIX століття жителі Корейського півострова вели запеклу боротьбу проти японських колонізаторів. Починаючи з 1910 року і аж до падіння фашистського режиму в Країні висхідного сонця, Корея перебувала під прямим контролем свого могутнього сусіда.
Усілякі спроби простого народу вийти з-під впливу Японської імперії моментально припинялися владою.
Восени 1937 року японці, вирахувавши активістів національно-визвольного руху, провели арешти в Маньчжурії і в прикордонних з КНР областях Кореї. Серед затриманих підпільників були затяті прихильники комуністичної ідеології. До кінця 1940 року стихійні озброєння корейських і китайських партизанів зійшли нанівець.
5 квітня 1945 р. СРСР заявив про розрив радянсько-японського договору про взаємний нейтралітет і 8 серпня того ж року, заручившись підтримкою Сполучених Штатів, оголосив Японії війну.
Червона армія увійшла в північну частину Кореї, а американський контингент висадився на півдні.
Після того як Японська імперія капітулювала, президент США Франклін Рузвельт і голова Раднаркому СРСР Йосип Сталін прийняли рішення розділити азіатську державу по 38-й паралелі, розраховуючи на те, що японські підрозділи, що дислокуються на півночі, складуть зброю перед радянськими військами, а південні формування підкоряться американцям.
Утворення двох протиборчих таборів
У 1947 році американським істеблішментом було піднято питання про створення на Корейському півострові єдиної держави. Незабаром колегія ООН прийняла рішення про проведення виборів під наглядом спеціальної комісії.
У південній частині Кореї було обрано маріонетковий уряд на чолі з Лі Син Маном. У відповідь на півночі пройшли вибори до Верховних зборів. Біля керма проголошеної Народно-Демократичної Республіки встав комуніст Кім Ір Сен. Розкол країни став неминучий.
Проте після чергового витка загострень відносин між СРСР і колективним заходом стало очевидним, що Корея зовсім скоро загрузне в безодні громадянської війни, тому про возз’єднання доведеться забути.
Як Лі Син Ман, так і Кім Ір Сен відкрито заявляли про свої наміри. Обидва політики хотіли об’єднати півострів під єдиним началом, про що свідчили прийняті в 1948 році Конституції обох держав.
Підготовка до військового конфлікту
Після розпаду Кореї на дві окремі держави і виведення з півострова спочатку радянських, а потім і американських збройних сил, сіверяни і жителі півдня і їх куратори почали розробляти план по захопленню території свого опонента.
У 1948 році сторона, що знаходиться під юрисдикцією Пентагону, приступила до формування південнокорейської армії. У 1950 році американці взяли на себе зобов’язання надавати військову допомогу Республіці Корея у разі посягання на її суверенітет.
У свою чергу, Кім Ір Сен звернувся до радянської верхівки з проханням допомогти йому провести повномасштабне вторгнення на територію сусіда. Він підкреслював, що рейтинг уряду Лі Син Мана вкрай низький, і стверджував, що жителі Південної Кореї перейдуть на бік півночі, щоб повалити Сеульський режим.
За наказом лідера СРСР до Північної Кореї були відряджені:
- військові радники (допомагали розробляти план нападу);
- радянські офіцери (навчали армію КНДР мистецтву війни).
Щоб не допустити загострення політичної кризи і розгоряння глобального збройного конфлікту, СРСР відмовився безпосередньо брати участь у бойових діях, про що Кім Ір Сен був заздалегідь попереджений.
Початковий етап війни
Хронологія і основні події війни в Кореї 1950-1953 років, а також порівняльний аналіз стратегій США і СРСР з управління конфліктом на Корейському півострові коротко представлені в таблицях підручників зі світової історії. Зокрема, там сказано, що відправною точкою збройного протистояння стало 25 червня 1950 року, коли війська КНДР рушили на південь країни.
Всього за кілька днів бійці північнокорейської армії зуміли взяти під контроль Сеул, після чого впритул підійшли до міста Пусану, де були сконцентровані значні сили противника.
Героїчно борючись проти переважаючого за чисельністю опонента, війська КНДР змогли просунутися на 15-20 км, але в середині вересня 1950 р. були змушені відступити, оскільки поблизу м. Інчхон висадився 50-тисячний Американський десант, підтримуваний кораблями флоту, артилерією і авіацією. Після проведеної десантниками операції північнокорейські з’єднання фактично були взяті в кільце.
Гостра фаза бойових дій
Наступний період конфлікту ознаменувався блискавичним наступом військ ООН і південнокорейців на північ півострова, в результаті чого частина сіверян потрапила в полон, а ті, хто вирвався з оточення, перейшли до тактики ведення партизанської війни.
Американці, що зайняли Сеул, поступово підібралися до західної частини корейсько-китайського кордону, що було сприйнято Урядом КНР як безпосередня загроза територіальній цілісності країни.
Не готова до тривалої оборони і протистояння з Америкою Північна Корея опинилася на межі повного краху, але тут події прийняли несподіваний поворот: у війну вступило близько мільйона добровольців з Китаю, які пройшли ґрунтовну бойову підготовку.
СРСР здійснював постачання озброєнь, яких так гостро потребували союзники. Для координації дій було організовано об’єднане командування на чолі з вождем корейської революції. Головним радником Кім Ір Сена був призначений генерал-лейтенант В. І. Разуваєв.
Спільними зусиллями солдати КНДР і КНР взяли Пхеньян і вийшли до 38-ї паралелі. Для закріплення досягнутого результату була проведена ще одна наступальна операція, що увінчалася взяттям столиці Південної Кореї. Не встигли сіверяни відсвяткувати перемогу, як зіткнулися з масованим ударом з боку жителів півдня, і вже в березні 1951 р. контроль над містом був втрачений.
Головнокомандувачем військами ООН Дугласом Макартуром було запропоновано розширити театр бойових дій. Він ратував за розгортання з’єднань в Маньчжурії і залучення до участі у війні гоміньданівської армії Чана Кайши.
На щастя, здоровий глузд взяв верх і всі ці пропозиції були відхилені. Вже тоді стало зрозуміло, що якщо одна з воюючих сторін піде в наступ, то втрати в Корейській війні можуть стати колосальними, так як війська Північної Кореї мали явну перевагу в чисельності, а на стороні жителів півдня була перевага в технічній оснащеності.
Переговорний процес
У липні 1951 року офіційні особи, що представляють інтереси своїх країн, сіли за стіл переговорів. Незважаючи на прагнення обох сторін до мирного врегулювання конфлікту, бойові дії не припинялися.
До весни 1953 року ні в кого не залишалося сумнівів, що затяжний характер війни ляже важким тягарем на економіку КНДР і Республіки Корея, не кажучи вже про масову загибель солдатів на фронті.
Ніхто з учасників Корейської війни 1950-1953 рр. доводити розпочате до переможного кінця так і не наважився.
27 липня 1953 року в Пханмунджомі сторони домовилися про припинення вогню. Цікавим є той факт, що донині мирний договір, який би офіційно завершив війну, так і не підписаний.
Наслідки конфлікту в Кореї
Перш ніж перераховувати сумні підсумки Корейської війни, слід сказати про те, які зміни відбувалися в населених пунктах, взятих під контроль сіверянами. На зайнятих територіях проводилися наступні реформи:
- землі безоплатно передавалися селянам;
- створювалися народні комітети, які виступали в якості органів місцевого самоврядування.
Крихкий мир і право Сеула і Пхеньяна будувати свою модель суспільного устрою коштували корейцям дуже дорого. За роки кровопролитних битв загальна кількість загиблих досягла 1,5 млн осіб, поранених — майже 400 тис. Через постійні авіанальоти вся Північна Корея лежала в руїнах.
Бомбардуваннями було знищено:
- 9 тис. підприємств промислового сектора;
- 500 тис. житлових приміщень.
Хоча південна частина Корейського півострова не зазнала на собі в повній мірі руйнівної сили війни, втрати були значними. Поки жителі обох країн чекали закінчення військового конфлікту, вони ставали свідками і жертвами мародерства, розстрілів військовополонених і цивільних осіб.
Процес стабілізації відносин між Сполученими Штатами і Радянським Союзом після того, як азіатська країна була змушена остаточно розділитися на дві частини, не міг бути швидким і безболісним.
Саме Північна Корея, що володіє ядерними боєголовками, на думку американського правлячого класу, є «імперією зла» і загрозою номер один в регіоні. Не дивно, що в політичному діалозі між соціалістичною Північчю і капіталістичним Півднем досі панує нестабільність, схильність до підйомів і різких спадів. Головне, щоб лідери ворогуючих сторін не переходили червону межу, і тоді, можливо, конфлікт, який розтянувся на роки, коли-небудь закінчиться.
