Народництво — основні ідеї, представники та течії

У Російській Імперії другої половини XIX століття панівним напрямком суспільного життя було народництво – суспільно-політичний рух і ідеологія дворянської і різночинської інтелігенції.

Основні ідеї народництва в Росії 19 століття

Головні і суттєві риси руху:

• особливий шлях розвитку Росії, де головною соціальною силою є селянство;
• уклад селянської громади містить зародок соціалізму;
• капіталізм і самодержавство не мають соціальної опори на державному ґрунті;
• у Росії можливий перехід до соціалізму, минаючи капіталістичну стадію розвитку;
• перетворення можна здійснити тільки революційним шляхом.

Причини і витоки виникнення народництва

Витоки виникнення народництва:

• ідея Просвітництва про загальну рівність людей;
• утопічний соціалізм з його проектами побудови ідеального суспільства;
• дворянський рух (декабристи), що ставив за мету знищення самодержавства і звільнення селян;
• ідеї слов’янофілів про самобутній шлях Росії, про російське селянство як носії мудрості і моральному авторитеті (ґрунтовництво).

В кінці 50-х років 19 століття, зі вступом на престол Олександра II, в Росії відбувається ослаблення цензури, лібералізація курсу уряду, підготовка скасування кріпосного права.

Селянська реформа 1861 р. була половинчастою, селяни залишилися в кабалі у поміщиків, які володіють землею. Невдоволення призвело до пожвавлення суспільного життя і поширення народницьких ідей.

Автор теорії общинного соціалізму

Основа ідеології народництва – теорія общинного соціалізму, автором якої був О. Герцен.

Будучи свідком поразки революцій в Європі, він прийшов до висновку про можливість розвитку соціалізму в Росії. Цьому сприятиме наявність селянської громади, слабкий розвиток капіталізму.

Основні ідеї Герцена по влаштуванню суспільства – це селянсько-общинне землеволодіння і мирське самоврядування, яке було б поширене на всю державу.

Три течії народництва

У народництві сформувалося три основні течії, дані про них зведені в таблицю:

Історія революційного народництва

Ходіння в народ і пропаганда

60-70-ті роки ХІХ ст. були часом “ходіння в народ”. Викликані збільшенням плати за навчання студентські хвилювання початку 60-х років призвели до масових відрахувань з університетів.

Коли Герцен звернувся до молоді: “в народ!”, безліч колишніх студентів кинулося в село. Там вони ставали вчителями і фельдшерами, цей період ходіння в народ був соціально-просвітницьким, основною була ідея служіння, «повернення боргу» народу.

Далі, в 70-і роки, народники займалися пропагандою соціалістичних ідей.

Групи молодих людей пересувалися від села до села, розмовляли з селянами, поширювали прокламації.

Пропаганда проти релігії і самодержавства не знаходила відгуку, до чужинців ставилися насторожено, у селянства була надзвичайно сильна віра в «доброго царя».

“Земля і воля”

Так називалася перша народницька організація в Росії, створена в 1861 році в Петербурзі. Вона проіснувала  до 1864 року.

Таємна революційна організація “Земля і воля”» відродилася в 1876 році. Члени цієї організації вирішили створювати народницькі поселення в селах, з метою зближення з селянами і для більшої ефективності агітації. Була також розгорнута пропагандистська діяльність серед робітників на заводах.

Однак народ залишився глухий до революційних і соціалістичних ідей, часто самі селяни видавали агітаторів.

Прихильники активних дій стали на шлях тероризму, організовували вбивства представників царської адміністрації. Влада у відповідь застосувала репресії.

Тисячі народовольців були заарештовані, відправлені на каторгу за пропаганду, смертні вироки виносилися навіть за участь у таємних організаціях. Прихильники різних методів боротьби не змогли ужитися в одній організації.

Розкол

У 1879 році стався розкол «землі і волі». “Сільники”, які відкидають насильство і вважають пропаганду головним методом боротьби, створили “Чорний переділ”. Вони продовжили роботу з поширення своїх ідей.

Радикально налаштовані “політики” створили “Народну волю”. Члени організації вважали, що тільки терор може призвести до зміни політичного режиму. Вони зосередилися на підготовці замаху на царя, після багатьох спроб 1 березня 1881 Олександр II був убитий.

Народовольці сподівалися на підйом визвольного руху після вбивства царя, але народного повстання не відбулося.

В результаті революційне підпілля було знищено, а народ мовчав. Рух пропагандистів також практично припинився через поліцейські гоніння.

“Теорія малих справ”

До 90-х років більшість народників відмовляється від революційних ідей. Стає популярною “теорія малих справ”.

Її прихильники заперечували всіляке насильство, закликали інтелігенцію покращувати життя селян, допомагати їм своєю працею в земствах. Це була ідея деполітизованого “ходіння в народ”.

Ліберальне народництво

У 80-і роки, при Олександрі III, відбувається посилення поліцейського свавілля, закриття прогресивних газет і журналів, зменшуються права земства і університетів.

У народництві переважає реформістський, ліберальний напрям. Його представники закликали до ненасильницького, мирного перетворення суспільства, розвитку шляхом еволюції.

Неонародництво

Наприкінці 90-х рр. сформувалося неонародництво.

Послідовники революційного народництва об’єдналися в партію соціалістів-революціонерів (есери) в 1901 р., а представники помірного крила створили партію народних соціалістів.

Народництво початку ХХ ст. вело запеклу полеміку з марксизмом, вважаючи його ідеї неприйнятними для Росії.

Історичне значення народництва

Не можна однозначно оцінити історичне значення народництва. Воно залучило в суспільне життя величезну кількість людей, особливо молоді. Їх безкорислива, жертовна діяльність не була марною.

Суспільство усвідомило необхідність змін, влада була змушена проводити реформи.

Водночас терор призвів до розколу в російському визвольному русі, викликав жорстокість влади і уповільнення в розвитку країни.

Наступні покоління революціонерів переймали досвід і методи боротьби народників, їх наступники есери стали однією з провідних сил російських революцій. Народництво було ініціативою знизу, що змусила владу рахуватися з думкою суспільства.