Після завершення Другої світової війни перед лідерами, які виступали проти нацистських злочинців, стояло завдання про проведення судового процесу над переможеними з подальшим винесенням їм обвинувального вироку.
У підсумку було організовано міжнародний судовий розгляд, який був названий Нюрнберзьким процесом. Цей захід проводився в Палаці юстиції однойменного міста.
Історія організації та підготовки
Судове засідання Нюрнберзького процесу над нацистськими злочинцями стало абсолютним рекордсменом за своєю тривалістю, почавшись 20 листопада 1945 року і закінчившись через десять з невеликим місяців, 1 жовтня 1946.
Правосуддя проводилося в рамках Міжнародного трибуналу і головним відповідачем було керівництво нацистської Німеччини, яке звинувачувалося в злочині проти людяності.
Надалі, відштовхуючись від досвіду в Нюрнберзі, світові правителі намагалися заснувати Міжнародний суд, що спеціалізується на розгляді подібних справ, проте втілити задумане в реальність вдалося тільки через багато років — в 2002 році.
Попередні події
Ще задовго до офіційного закінчення війни, коли стало зрозуміло, що поразка нацистів є лише питанням часу, між СРСР, США і Великобританією було підписано таємну угоду, одним з пунктів якої стала Декларація про відповідальність гітлерівців за скоєні злодіяння.
Відбулася ця знакова подія 1 листопада 1943 року, а вже наступного дня пункт прописаного світовими лідерами протоколу був опублікований в газеті «Правда».
У лютому, під час знаменитої Ялтинської конференції, що проходила в Лівадійському палаці, Рузвельтом, Сталіним і Черчиллем вперше почали обговорюватися нюанси майбутнього покарання для німців, проте на той момент світові лідери ніяк не могли прийти до спільного знаменника через те, що Радянський глава наполягав на тому, щоб організувати суд над злочинцями, тоді як його союзники, навпаки, хотіли надати процесу політичний характер.
Тоді лідери зійшлися тільки в одному рішенні, яке полягало в повному зберіганні мовчання, щоб виключити ризик помсти радянським полоненим з боку німецьких злочинців і окупантів. Проте вже під час Лондонської конференції, яка проходила влітку 1945 року, негласна домовленість прийняла вигляд офіційної угоди, затвердженої Генеральною Асамблеєю ООН.
Слідом за прийняттям цього документа і принципів статуту майбутнього трибуналу був опублікований список головних військових злочинців, до якого увійшло 24 представника вищого державного і військового керівництва нацистської Німеччини.
Особливості та спірні моменти
Створений гітлерівцями прецеденту і їх немислима жорстокість, що спричинила за собою будівництво концентраційних таборів з тортурами і лабораторіями для проведення страхітливих лікарських дослідів над в’язнями, а також цілих фабрик смерті, вимагали організації суду небаченого досі масштабу, внаслідок чого процес підготовки розтягнувся на пристойний термін.
Серед особливостей найгучнішого і наймасштабнішого на сьогоднішній день міжнародного судового процесу варто виділити:
- В якості обвинувачених могли виступати не тільки окремі фігуранти справи, а й цілі організації та окремі групи осіб.
- За судом закріплювалося право змінювати хід процесу на свій розсуд, залежно від спливаючих фактів і обставин.
- Всі учасники суду (обвинувачі і обвинувачена сторона) могли визнавати його некомпетентність, інша справа, що звертатися далі для оскарження рішень було нікуди, оскільки за Нюрнберзьким судом був закріплений статус кінцевої інстанції.
- Так як вина німецьких злочинців була одноголосно визнана всіма союзниками ще до початку процесу, на суді не було сенсу вдаватися до практики презумпції невинності, що передбачає винесення обвинувального вироку тільки при наявності 100% сумніву доказової бази факту злочину.
- З тієї причини, що суд розглядав, в першу чергу, вчинені військові злочини, в доказі яких не було необхідності, йому було присвоєно статус міжнародного військового трибуналу.
Примітно, що в перший перелік обвинувачених не увійшли три головних фігуранта у справі — Гітлер, Геббельс і Гіммлер, які до того моменту вже були мертві з офіційним підтвердженням цієї інформації.
І першим пунктом у цьому переліку став протокол до договору про ненапад 1939 року, який був підписаний представниками Союзу і гітлерівської Німеччини.
Крім того, в рамках процесу не можна було піднімати питання Західної України, Білорусії і відносин з Польщею. У список потрапив і відомий факт використання громадян з окупованих територій для примусових робіт і їх утримання в рабських умовах.
У ролі обвинувача був задіяний відомий представник закону зі Штатів Роберт Джексон, який добре відносився до нової правової системи, всіляко прагнучи ввести основні її положення в дію в рамках судового розгляду.
Хід судового процесу
Після підготовки всіх матеріалів до Нюрнберзького процесу, почав формуватися склад Міжнародного трибуналу. Основою для цього стали підсумки все тієї ж Лондонської конференції, багато положень якої задавали напрямок для проведення подальшого розгляду.
Члени трибуналу і висунуті звинувачення
Вибір членів військового трибуналу здійснювався на паритетних засадах – по два представники від кожної країни, що брала участь у Лондонській конференції:
- СРСР.
- США.
- Великобританія.
- Франція.
При цьому один з висунутих членів повинен був виконувати роль заступника. Ця місія дісталася наступним представникам Закону:
- Союзом була запропонована основна кандидатура генерал-майора юстиції Іона Тимофійовича Нікітченка та його заступника полковника юстиції Олександра Федоровича Волчкова.
- Від Штатів – Генеральний прокурор Френсіс Біддл і його помічник, суддя четвертого апеляційного округу Джон Паркер.
- З боку Великобританії – суддя Апеляційного суду Джеффрі Лоуренс і його заступник, суддя одного з трьох британських вищих судів Норман Брикет.
- Від Франції – професор, правознавець Анрі де Вабр і його помічник, колишній суддя одного зі столичних судів Робер Фалько.
Не варто плутати перерахованих кандидатів і згодом членів процесу з представниками обвинувачення, які призначалися окремо. У цьому випадку також було задіяно правило паритету, правда, надалі в цьому складі проводилися рокіровки, обумовлені своїми обставинами.
Йшлося про наступні позиції:
- Плани правлячої нацистської партії, які вдалося втілити в реальність. До цього переліку увійшли агресія гітлерівців проти певних іноземних держав, включаючи Австрію, Чехословаччину і Польщу, розв’язання світового конфлікту в період з 1939 по 1945 рік, вторгнення на територію СРСР, незважаючи на підписання пакту про ненапад, війна проти США в союзництві з фашистською Італією і Японією.
- Злочини світового масштабу. Ця стаття мала на увазі звинувачення в плануванні і скоєнні всіх злочинів, аж до 8 травня 1945 року.
- Військові злочини, серед яких вбивства, насильство і жорстоке поводження з цивільними особами, військовополоненими і моряками на окупованих територіях і в межах морської акваторії, використання людей в якості рабів і для примусової праці, безпричинне руйнування міст і сіл, насильницька германізація людей, що проживають на зайнятих німцями територіях.
- Злочини, вчинені проти людяності. Ще одна велика стаття, куди потрапили всі прояви геноциду, проведеного німецькими солдатами, включаючи винищення будь-яких супротивників нацистської влади, їх переслідування, репресивні заходи, тортури, поневолення і страти без попереднього слідства і судового розгляду.
Винесення та виконання вироку
Всього членам трибуналу довелося засідати більше 400 разів, так як процес йшов досить важко через назріваючий розкол між державами, які і організували цей процес.
Так, вже в ході суду відносини СРСР і його західних союзників почали стрімко загострюватися, в результаті чого підсудні вели себе сміливо і всіляко затягували час, явно сподіваючись на нову війну і втрату інтересу до власних персон.
Серед інших цікавих фактів про Нюрнберзький процес: Фултонська промова Черчілля, що послужила приводом для початку холодної війни Америки і СРСР, а також демонстрація радянських хронік на фінальних засіданнях, в яких були представлені жахливі подробиці про роботу німецьких концтаборів.
Але всупереч всім нацистським сподіванням, розпочату справу було доведено до кінця і всім обвинуваченим були винесені вироки різного ступеня тяжкості. Йшлося про наступні заходи покарання:
- Чотири наближені до Гітлера особи були засуджені до вищої міри покарання – страти через повішення. Стратити вдалося тільки трьох, так як один з них (Мартін Борман) був засуджений заочно, адже достеменно не було відомо, живий він чи мертвий. До цього переліку потрапили Герман Герінг, Ернст Кальтенбруннер та Йоахім фон Рібентроп.
- Довічне ув’язнення отримали три важливих державних діяча – Рудольф Гесс, Вальтер Функ і Еріх Редер.
- До двадцяти років позбавлення волі засуджені гаулейтер Відня Бальдур фон Ширах і особистий архітектор фюрера Альберт Шпеєр.
- До п’ятнадцяти років – дипломат, МЗС Костянтин фон Нейрат.
- До десяти – командувач флотом Карл Деніц.
Серед усіх представлених суду обвинувачених знайшлися і ті, кому пощастило бути виправданими. У цей список потрапило три людини, серед яких пропагандист і радіоведучий Ганс Фріче, дипломат Франц фон Папен і директор Національного банку Німеччини Ялмар Шахт.
Згідно з опублікованими документами і науковими текстами, всього було повішено 10 осіб, притому що одинадцятий, яким виявився Герінг, покінчив життя самогубством ще до страти, проковтнувши капсулу з отрутою.
Вішали нацистів по черзі, спеціально не прибираючи з шибениці труп попередника. Після цього всі тіла були відвезені в один з мюнхенських крематоріїв, ще раз оглянуті, щоб виключити факт підміни, і спалені. Прах фашистів, що розв’язали найкровопролитнішу війну за всю історію людства, був висипаний з моста в німецьку річку Ізар.
Підсумки і значення Нюрбергзького процесу
Значення Нюрнберзького процесу, що поклав початок іншим міжнародним судовим процедурам у цій справі і продемонстрував необхідність засудження такої масштабної агресії проти людства, неможливо переоцінити.
Сьогодні опис цієї найважливішої у світовій історії події продовжує з’являтися не тільки в наукових збірниках, а й у всіляких книгах художнього, документального та автобіографічного змісту. Крім того, на цю тему знято багато фільмів, а записи спогадів очевидців викликають жах і гіркоту, не дозволяючи людям забувати про скоєні фашистами злочини й донині.
