Зустріч між лідерами США, Великобританії та СРСР, що відбулася влітку 1945 р. під Берліном, мала величезне значення для світової історії. На Потсдамській конференції була проведена остаточна лінія між періодом Другої світової війни і новими реаліями, що виникли після перемоги союзних держав над блоком держав-агресорів.
Рішення, вироблені спільними зусиллями політиків і дипломатів, стали основою міжнародних відносин у післявоєнному світі.
Політична обстановка після Другої світової війни
Якщо підвести підсумки Потсдамської конференції коротко, то причини і цілі переговорного процесу за період, що минув з часу її проведення, неодноразово переосмислювалися.
Підставою до цього стали нездійснені надії світової спільноти на мирне співіснування в майбутньому. Розбіжності, спочатку були у відносинах між союзниками, які до закінчення військових дій в Європі тільки посилилися, а пізніше призвели до повного розколу і холодної війни.
Громадська думка і преса на Заході, вражені винятковою мужністю радянських людей, були налаштовані ще більш оптимістично, а критики методів радянської системи вщухли. Але, всупереч суспільному прагненню до взаєморозуміння, недавнє співробітництво країн Великої трійки швидко переросло в протистояння, тому історичні погляди на антигітлерівську коаліцію в цілому і Потсдамську конференцію зокрема були скориговані.
У Радянському Союзі вважали, що США і їх нові союзники прагнуть до світового панування за рахунок інтересів інших народів, тому були налаштовані перешкодити цьому.
Насправді ж на зустрічі відбулося зіткнення двох геополітичних систем, що існували в світі на той момент, а їх представниками виявилися головні переможці у Другій світовій війні. У Потсдамі спільними зусиллями вдалося дещо згладити ідеологічні протиріччя і виробити хоч і тимчасовий, але прийнятий і затверджений компроміс.
Місце проведення та учасники
Без особливих заперечень з боку всіх союзників і через те, що столиця Німеччини була сильно зруйнована, місцем зустрічі був обраний палац Цецилієнхоф в Берлінському передмісті Потсдамі.
Можна назвати такий вибір символічним, адже саме в його центрі рукостисканням між рейхспрезидентом О. фон Гінденбургом і А. Гітлером було скріплено призначення останнього канцлером Німеччини в 1933 році. З цього моменту в країні проводилася політика, яка привела німецьку націю до катастрофи.
Учасники Потсдамської конференції під кодовою назвою “Термінал”:
- Генеральний секретар ЦК КПРС І. В. Сталін.
- Президент США Г. Трумен.
- Прем’єр-міністр Великобританії У. Черчілль і замінивший його пізніше К. Еттлі.
До складу делегацій також входили інші високопоставлені особи:
- міністри закордонних справ СРСР і Великобританії;
- держсекретар США;
- начальники штабів збройних сил;
- військові;
- посли;
- дипломати;
- фотографи і кореспонденти з усього світу.
Радянська сторона поставилася до проведення конференції на території своєї зони окупації Німеччини як до визнання власних заслуг і неоціненного внеску в перемогу. Перед нею стояло завдання дотримуватися швидше демократичної риторики, ніж ідеологічної, щоб Радянський Союз міг спокійно відновлювати економіку в умовах стабільного миру і продовження співпраці з союзниками.
З практичної точки зору, СРСР прагнув до зміцнення територіальної безпеки шляхом закріплення нових європейських кордонів на свою користь, а суміжні держави повинні були стати надійними союзниками радянської держави.
Основні питання
Перед делегаціями, присутніми в Потсдамі, стояло завдання досягнення міжнародних домовленостей з низки питань:
- Врегулювання післявоєнного життя в Німеччині.
- Покарання військових злочинців.
- Нові європейські кордони.
- Виплата репарацій.
- Укладення мирних договорів з країнами, що перебували у військовому союзі з Німеччиною.
- Підтримка союзників з боку СРСР у війні з Японією.
Домовленості по Німеччині були досягнуті швидко. Вони зводилися до того, що німецький мілітаризм і нацизм повинні бути знищені, а в країні встановлений режим, що не допускає їх відродження в майбутньому.
Рішення по Німеччині
Політичні умови, яких повинна була дотримуватися німецька держава після розгрому і капітуляції, були вироблені на основі минулих угод, укладених в Ялті. Це були чотири ” Д»:
- демократизація;
- демілітаризація;
- денацифікація;
- декартелізація.
Коротко основні рішення на Потсдамській конференції 1945 року по Німеччині наведені в таблиці:
| Умиови | Рішення |
| Демократизація | Реконструкція політичного устрою країни. На початковому етапі влада в країні здійснювалася контрольною Радою, куди увійшли міністри оборони союзних країн, кожної у своїй зоні окупації. |
| Демілітаризація | Повне роззброєння і ліквідація військово-промислового потенціалу країни. Військові злочинці повинні бути передані на суд військового трибуналу. |
| Денацифікація | Знищення націонал-соціалістичної партії; заборона будь-якої діяльності, спрямованої на нацистську і мілітаристську пропаганду; розпуск всіх філій і установ, пов’язаних з діяльністю націонал-соціалістів. |
| Декартелізація | Знищення військових монополій і реструктуризація економіки країни в бік розвитку сільського господарства і мирних галузей промисловості. |
Проблема сателітів
Наступним питанням, що вимагає вирішення, були умови побудов нових взаємин з країнами, що входили під час війни в гітлерівську коаліцію. До них відносилися:
- Італія.
- Угорщина.
- Румунія.
- Болгарія.
- Фінляндія.
Американська сторона вимагала швидкої реорганізації урядів Болгарії та Румунії. В іншому випадку глава делегації США відмовлявся вести переговори про відновлення дипломатичних зв’язків з ними і укладення мирних договорів.
Проте відносно Італії Трумен відстоював набагато більш лояльну позицію. Він доводив, що до цієї країни потрібно ставитися по-особливому і дозволити їй вступ в зовсім недавно утворену організацію Об’єднаних Націй.
Британці відстоювали свою точку зору щодо Болгарії та Румунії, мотивуючи свою позицію тим, що не готові встановлювати дипломатичні відносини з урядами, що представляють комуністичну меншину в парламентах цих країн.
Радянська ж сторона підтримувала підписання єдиного документа і сприймала такі дії союзників як спробу заходу чинити тиск на держави Східної Європи. У відповідь вона заблокувала питання про вступ Італії в ООН і легітимізацію її положення.
У підсумковій резолюції з цієї проблеми було використано досить розмите формулювання, що не допускає відвертої дискримінації східноєвропейських країн, але дає можливість продовжувати боротьбу за політичний вплив у цьому регіоні.
Розробкою мирних договорів з країнами поваленої коаліції повинна була зайнятися створена на конференції в Потсдамі Рада міністрів закордонних справ (РМЗС). Крім держав Великої трійки, туди також направили своїх представників Франція і Китай.
Західний кордон Польщі
Найбільш гостро на конференції обговорювалася проблема Польщі. У ній відбилися головні міжсоюзницькі протиріччя щодо повоєнного політичного устрою Європи. До літа 1945 р. країна опинилася в ситуації.
Коли ж влада зосередилася в руках прорадянського уряду, то це не могло влаштувати Лондон і Вашингтон. Хоча вони і змушені були визнати його розширений склад, створений на основі Ялтинських угод, проте від боротьби за можливу сферу впливу зовсім не відмовилися. Свої надії в Польщі Захід пов’язував з майбутніми виборами.
Крім того, у вирішенні польського питання величезного значення набула проблема закріплення прикордонної лінії, що проходить в західній частині країни, місце розташування якої було погоджено на Ялтинській зустрічі лише в загальних рисах.
Суть справи полягала в закріпленні державного суверенітету вільної Польщі в нових кордонах.
Трумен запропонував не розглядати новий польсько-німецький кордон по Одеру-Нейсі до наступних зустрічей. Його головним аргументом було те, що позбавлення Німеччини ¼ частини земель під ріллю і покладів вугілля не дасть можливість їй виплатити репарації.
Черчілль висловився ще жорсткіше, заявивши, що поляки не повинні претендувати на цю частину німецької території. Радянські дипломати спиралися на факти, що говорять про масовий відхід німців з цього регіону вглиб Німеччини.
У протоколі, який був підписаний главами союзників, однозначно зазначено, що до Польської держави повинні відійти землі, розташовані на схід від лінії річок Одер — Західна Нейсе.
Угоди про репарації
Виснажена війною економіка СРСР потребувала величезних коштів для відновлення, тому питання про грошову компенсацію з боку держави-агресора послужило незаперечним способом тиску на Сталіна з метою отримання від нього істотних поступок.
Якщо в Ялті попередній президент США Ф. Рузвельт дав згоду на загальну суму репарації від Німеччини в 20 млрд $, з яких половина призначалася Радянському Союзу, то Британський прем’єр був спочатку проти. У Потсдамі відмовився від взятих Рузвельтом зобов’язань і чинний президент США.
Крім репараційного, необхідно було вирішити й інші питання, пов’язані з економікою. На зустрічі в Потсдамі обговорювалося, що робити з наступними засобами:
- золотим запасом, своїм і звезеним з інших країн під час їх окупації;
- цінними паперами;
- інвестиційними активами за кордоном;
- німецьким військовим і торговим флотом.
Радянські політитки були змушені відмовитися від усіх коштів із західних зон окупації, які покладалися СРСР заради отримання обладнання, так необхідного промисловості країни.
Крім цього, СРСР належало 15% від усього промислового обладнання західних зон в обмін на поставки сировини і сільгосппродукції зі своєї зони і 10% обладнання без будь-якого відшкодування.
Інші домовленості
СРСР був зацікавлений в тому, щоб його флот отримав доступ у води Світового океану через Середземне море незалежно від Туреччини, тому запропонував переглянути морську конвенцію Монтре, що регулює прохід проток.
У відповідь делегація США запропонувала Сталіну вирішити цю проблему спільно з можливістю отримати дозвіл на вільне судноплавство по Дунаю і Рейну. Це не відповідало інтересам Радянського Союзу і домовленостей досягти не вдалося. У Потсдамі було досягнуто остаточної угоди про приєднання до СРСР Кенігсберга з частиною Східної Пруссії.
На конференції піднімалися теми перешкоджання поверненню із західних зон окупації радянських військовополонених і суду над нацистськими військовими злочинцями, так як паралельно відбувалася робота зі створення Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі.
Потсдамська зустріч вирішила деякі глобальні протиріччя, але нова геополітична ситуація в світі неминуче призвела до нових витків конфлікту.
