Пунічні війни

Пунічні війни в Стародавньому Римі — дати, причини, підсумки



“Карфаген повинен бути зруйнований!”— це крилатий вислів, сказаний стародавнім римським політиком Катоном Цензором. Хоча не всі здогадуються, що мова йде про столицю стародавньої держави, яка розташовувалася на території сучасного Тунісу.

А адже саме ця імперія була одним з головних ворогів древніх римлян, ставши причиною багаторічної Пунічної війни, яка закінчилася падінням легендарного міста.

Пунічні війни2

Передісторія і положення сторін

В цілому Пунічна війна тривала близько 118 років, випавши на період з 264 до 146 року. Сучасні історики звикли ділити її на три частини, кожна з яких рясніє кровопролитними подіями, характерними для тієї епохи.

Одного погляду на контурну карту цілком вистачить для того, щоб зрозуміти основну причину, що спровокувала цей багаторічний конфлікт: обидві держави виходили на Середземне море, борючись за верховенство в ньому.

Але не тільки боротьба за панування в цьому найважливішому історичному регіоні спровокувала війну. Велике значення мало і становище самих імперій, а, зокрема, Римської. Після об’єднання земель Аппенінського півострова вона вже не могла задовольнятися малим і не бажала терпіти явної переваги правлячого всією західною частиною Середземномор’я Карфагена.

Не зупиняв амбітних римлян і той факт, що це панування було закріплено на офіційному рівні. На той час запах війни буквально витав у повітрі, тоді як на Сицилії вона вже почалася: цей острів вже давно не давав спокою карфагенянам, які прекрасно розуміли стратегічну важливість Мессінської протоки.

Осада Карфагену

У підсумку після нетривалих боїв їм вдалося відбити Сицилію у римлян, які автоматично втрачали великий торговий шлях. Однак незабаром все переграли: островом заволоділа третя сторона — найманці з Кампанії (нині регіон Італії), яких називали мамертинцями.

Відбити Сицилію вдалося Сіракузькому тирану Гіерону Другому, в результаті чого мамертинці були змушені йти на уклін римлянам, що за визначенням не влаштовувало карфагенян.

Дивом примиривши кампанців і Гієрона, вони швидко зайняли оборонну фортецю в Мессані (сьогоднішній Мессіні), але були витіснені римлянами. Саме цей прецедент став причиною початку Пунічної війни, а точніше, першої її частини, яка сильно вимотала процвітаючі держави.

На відміну від Карфагену, Рим не викликав ненависті у свого народу, не вдавався до настільки жахливих способів поневолення, як його ворог. У той же час у Карфагена було набагато більше грошей, що дозволяють утримувати потужний флот і мати краще озброєння.

Пунічні війни3

Головні події Пунічних війн

Вивчення Пунічних воєн з таблицями, датами, причинами і наслідками починається в середніх класах, проте шкільна програма виключає безліч цікавих фактів про цей конфлікт. Проте, можна коротко ознайомитися з цим матеріалом. Це буде цікаво не тільки дітям, а й дорослим.

Перша Пунічна війна

Після подій в Мессані, які закінчилися розгромною перемогою римлян, які зуміли відбити Фортецю під проводом воєначальником Кавдекса, почався новий виток війни. На жаль, він виявився ще більш кровопролитним, розтягнувшись на довгі роки із залученням нових учасників. Це тільки вимотувало головних сторін конфлікту. З усієї хронології тих років варто виділити наступні події:

  • У 263 році до нашої ери римляни відправили на Сицилію військо під проводом воєначальника Мессала, який зміг здобути перемогу над карфагенянами і сіракузцями, що об’єднали свої сили, і примиритися з Гієроном, який постійно перебігав на бік нових переможців. Натхнені успіхом, римляни відбили ще кілька міст, включаючи Акранас (Сучасний Агрідженто), залишивши ворогам лише кілька оборонних фортець.
  • У 256 році відбулася наступна ключова подія — висадка римлян на Африканському континенті, яку вдалося здійснити після серйозного морського бою. Експедицією керували Марк Регул і Луцій Лонг, яким спочатку вдалося домогтися колосальних успіхів. Все змінилося після того, як половина римської армії була відправлена назад. Карфагеняни поспішили скористатися раптово наданим шансом. В результаті запеклої битви завойовники зазнали поразки, а їх командувач Регул потрапив у полон, де і помер найближчим часом. Однак на цьому невдачі для Риму не закінчилися, адже, вирушаючи назад, залишки його флоту двічі зазнали аварії.
  • На Сицилії справи римлян, навпаки, йшли дуже непогано. До 249 року до н. е. окупованими на острові залишалися лише два невеликих містечка. Але повністю очистити територію римлянам вдалося лише через 8 років, та й то після того як карфагеняни втратили в Морському бою більше 120 своїх судів. Додатково до всього вони зобов’язалися виплачувати римлянам солідну контрибуцію. Разом з Сицилією Риму відходили всі інші острови, які знаходилися між Сицилією і материком.
  • Тим часом у Карфагена почалися нові проблеми, пов’язані з повстанням його власних найманих воїнів, що переросло в трирічну війну. Скориставшись цією обставиною, Рим швидко зайняв Сардинію і Корсику. У Карфагена не було сил їх відбивати.

Заповнити ці втрати карфагеняни вирішили в Іспанії, створивши на її території свої багаті анклави з потужною армією, яка “годувалася” з місцевих срібних рудників.

Варто відзначити, що римляни дуже швидко відреагували на це посилення, уклавши з іспанцями договір, згідно з яким, військові не могли переходити протікаючу на північному сході країни річку Ебро. Фактична ізоляція карфагенських укріплень поклала кінець першій війні між двома могутніми державами.

Пунічні війни 4

Хроніки другого етапу Пунічної війни

Після 20 років перерви до влади в Карфагені прийшов Ганнібал, який розв’язав другу пунічну війну, вирішивши скористатися проблемами Римською імперією, яка перебувала в серйозній конфронтації з сусідньою Македонією.

Перше, що зробив молодий Головнокомандувач, — напав на союзне місто Сагунт, взяття якого відбулося тільки через 8 місяців важкої облоги. Далі події розвивалися наступним чином:

  • На відміну від усіх своїх попередників, Ганнібал вирішив заручитися потужною підтримкою союзників, оточивши Рим з усіх боків. Першими в цьому списку виявилися іспанці, за допомогою яких амбітний правитель спорядив 50-тисячну піхоту і найпотужнішу кінноту, кинувшись у бік Альп. Цей перехід виявився дуже складним, скоротивши чисельність карфагенян в два рази. Першу битву римляни програли.
  • Після не менш важкого переходу через низини Аппенін, Ганнібал вступив у сутичку з Гаєм Фламієм, дочиста винищивши його армію. Однак цей успіх не запаморочив голову полководцю, який замість взяття Риму відправився громити південні провінції півострова, попутно збираючи союзників серед його ж жителів. Але як показала практика, римський народ виявився вірним своєму уряду і не поспішав вступати в угоду з карфагенянами. Не поспішав з рішучими діями і Римський диктатор Фабій Максим, якого прозвали повільником за те, що він чекав природного розкладання ворожої армії, поки та продовжувала грабувати міста імперії.
  • Наступна знакова подія сталася під Каннами, де Ганнібалу вдалося розгромити 70-тисячну римську армію, разом з якою загинув консул і 80 сенаторів. Ситуацію на користь римлян переломила тривала відсутність підкріплення ворога, так як олігархія Карфагена не була зацікавлена в цій війні. Також існувала загроза для Македонії з боку Греції, в результаті чого її уряд був змушений вести переговори з Римом про подальше укладення мирової.
  • У 212 році до н.е. Рим почав впевнено відвойовувати втрачені позиції, відновивши повне панування в Сіракузах, а трохи пізніше і у всій Сицилії, яка за цей період знову встигла відійти ворогові. Далі в планах римлян було завоювання Капуї, південного міста, де всі ці роки заправляв Ганнібал зі своїми військами. Злякавшись облоги, воєначальник карфагенян вирішив піти ва-банк, пославши свої війська під самий Рим, щоб запобігти штурм зайнятого міста. Природно, це був блеф. Незабаром Капуя впала, а її жителі були жорстоко покарані урядом за зраду. Ця подія додала Риму вагу в очах його союзників.
  • Незначне ослаблення римлян відбулося після повної втрати їх впливу на Іспанію, яка повністю підпорядковувалася Карфагену. Відвоювати ці позиції вдалося талановитому воєначальнику Публію Сципіону, який організував похід на новий Карфаген з подальшим його взяттям. Після падіння Іспанії римлянам вдалося відновити контроль і над останнім містом Гадесом, займаним карфагенянами, які були змушені ганебно ретируватися.
  • У 208 році до н.е. Сципіон отримав дозвіл римського сенату на висадку в Африці, але приготування до цієї найважливішої події почалися тільки через 3 роки. Для цього було задіяно понад 400 кораблів і багатотисячна армія, яку довелося набирати не тільки з добровольців, а й з тих, що вижили після поразки під Каннами. Вже через рік римляни виступили на землю ворога, де практично відразу розбили військо зрадника Сіфакса.
  • У 202 році після невдалих переговорів про мир відбулася вирішальна сутичка поблизу Ззами, в ході якої армія Ганнібала була остаточно розгромлена. Після цього Карфаген був змушений спалити всі військові судна, відмовитися від Іспанії та островів у Середземномор’ї, а також виплачувати репарації протягом наступних 50 років.

Друга війна також закінчилася поразкою карфагенян, які не могли похвалитися такою ж згуртованістю, як римляни. Крім того, Карфагену було заборонено вести війни за межами власного континенту, при цьому погоджуючи будь-які свої дії з Римом.

Падіння Карфагену

Падіння Карфагена

Спочатку олігархічна знать повністю підкорилася Риму, задовольняючись тими доходами, які приносила торгівля з імперією та іншими країнами. Тим часом римляни продовжували успішно воювати в сусідній Греції та Македонії.

Незважаючи на це, їм не давало спокою стрімке відновлення Карфагена після розгрому, який багатів на очах. А розв’язати третій етап війни, тепер уже з боку Риму, допомогли наступні події:

  • Поки Рим відновлював верховенство в регіоні, Карфаген, навпаки, сильно страждав від сусідів, зокрема, від царя сусідньої Нумідії, який безсоромно грабував колишню могутню імперію, користуючись накладеними на неї з боку римлян обмеженнями.
  • Весь цей час карфагеняни скаржилися своїм «покровителям» на сусідів, але ті не давали дозволу на відсіч, вже давно плануючи не тільки підкорити і без того повністю підлеглий Карфаген, а зруйнувати його дощенту, бачачи в державі потенційного конкурента.
  • У 149 році до н. е., не витримавши чергових злочинів нумідійського царя, карфагеняни пішли на нього війною, що і було потрібно Риму, який відразу ж послав до Африки своє багатотисячне військо. Варто відзначити, що на цей раз Карфаген не хотів війни, благаючи римлян про мир і спокій для себе. Однак ті висували все нові умови, які з кожним разом ставали більш важкоздійснюваними.
  • Останньою краплею стала вимога римлян звільнити Карфаген усіма його жителями з подальшим поселенням далеко від моря, що автоматично позбавляло карфагенян головного доходу, одержуваного від торгівлі.
  • Облога міста тривала цілих 3 роки, так як карфагеняни не погоджувалися на виведення своїх городян. Весь цей час вони пускалися на всілякі хитрощі, підкопуючи виходи до моря і підвозячи боєприпаси і провізію. Однак прибулий на підмогу Сципіон поступово перекрив всі ці підступи, в результаті чого місто впало і було повністю зруйноване і розграбоване.

Підсумки Пунічних війн

Землю, на якій стояло ненависне для римлян місто, переорали плугом і посипали сіллю, щоб виключити подальше його заселення. Взяті в полон люди були відправлені в рабство, а весь регіон приєднаний до Римської імперії. Так закінчилася третя Пунічна війна.

Історія наочно демонструє, що саме завдяки падінню Карфагена Рим зміг стати головною державою у всьому Середземномор’ї, збагатившись за рахунок його срібних джерел і підпорядкувавши собі більші сусідні держави.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *