У істориків досі немає єдиної думки щодо того, чому з геополітичної арени настільки швидко і несподівано зникла могутня держава Радянський Союз.
Провівши аналіз подій, пов’язаних з перебудовним періодом, деякі політологи прийшли до висновку, що розпад СРСР не був фатальною неминучістю. Проте для об’єктивної оцінки краху такого потужного військово-політичного суб’єкта буде потрібно ще чимало часу.
Причини краху СРСР
В експертному середовищі зустрічається думка, що передумови розпаду СРСР були закладені в момент його виникнення. Криза соціалістичного проекту, запізнілі економічні реформи і низка зовнішньополітичних потрясінь, що дали поштовх до ліквідації так званої радянської імперії, викликають рясний потік міркувань про зникнення колись впливової фігури зі світової шахової дошки. На думку дослідників, до розпаду СРСР і його програшу в холодній війні привела сукупність наступних факторів:
- зосередження влади в руках російської бюрократії;
- прагнення лідерів союзних республік за всяку ціну знайти максимальну повноту повноважень;
- некомпетентність і старіння партійної верхівки;
- міжнаціональні протиріччя і бажання окремих народів розвивати свою культуру без стороннього втручання;
- нестримна гонка озброєнь;
- величезні витрати на підтримку дружніх режимів;
- перекоси планової економіки;
- стагнація у всіх промислових секторах;
- дефіцит товарів народного споживання;
- обвал цін на нафту;
- відставання в рівні життя від передових країн Заходу;
- найжорстокіша цензура в засобах масової інформації;
- ізоляція громадян від зовнішнього світу;
- підривна діяльність капіталістичних держав на чолі з США.
Хоч ідейні натхненники Великої Жовтневої соціалістичної революції прагнули до побудови безкласового суспільного ладу, заснованого на принципах загальної справедливості, насправді в СРСР з перших днів спостерігалося розшарування на класи, які займали різне становище в структурі суспільства і володіли нерівними правами в розподілі матеріальних благ.
Причини і наслідки розпаду СРСР слід розглядати в призмі процесів і явищ, що охопили величезну країну в кінці 1980-х рр. Крім того, говорячи про плюси і мінуси розвалу Радянської держави, не можна не враховувати суб’єктивний характер сприйняття події.
Початок перебудови
Приходу до влади нового керівництва на чолі з М. Горбачовим передувала довга закулісна боротьба, що розгорнулася на тлі загального прагнення народу до модернізації суспільних відносин та демонополізації економіки. Давно назріваюча необхідність змін була зрозуміла багатьом, тому запропонована генсеком перебудова відразу ж знайшла відгук у всіх шарах радянського суспільства.
Мета намічених перетворень полягала в підвищенні рівня соціального добробуту, створенні комфортних умов для творчого і духовного потенціалу особистості, проте очікуванням не судилося виправдатися. Відсутність чіткого механізму реалізації проголошених завдань обернулася діаметрально протилежним результатом.
Перехід в новий стан в країні проводився не буржуазно-демократичними, а кримінально-бюрократичними методами, що в кінцевому рахунку призвело до зубожіння мільйонів жителів СРСР.
Міжнаціональні конфлікти
У розпал перебудови ряд союзних республік охопили запеклі зіткнення на національному ґрунті. У 1988 році розгорівся етнополітичний конфлікт в Нагірному Карабасі, в який були залучені жителі Вірменії та Азербайджану.
Неготовність партійних функціонерів до адекватних політичних дій в обстановці міжнаціональної ворожнечі призвела до масштабних бойових дій і зміцнення Радикальної антикомуністичної опозиції в обох республіках.
У 1989 р. загострилася конфронтація між абхазами і грузинами. Навесні цього ж року у Ферганській долині почалися заворушення за участю узбеків і турків-месхетинців. У 1990 р. в Киргизькій РСР розгорнулося криваве протистояння між киргизами і узбеками.
Рішення про реабілітацію депортованих в сталінську епоху народів спровокувало конфлікти на Кримському півострові між кримськими татарами, які повернулися на історичну батьківщину і російським населенням. На Кавказі зростала напруга між Північною Осетією та Інгушетією.
Парад суверенітетів
Прологом остаточного падіння радянського режиму став “парад суверенітетів”, в ході якого націоналістично налаштовані лідери республік проголосили пріоритет місцевого законодавства над загальносоюзним.
Це не кращим чином відбилося на економічній і політичній ситуації в Радянському Союзі, оскільки республіканські партійні чиновники прибрали до рук регіональні ресурси, від чого помітно схудла державна скарбниця.
Першою про своє бажання вийти зі складу СРСР заявила Прибалтика (Естонія, Латвія, Литва). У 1990-1991 роках декларацію про суверенітет прийняли наступні радянські соціалістичні республіки:
- Азербайджанська;
- Українська;
- Грузинська;
- Казахська;
- Туркменська;
- Киргизька;
- Білоруська;
- Узбецька;
- Вірменська;
- Молдавська;
- РРФСР.
Престиж Рад був остаточно підірваний.
Щоб запобігти виходу суб’єктів з Союзної держави, в деякі з них було здійснено введення обмеженого військового контингенту, але спроби центру встановити там конституційний порядок зустріли опір з боку корінного населення.
Всесоюзний референдум
У той час ніхто не міг подумати, яка біда може трапитися з, здавалося б, непорушним оплотом соціалізму. Дружба народів і всебічне Братське співробітництво вважалися непорушними речами. Люди просто не вірили в той факт, що СРСР може запросто розвалитися, а замість нього утворитися 15 нових держав.
Трохи більше чверті століття тому на території сучасної Росії і ряду союзних республік пройшов перший за всі роки існування Радянського Союзу загальнонародний референдум, де, як тоді думали громадяни, вирішувалася доля їх спільного дому.
Всупереч волевиявленню більшості громадян, які не хотіли, щоб унікальна багатонаціональна країна перестала існувати, в кінці 1991 року на зміну їй прийшло досить аморфне державне утворення, іменоване СНД.
Створення ДКНС і серпневий путч
Небайдужі партійні керівники, однак, не залишали спроб врятувати Радянський Союз, зберігши його територіальну цілісність. Підтвердженням тому є створення Державного комітету з надзвичайного стану. За задумом членів органу Горбачов, який в цей час знаходився на відпочинку в Криму, повинен був передати владу віце-президенту СРСР Геннадію Янаєву, після чого в країні оголошувався надзвичайний стан.
Ця дата увійшла в історію як “серпневий путч”. Учасники змови припускали, що війська спеціального призначення без праці впораються з будь-яким опором, і у радянської еліти з’явиться можливість не допустити перетворення СРСР в конфедеративний Союз суверенних держав.
Коли стало ясно, що без жертв не обійтися, вони здалися. Єльциним був виданий указ, де створення ДКНС кваліфікувалося як спроба державного перевороту. Незабаром щодо всіх членів самопроголошеного органу влади було призначено судовий розгляд.
Підписання Біловезької угоди
Останній цвях в кришку труни Радянського Союзу був вбитий в Біловезькій пущі, де 8 грудня 1991 р зібралися лідери РРФСР, України і Білорусії, щоб ратифікувати Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав і розпуск СРСР. На засіданні головну роль відігравали наступні політики:
- Борис Єльцин;
- Леонід Кравчук;
- Станіслав Шушкевич.
Вони зобов’язалися докладати зусиль до взаємовигідного і рівноправного співробітництва своїх народів і держав в галузі економіки, політики, торгівлі, охорони здоров’я, культури, науки, а також сприяти широкому інформаційному обміну.
Наслідки падіння радянського режиму
Закономірним підсумком розпаду СРСР став розрив більшої частини усталених зв’язків між господарськими суб’єктами в союзних республіках. В результаті припинення повноцінної взаємодії між відокремленими економічними системами новоспечених держав значно зменшилися можливості для маневрування фінансовими, природними і виробничими ресурсами.
Як тільки закінчилася Комуністична епоха, всі колишні республіки Союзної держави, включаючи РРФСР, “отримали” затяжну кризу, відгомони якої відчуваються донині.
Серйозно постраждали промисловість і аграрний сектор, з внутрішнього ринку почали пропадати товари вітчизняних виробників. В занепад прийшли:
- транспортна;
- телекомунікаційна система;
- житлово-комунальне господарство.
Через відсутність оформлення кордонів на законодавчому рівні практично відразу між усіма новими країнами виникли територіальні суперечки.
Коли Радянський Союз канув у Лету, світ став єдиною інформаційною, політичною та економічною системою. Біполярної конфронтації прийшов кінець.
З розпадом Радянської держави, Сполучені Штати Америки, які завжди вважали себе месіанською нацією, втратили найважливіший стимул для свого згуртування і розвитку. Але, незважаючи на це, відбулося різке збільшення американської присутності не тільки в регіонах, які колись входили в СРСР, але і в інших куточках земної кулі.
При всіх перипетіях того часу цілком очевидно, що СРСР логікою свого поступального розвитку не котився до такого раптового зникнення. Розвалу унікальної багатонаціональної країни сприяла верхівка політичної номенклатури, яка переслідувала корисливі цілі всупереч волі більшості народів, що проживають в той період в Радянському Союзі.