XX століття було багате подіями, які прийнято називати доленосними. Деякі з них відбулися в Росії, серед них — Велика Російська революція 1917-1922 рр., що дала початок Радянського Союзу, а також серпневий путч 1991 р., який завершив його історію і став каталізатором, що стимулює процес розпаду останньої великої імперії класичного типу — Російської, яка існувала в цей час під назвою СРСР.
Коротко про історичні передумови перевороту
Після відсторонення від влади М. Хрущова розпочаті ним реформи були поступово зупинені. Країна, яка рухалася “по інерції” поступово увійшла в період застою, продовжуючи витрачати напрацьований під час правління Сталіна ціною надзвичайних жертв економічний потенціал, але, фактично, переставши розвиватися.
Системна криза
За зовнішньою, благополучною риторикою комуністичних газет, радіо і телебачення, що прикрашала фасад держави і розповідала про нові успіхи країни в справі будівництва комунізму, ховалася зовсім інша реальність.
На стику 70-80-х років черги за практично будь-яким товаром – від продуктів харчування до книг — стали звичним явищем. Нікого не дивували і постійні поїздки жителів провінційних міст і сільськогосподарських районів в індустріальні центри за дешевими і дефіцитними продуктами харчування, що зараз здалося б диким.
Влада намагалася з цим боротися, але несистемні, фактично косметичні реформи не приносили бажаних результатів. Багатьом з керівництва країни ставало все більш очевидним, що потрібні більш радикальні дії, здатні вивести державу з періоду занепаду і дати їй новий поштовх до розвитку.
Новий курс М. Горбачова
Після смерті Л. Брежнєва у вищих ешелонах влади з новою силою розгорілася закулісна боротьба між прихильниками звичних методів управління — «старою гвардією», яка в більшості своїй увійшла у владу ще за часів Сталіна, і політиками і управлінцями, які розуміли неминучість рішучих реформ.
На початку 1985 року новим генеральним секретарем ЦК КПРС був обраний молодий партійний функціонер М. С. Горбачов — прихильник радикальних змін.
Про початок реформування країни новий керівник оголосив вже на квітневому пленумі ЦК. Реформи повинні були бути комплексними: включати в себе не тільки модернізацію системи управління економікою, а й модернізацію політичної системи — демократизацію суспільного життя.
Але успішна демократизація і політика гласності не супроводжувалася такими, ж успіхами в економіці – країна продовжувала невідворотно заглиблюватися в кризу.
В результаті невдоволення лідером стало проявлятися не тільки серед противників Горбачова, а й серед його недавніх соратників, що уможливило появу ідеї змови з метою повалення чинного Генсека.
Він повинен був перетворити окремі Республіки в практично незалежні, що не влаштовувало Московську правлячу еліту, яка не бажала втрачати безроздільний вплив на життя країни.
Хроніка подій
Дата утворення ГКЧП (ДКНС) – 19 серпня. Але організація державного перевороту в Росії почалася 5 серпня, в день, коли Генсек поїхав на дачу Форос в Криму. Хоча основні події і наслідки путчу 1991 року відбулися і визначилися через два тижні, в кінці місяця:
- 18 серпня розпочалася прихована підготовка силових структур для придушення можливих протестних виступів;
- 19-го числа Янаєвим підписуються документи про введення режиму надзвичайного стану, в Криму силовиками блокується дача М. Горбачова;
- 20 серпня в Москві проявляється і починає наростати стихійний опір змові, Єльцин бере керівництво країною в свої руки;
- 21 серпня протиборчі сторони інтенсивно готуються до бойових дій, перші жертви; після Другої невдалої спроби домовитися з М. Горбачовим Г. Янаєв розпускає ГКЧП (ДКНС);
- Президент СРСР повертається до Москви; арешти змовників.
Вісімнадцяте серпня
Чутки про можливий переворот по країні ходили давно і ніким особливо не спростовувалися. Його ж реальна спроба здійснення почалася 18 серпня. У цей день міністр оборони Д. Язов віддає наказ про підготовку для введення в Москву танкових і десантних військ. Для допомоги командувачем військових округів з Міністерства оборони до них відправляються спеціальні представники.
Голова КДБ Крючков розпоряджається почати щільне стеження за лідерами демократичного руху Прибалтики з подальшим їх арештом. Встановлюється стеження за дачею Б. Єльцина, куди він повинен був прибути після закінчення поїздки в Алма-Ату.
У другій половині дня група майбутніх путчистів – О. Бакланов, О. Шенін, В. Болдін, В. Варенніков, Ю. Плеханов — вилетіла до Криму, щоб спробувати заручитися підтримкою М. Горбачова, але переконалася в її неможливості, після чого були заблоковані всі канали зв’язку з дачею Президента.
У 19 годині приводяться в повну бойову готовність десантні частини, о 23 годині Г. Янаєв покладає на себе повноваження Президента СРСР, які повинні були вступити в силу з наступного дня.
День другий
На початку першої години ночі 19 серпня Янаєвим підписуються документи про створення ДКНС, розшифровка абревіатури якої означає Державний комітет з надзвичайного стану. До складу його членів входять Янаєв і ще сім високопоставлених державних діячів:
- Павлов;
- Гачок;
- Язов;
- Пуго;
- Баклан;
- Тізяков;
- Стародубцев.
У постанові № 1 Комітету повідомлялося про призупинення дії всіх громадянських свобод і політичної діяльності строком на шість місяців для нормалізації обстановки в країні.
У відповідь на всі ці дії Президент Росії Б. Єльцин створює в Московському Білому домі центр опору і мобілізує своїх прихильників для його організації.
На московських вулицях з’являються танки і десантні війська. Вони беруть під контроль телерадіоцентр Останкіно та інші стратегічні об’єкти російської столиці. У відповідь біля урядових будівель Російської Федерації починається стихійні мітинги, а о 15 год. 30 хв. біля Білого дому їх учасники почали будівництво барикад.
Протистояння між гекачепістами і республіканськими органами влади, які підкорилися Б. Єльцину, наростає. Постанова № 2 ГКЧП (ДКНС) призупиняє вихід більшості центральних газет, Москва переводиться на надзвичайний стан.
Б. Єльцин підписує указ про формування в Свердловську російського уряду — дублера. Захисники Білого дому блокують всі армійські і міліцейські частини, які посилаються для його захоплення. Незважаючи на заборону, в ефір потрапляють сюжети, що розповідають про справжній стан справ в країні (сюжет в програмі «Час» С. Медведєва; репортаж з прес-центру МЗС Тетяни Малкіної).
Нестійка рівновага
Наступного дня, 20 серпня, невизначена ситуація збереглася. У ранкові години закінчилося будівництво барикад біля Білого дому. Трохи пізніше, після 10 год., в Кремлі знову відбулися мляві переговори між протилежними сторонами, що закінчилися нічим. Опівдні біля Мосради і Білого дому почалися великі мітинги, в яких взяло участь не менше чверті мільйона чоловік. Після закінчення мітингу штаб опору почав формування народного ополчення.
В цей же час керівниками силових структур розробляється план штурму і захоплення Білого дому, який не був здійснений через, як говорили пізніше його розробники, неминучість великих жертв серед захисників барикад.
На вечірньому засіданні ДКНС його учасники констатують, що події в країні розвиваються не на користь комітету, тому вводиться президентське правління в ряді регіонів країни:
- Прибалтика;
- Молдові;
- Вірменія;
- Грузія;
- у західних областях України;
- у Ленінграді та Свердловській області.
Переломний момент і фінал ГКЧП (ДКНС)
Після півночі 21 серпня відбулися перші зіткнення демонстрантів з військовими частинами. В результаті одного з них загинули три людини:
- Дмитро Комарь;
- Володимир Усов;
- Ілля Кричевський.
Після першої години ночі була здійснена спроба почати штурм Білого дому за допомогою танкових частин. Зброя при цьому не застосовувалася, або ж йшла стрілянина в повітря.
До третьої години ночі пересування військових частин зупинилося. Силовики не захотіли брати на себе відповідальність за можливі масові жертви заради сумнівної мети. До п’ятої години ранку командувачі всіх родів військ та інших силових структур фактично відмовилися далі підтримувати ГКЧП (ДКНС).
До восьмої ранку війська починають йти з Москви. На останньому засіданні надзвичайного комітету, в будівлі Міноборони вирішено ще раз відправити делегацію до Горбачова для переговорів.
Розпочата о 10 год. ранку надзвичайна сесія ЗС. РРФСР оголошує ГКЧП (ДКНС) незаконним. За її рішенням всі всесоюзні силові структури переходять у підпорядкування російській республіканській владі. Приймається постанова з вимогою до віце-прем’єра Янаєва анулювати всі указу ГКЧП (ДКНС) як антиконституційні.
Близько 17: 00. Горбачов відмовляється приймати прибулою до нього делегацію гекачепістів. Янаєв своїм останнім указом розпускає ГКЧП (ДКНС).
Опівночі 22 серпня М. Горбачов літаком «Аерофлоту» прибуває до Москви. Відразу після півночі починаються арешти гекачепістів. Всі органи влади СРСР переходять у підпорядкування РРФСР.
Після розпуску ГКЧП (ДКНС) всі союзні республіки протягом декількох днів оголошують про свою незалежність. Тепер неможливість перешкодити остаточному розпаду СРСР стала безсумнівною.
У вересні, після арешту голови Верховної Ради СРСР О. Лук’янова, органи влади Радянського Союзу фактично перестали існувати. 25 грудня у відставку з поста Президента Радянського Союзу йде М. Горбачов, а наступного дня Верховна Рада своєю декларацією констатує давно очевидний факт — СРСР більше не існує.
Закономірні підсумки
Серпневі події призвели до результату, небажаного для більшості їх учасників. Путч не тільки не зупинив розвал СРСР, але навіть прискорив його, став формальною причиною розпаду, блокувавши спробу трансформації політичної системи країни в більш гнучку, відповідну сучасним умовам.
Майже миттєвий розпад Радянського Союзу, що стався через спробу серпневого перевороту, сильно змінив геополітичну ситуацію на планеті. Пішла остаточно в минуле холодна війна між двома соціально-політичними системами, а з нею зменшилася загроза самогубного ядерного глобального конфлікту.
Але з’явилися нові проблеми: міжнародний тероризм, та й відносини між новоствореними на місці СРСР країнами часто залишають бажати кращого.
