Східнослов’янські племена вивчені мало, так як про найдавнішу їх історії відомо лише з уривчастих відомостей мандрівників та істориків Персії, Риму, Греції та Візантії – країн, що знаходяться далеко від майбутньої Київської Русі.
Саме до появи цієї держави історія східних слов’ян не була відображена в письмових джерелах.
Писемність, що з’явилася на Русі в 9 столітті, сприяла появі стародавніх літописів. І тільки в 11 столітті з’явився переказ вже Незбережених літописних джерел, названий літописним склепінням.
Походження східнослов’янських племен
Вченими-істориками висунуті два варіанти появи цього народу: автохтонний і міграційний.
Згідно автохтонній теорії, племена з’явилися в місцях, в яких вони надалі жили і розвивалися. Особливістю цього припущення було незвичайне явище – формування великої мовної та культурної спільності з безлічі розрізнених племен, що живуть на спільній території.
Прихильники міграційної теорії припускали, що предками східних слов’ян були народи, які переїхали з інших країн. Вчені розходяться в думці про те, з яких територій емігрували прабатьки слов’янства.
Можливо це були стародавні представники:
- дунайських і балканських племен (цю версію підтримували історики Ключевський і Соловйов, Стародавній літописець Нестор);
- скіфських племен, що населяють Азію і Причорномор’я;
- прибалтійських племен, які розселялися по території Європи.
Ці племена відносять до групи європейських народів, які почали своє розселення близько 5 століття до нашої ери. Єдиної відповіді про місце, з якого з’явилися слов’яни, немає навіть у сучасних вчених.
Територія розселення древніх слов’ян
Таблиця відображає назви племен і місця їх проживання.
| Племена | Місця їх розселення |
| Поляни | розселялися по Дніпру, навколо Києва |
| Кривичі | заселяли Західну Двіну і Волгу |
| Словене ільменські | береги Чудського і Ладозького озер, недалеко від Новгорода |
| Дреговичі | проживали по річках Прип’ять, Дніпро і Німан |
| Полочани | на південь від Західної Двіни |
| Волиняни | на південь від древлян |
| Древляни | південніше Прип’яті |
| Білі хорвати | на західних землях між Дністром і Віслою |
| Дулеби | на схід від білих хорватів |
| Сіверяни | на берегах Десни |
| Уличі | від Дністра до Південного Буга |
| В’ятичі | у верхів’ях Дону і Оки |
| Тиверці | від Пруту до Дністра |
| Радимичі | між Дніпром і Десною |
Список східнослов’янських племен
До східнослов’янських племен відносять:
- В’ятичів, які отримали назву від імені В’ятко, так звали родоначальника племені. Вони були приєднані до Київської Русі князем Святославом у 10 ст.
- Бужан або волинян, як їх стали називати з 11 ст. вони вважаються нащадками дулібів. Князь Володимир підкорив і ввів їх до складу Київської Русі.
- Древлян або російські слов’яни, проживали в лісах, за що і отримали свою назву.
- Дреговичів, які отримали назву від слова “дрегва” – “болото”.
- Дулебів, відомі своєю участю в поході на Царгород під командуванням київського князя Олега.
- Кривичів, до них іноді зараховують ільменських слов’ян, що мали політичні центри ще за часів утворення Київської Русі як держави. У давнину першими рушили на північний схід.
- Полочан, що жили біля Полотна – притоки Західної Двіни.
- Радимичів, названих по імені родоначальника Радима, що увійшли до складу держави в 1 ст.
- Сіверян, названих, можливо, по імені племені “савірів” або давньослов’янського слова – “родичі”.
- Словен, основного населення Новгородської землі.
- Тиверців, що стали частиною держави в середині 10 ст.
- Уличів, столицею яких було місто Пересечень.
- Хорватів, що займалися скотарством, називалися пастухами або стражами худоби (в перекладі з давньоіранської мови).
- Полян, що мали пізніший щабель політичного розвитку. Їх центром був Київ, і поступово вони підпорядковували інші племена.
Основні заняття слов’ян
Найпоширенішим заняттям слов’ян було землеробство, спосіб якого залежав від складу ґрунтів.
На пристепних територіях воно було орним, підсічно-вогневе велося в лісистих місцях. Через виснаження ґрунтів доводилося часто міняти місця проживання.
У землеробських господарствах займалися вирощуванням:
- зернових;
- коноплі;
- льону;
- сочевиці;
- овочів.
За часів середньовіччя слов’яни займалися також:
- скотарством;
- промислами – мисливським і рибальським.
З появою торгових відносин почали розвиватися ремесла.
Суспільний лад і племінні союзи слов’ян
На ранній стадії розвитку утворювалися родові громади, які поступово перейшли в сусідські. До цього часу відноситься поява приватної власності.
Згодом відбулося об’єднання громад у племена, на чолі яких стояли князі, з’явився поділ населення на класи.
Воїни-дружинники підпорядковувалися багатим ватажкам, з їх допомогою практикувався спосіб збору данини з населення, що іменувався «полюддя», характерною рисою якого була ненормованість.
Як приклад такого перетворення можна згадати про племена, що проживали на берегах річки Рось, які об’єднали навколо себе інші слов’янські племена, що дало назву Русі.
Сусіди слов’ян
Ще до нашої ери, проживаючи на північному Причорномор’ї, слов’яни сусідили з кіммерійцями, які були витіснені скіфами, згодом – сарматами.
При великому переселенні слов’янські племена відійшли на більш північні землі. Причиною цього була загарбницька поведінка східнонімецьких племен – готів і гунів.
Неспокійним сусідом був і утворений на південних землях Тюркський каганат, що змусив слов’ян відійти до лісостепів і боліт. Але і там загрожувала небезпека від набігів кочівників, які спалювали будинки, захоплювали в рабство людей і грабували. Слов’яни відстоювали незалежність своїх племен і постійно були готові до відбиття нападів збройних кочівників.
Релігія
Релігією цього народу вважається язичництво, суть якого полягала в поклонінні природі, вірі в тварин і в пренесенні жертв богам.
Язичники поклонялися:
- Дажьбогу – сонячному божеству, богу родючості;
- Сварогу – богу неба;
- Стрибогу – божеству вітру;
- Ярилі – сонячному божеству;
- Мокоші – богині жінок;
- Перуну – богу воєн;
- Велесу – земному божеству.
Відомо, що в різні часи в окремих племенах були й інші божества.
Так, чільного бога роду, що захищає людство, з часом замінив Перун, що володіє безмежною силою. Жіночою покровителькою вважалася богиня Лада, але з часом стали поклонятися тільки Мокоші.
В релігії відображено життя слов’ян, її зародження відбулося за 30000 років до нашої ери. До релігійних обрядів відносяться:
- звернення до богів;
- жертвопринесення;
- проведення культових подій, які здійснювалися жерцями.
Релігійна культура цих племен мало вивчена, збереглися лише амулети і заклинальні символи.
