В Індію з півночі вдиралася кочові племена аріїв в середині 2 тисячоліття до н.е. Титул вождя племені – раджа. Річка Ганга перетинає країну з півночі на південний схід.
Завдяки річці тут швидко розвивалося виробництво. Уже в 1 тисячолітті до н.е. вони використовували знаряддя праці з заліза.
На півночі країни утворилися маленькі держави. У нижній течії Гангу знаходилася держава Магадха. Воно швидко розвивалося, і її правителі в кінці VI століття до н.е. захопили всі країни вздовж Гангу і утворили велику державу.
Один із службовців палацу організував заколот і захопив трон. Він же заснував нову династію країни. Його онук Ашок в III ст.до н. е. підпорядкував собі всю Індію.
Час правління Ашока вважається розквітом держави. В основному добре розвивалося землеробство.
Вони сіяли:
- ячмінь;
- рис;
- пшеницю.
А в скотарстві індійці навчали слонів і використовували їх у військових походах і в сільському господарстві. Корова вважалася священною твариною. Службовці палацу збирали податки і поповнювали казну.
Майстри робили з металів різні прикраси, дорогоцінні камені для царів і членів їх сім’ї. У зовнішній торгівлі вони встановили зв’язок із Середньою Азією, Грецією та Єгиптом.
В Індії люди ділилися на 4 групи (каста). Вони вірили, що кожна каста сталася з будь-якої частини тіла бога Брахми:
- брахмани – жерці, служителі храму, з’явилися з його рота;
- воїни (кшатрії) – вони походять з рук Брахми;
- вайшія – хлібороби, скотарі, ремісники, торговці, вважалися створеними з тазових кісток бога Брахми;
- шудри – вважалися створеними з запилених ступень бога і вони працювали, служили вищим кастам.
Водночас в Індії поширювався буддизм. Одна з найвідоміших індійських поем – «Махабхарата» і «Рамаяна», яка складається з 18 книг. У ній йдеться про битви між 10 племенами за владу.
Стародавній Китай. Китай вважається одним з найдавніших цивілізацій. Традиційна історіографія Хань розділяє історію Стародавнього Китаю на три види:
- Доімперський Китай (Ся, Шан, Чжоу – до 221 до н. е.);
- Імперський Китай (Цинь-Цин);
- Новий Китай (1911 – суч.).
Держава Шан-Інь, що виникла в кінці XVII століття до н.е. в середній течії річки Хуанхе в селі Аньян, було першим державним утворенням бронзового століття на території Китаю, існування якого підкріплено повідомленнями археологічних, наративних і епіграфічних джерел.
Згідно з сучасними уявленнями, у нього були попередники в різних районах басейну р.Янцзи, Учен і ін., і в басейні р. Хуанхе, Ерлітоу, Ерліган.
В результаті воєн з сусідніми народами до XI століття до н.е. вплив шанських правителів поширилося на території сучасних провінцій Хенань і Шаньсі, а також частина територій провінцій Шеньсі і Хебей. Тоді існував місячний календар і використовувалася писемність – прообраз сучасного ієрогліфічного китайського письма.
Іньці значно перевершували навколишні їх народи з військової точки зору – у них було професійне військо, що використовувало:
- бронзову зброю;
- луки;
- списи;
- бойові колісниці.
Іньці практикували людські жертвопринесення – найчастіше в жертву приносилися полонені.
У XI столітті до н.е. держава Шан була завойована коаліцією народів на чолі з правителем раннього державного утворення Чжоу – у-ваном.
