На початку XX століття Великобританія, США, Німеччина, Франція, Бельгія стали першими країнами, які використовували нові технології у виробництві. Швеція, Італія, Росія, Австро-Угорщина, Канада, Японія стали на шлях індустріалізації.
Попри це, більшість населення, придатне для роботи, все ще займалося сільським господарством. А в країнах Азії, Африки та Латинської Америки індустріалізація виробництва майже не здійснювалася.
В історичній науці відомо два види монархічного устрою – абсолютна і конституційна. Абсолютна монархія була встановлена в Росії, Австро-Угорщині та Німеччині.
Різниця конституційної монархії полягала в тому, що влада глави держави (монарха, короля, імператора) була обмеженою. Влада ділилася на дві гілки:
- монарх;
- обраний орган.
На початку XX століття парламентська монархія встановилася у:
- Великобританії.
- Норвегії.
- Швеції.
- Бельгії.
- Нідерландах.
На початку XX століття завершився поділ світу між великими державами. США намагалися захопити Кубу і Філіппінські острови, що закінчилося іспано-американською війною в 1898 році.
На структуру політичної карти світу вплинула Британська імперія – найбільша з коли-небудь існуючих держав за всю історію людства з колоніями на всіх населених континентах. Загальна чисельність населення імперії становила приблизно 480 млн осіб.
У XIX столітті західні країни прагнули взяти під контроль природні ресурси Китаю. Вони змусили уряд Китаю підписати нерівноправний договір, згідно з яким, більшість областей Китаю опинилося під впливом Заходу.
В результаті Синьхайської революції в імперії Цин і встановлення Китайської Республіки посилився національно-визвольний рух в Халху. 1 грудня 1911 року халхаські князі та лами проголосили незалежність Монголії. Юридично це було обґрунтовано тим, що васальна залежність Монголії мала місце щодо маньчжурської династії, а не до Китаю.
Богдо-геген VIII, буддійський лідер країни, 29 грудня був зведений в Богдо-хани, став теократичним правителем нової держави.
Під керівництвом російських військових радників була створена 20-тисячна монгольська армія. У 1913 році армія була мобілізована для звільнення від Китаю Внутрішньої Монголії.
Новий китайський уряд відмовився визнати незалежність Монголії, але в той час не мав можливості відновити над нею свій суверенітет. Разом з тим, прагнення Монголії до незалежності знайшло підтримку в Російській імперії.
Росія була зацікавлена в появі буферної держави на кордоні з Китаєм, і тому виступала за надання Китаєм широкої автономії Зовнішньої Монголії. У русі за незалежність Монголії була також зацікавлена і Японія, яка підтримувала її грошима і зброєю.