Тегеранська конференція

Тегеранська конференція (1943) — основні питання і рішення



У період з 28 листопада — до 1 грудня 1943 року відбулася одна з ключових історичних подій ХХ століття — Тегеранська конференція. У ній взяли участь лідери антигітлерівської коаліції:

  • голова Раднаркому СРСР Йосип Сталін;
  • президент США Франклін Рузвельт;
  • прем’єр-міністр Великобританії Вінстон Черчілль.

Зустріч намітила контури післявоєнного устрою світу і дозволила досягти єдності поглядів з питань забезпечення міжнародної безпеки.

Вибір місця зустрічі

Вибір місця зустрічі

До моменту проведення конференції у війні намітився серйозний перелом, і крах Третього рейху був справою часу. Нацистська Німеччина програвала одну битву за іншою на всіх напрямках. Представники так званої “Великої трійки” довго не могли прийти до спільного знаменника з приводу того, де організовувати конференцію, на якій належало докладно обговорити найближчі плани союзників.

Відомо, наприклад, що Рузвельт і Черчілль спочатку опиралися тому, щоб зустріч проходила на території Ірану.

Глава Сполучених Штатів хотів провести її в Північній Африці, а британський прем’єр наполягав на тому, щоб світові лідери з офіційним візитом завітали до Лондона.

Західні дипломати також говорили, що вони не готові в розпал Другої світової війни летіти в Радянський Союз, тому пропонували варіант з Аляскою.

У відповідь на всі ці пропозиції Йосип Віссаріонович твердо заявив, що не може далеко полетіти від фронту, оскільки у важкі хвилини армія і простий народ потребують його підтримки.

Останнє слово залишилося за Сталіним. Після низки гучних перемог радянських солдатів у перші роки Великої Вітчизняної війни він мав повне право диктувати свої умови. Рузвельт і Черчілль були змушені змиритися з волею вождя народів.

Місто Тегеран
Місто Тегеран

На думку Сталіна, найбільш оптимальним місцем для дипломатичної бесіди є країна, в якій є посольства провідних держав. Саме тому вибір припав на Іран. Крім того, в той час на території Ісламської Республіки знаходився обмежений контингент радянських і західних військ, а значить, учасники Тегеранської конференції перебували в безпеці — загроза виходила лише від німецьких диверсантів.

Наприкінці листопада Сталін, Молотов, Берія, Ворошилов, Штеменко, працівники Наркомату закордонних справ і Генштабу в обстановці найсуворішої секретності залишають столицю на броньованому поїзді. Діставшись до Баку, Керівник СРСР і члени делегації пересідають в літак і відправляються прямо в Тегеран.

За кілька днів до конференції Рузвельт зустрівся з Черчіллем в Каїрі, звідки вони разом полетіли до столиці Ірану.

Британський прем’єр оселився в представництві своєї країни, а Рузвельт прийняв пропозицію Сталіна влаштуватися в Радянському дипломатичному комплексі, який в підсумку і став місцем проведення переговорів.

Робітники наркому

Основні цілі Тегеранської конференції

Головне завдання, яке було поставлено перед лідерами країн-учасниць антигітлерівської коаліції, полягало в остаточній розробці стратегії боротьби проти фашистської Німеччини та її сателітів. До порядку денного також були включені наступні проблеми:

  • Вступ Радянського Союзу у війну з Японією;
  • відкриття другого фронту;
  • створення в осяжному майбутньому організації, що відповідає за світовий порядок;
  • політико-територіальний устрій сторони, що програла;
  • вирішення польського питання;
  • надання незалежності Ірану;
  • вступ у війну Туреччини.

Ключовим питанням Тегеранської конференції, від вирішення якого багато в чому залежала подальша доля всієї Європи, безумовно, було обговорення дати висадки англо-американських військ на європейському континенті.

Історик Олексій Ісаєв вважає, що Черчілль навмисне затягував з військовою допомогою країні, що йде по соціалістичному шляху розвитку і насаджує іншим комуністичні погляди.

Запропонований британським прем’єром варіант організації бойових дій мав на меті не якнайшвидше знищення “коричневої чуми”, а стримування Червоної Армії на західному напрямку.

Якби союзні війська висадилися на Балканах або Сицилії, а не у Франції, як хотів Сталін, то вони б швидко просунулися на північ і зайнялися придушенням революцій у Східній Європі замість того, щоб відтягнути на себе основні сили вермахту.

Вступ СРСР у війну з Японією

Підсумкові домовленості

Основні рішення Тегеранської конференції 1943 року коротко описані в таблицях підручників зі світової історії. Зокрема, там сказано, що питання про відкриття другого фронту в Західній Європі було вирішено на користь СРСР.

Згідно з підписаною угодою, в червні 1944 року дивізії союзників повинні були висадитися на узбережжі Франції.

Сталін, у свою чергу, запевнив Рузвельта і Черчілля, що Збройні сили Радянського Союзу підуть в контрнаступ, щоб запобігти передислокації ворожих військ зі східного флангу на західний.

Щоб другий фронт був відкритий якомога швидше, уряд СРСР дав гарантії партнерам, що в разі падіння режиму Гітлера, СРСР оголосить війну Японії, навіть незважаючи на наявність пакту про взаємний нейтралітет з цією азіатською країною.

Рузвельт, так само як і Черчілль, хотів негайно роздрібнити німецьку землю на дрібні державні утворення, але Сталін закликав відкласти цю затію. Для обговорення територіальної цілісності Німеччини була скликана спеціальна комісія. Що стосується Польщі, то в її відношенні були прийняті наступні рішення:

  • східний кордон країни проводився по “лінії Керзона”;
  • територіальні втрати компенсувалися за рахунок східнонімецьких земель.

Ірану – країні, де, власне, і проходила конференція, яка зіграла виняткову роль в подальшому розгромі фашистських окупантів і наклала відбиток на всю подальшу долю людства, — були гарантовані суверенітет і недоторканність.

Домогтися того, щоб Туреччина приєдналася до антигітлерівської коаліції, тоді так і не вдалося.

Важливим підсумком Тегеранської конференції стало підписання декларації, в якій підкреслювалося, що представники «Великої трійки» погодили план знищення фашистських збройних формувань і конкретні операції, спрямовані на досягнення кінцевого результату.

Нацистська контррозвідка

Замах на державних лідерів

Широку популярність завдяки літературним творам і художнім фільмам знайшла провальна операція німецьких спецслужб, що отримала назву «довгий стрибок». Її метою була ліквідація глав країн-учасниць антигітлерівської коаліції.

На думку деяких дослідників, отримавши через свою агентурну мережу дані про те, що лідери «Великої трійки» планують провести конференцію в Ірані, нацистська військова контррозвідка почала готувати на них замах.

Керувати завданням було доручено начальнику Головного управління імперської безпеки СС Ернсту Кальтенбруннеру.

Безпосередньо на місці віддавати накази диверсантам повинен був Отто Скорцені.

Висунуто кілька гіпотез щодо того, як діяли есесівці і яким чином вдалося запобігти трагедії. Так, англійський військовий історик Руперт Алласон припускає, що заарештований в 1943 році німецький резидент Франц Маєр здав своїх, і учасники замаху були відразу ж схоплені.

Відкриття другого фронту
Відкриття другого фронту

Згідно з іншою версією, диверсантів вистежила група радянських розвідників на чолі з Геворком Вартаняном. В останні роки в західній пресі активно тиражується думка про те, що невдала німецька змова була не чим іншим, як черговим радянським міфом.

Незважаючи на корінні політичні та ідеологічні відмінності СРСР і провідних західних держав, Тегеранська конференція переконливо показала, що в боротьбі із спільним ворогом країни можуть йти на компроміс.

Історичне значення цієї епохальної події важко переоцінити – це була зустріч політичних діячів, яка вплинула на долі мільйонів людей.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *