Установчі збори

Установчі збори — скликання, вибори і причини розпуску



Одним із символів Великої російської революції 1917-1922 рр. є Установчі збори. Їх скликання багато політичних і громадських діячів тієї епохи вважали необхідним для вирішення питання установки нової системи державного управління, який виник після зречення від престолу останнього російського імператора.

У суспільній свідомості воно асоціювалося з земським собором 1612 року, яким закінчився в XVII столітті Смутний час.

Скликання установчих зборів

Коротко про історію ідеї Установчих зборів

Ідея Установчих зборів (Конституанти) з’явилася в Росії набагато раніше, ніж відбулася подія, яка, хоч і зовсім ненадовго, але реалізувала її. Вимоги про їх скликання, під назвою Великого Собору, висували ще декабристи.

Обґрунтовував ідею Конституанти і теоретик анархізму В. Бакунін. В 1903 році пПро необхідність скликання Установчих зборів заявили у своїй програмі соціал-демократи; перша російська революція 1905-1907 рр. також сприяла поширенню цієї ідеї.

Але особливу популярність ця ідея отримала, коли в країні перемогла Лютнева революція.

Самодержавство, що звалилося під тиском системної соціально-економічної і політичної кризи, залишило після себе багато проблем, які вимагали термінового вирішення:

  • війна, що тривала;
  • напівзруйнована економіка;
  • національні проблеми;
  • спровокована непопулярною війною соціальна напруга.

На цьому тлі ідея Всеросійських Установчих зборів стала здаватися багатьом панацеєю.

Тому не дивно, що утворений 2 березня 1917 р. уряд назвав себе тимчасовим, маючи на увазі під цим перехідний період між самодержавством і Конституантою, яка повинна була встановити нову законну владу.

Розпуск установчих зборів

Невиправдані надії

Мрії радикальних громадських діячів про Конституанту набули реальних обрисів після відмови великого князя Михайла Олександровича від спадкування престолу. Створений слідом за цим Тимчасовий уряд на чолі з князем Г. Львовим взявся за її організацію.

Перший етап підготовки

Наступного дня після свого утворення уряд князя М. Львова видав декларацію про початок організації скликання Всеросійських Установчих зборів. Перш ніж його скликати, потрібно було виконати велику роботу по установі виборчих округів і комісій; вирішення цього завдання вимагало часу, тим більше що подібні заходи в тодішній Росії проходили нечасто.

До того ж продовжувала йти війна, частина території країни перебувала під ворожою окупацією, було незрозуміло, як в цьому випадку вчинити з виборчими правами людей, які перебували на окупованій території.

Тому звинувачення деяких радикальних партій-більшовиків і лівих есерів — у свідомому затягуванні Тимчасовим урядом процесу організації виборів і проведення Конституанти були безпідставні. Принаймні, це не відносилося до періоду, коли прем’єром уряду був М. Львов.

Ще 25 березня було прийнято постанову “Про організацію Особливої наради з підготовки проекту Положення про вибори”, яка почала свою роботу з 25 травня. До її складу увійшли 82 члени, в тому числі висококласні фахівці з державного права.

У серпні робота ради була завершена, і за підсумками її роботи був прийнятий закон, за яким вибори повинні були бути загальними, рівними, прямими з таємним голосуванням.

А також виборче право було надано:

  • жінкам;
  • військовослужбовцям;
  • встановлено найнижчий тоді у світі віковий ценз у 20 років;
  • не визнавався ценз осілості, грамотності, майновий ценз;
  • заборонялася дискримінація за віросповідними та національними ознаками.

Інтриги Керенського

Керенський

По-іншому справа стала йти, коли керувати Тимчасовим урядом став О. Керенський. Він мав бонапартистські амбіції, всерйоз мріючи про роль спасителя агонізуючої держави, він цілком міг гальмувати організацію виборів делегатів зборів, які могли позбавити його влади.

Хоча прямих доказів цього начебто і немає, але деякі прийняті А. Керенським рішення говорять про те, що підозри в саботажі організації «засновника» могли бути небезпідставними.

Так, проголошення урядом О. Керенського Росії Республікою прямо суперечило ідеї Конституанти, яка одна за визначенням мала право змінювати форму державного правління в країні. У цьому ж випадку зборам після скликання залишалося лише формально легітимізувати таку політичну узурпацію.

Все ж підготовка до цієї події, яка мала ознаменувати собою початок нової епохи в житті країни, йшла своєю чергою.

Спочатку дата виборів була встановлена на 17 вересня, а початок Конституанти — на 30-е, але потім новою постановою Тимчасового уряду ці дати були перенесені на 12 і 28 листопада 1917 року відповідно, що дало зайвий привід для критики більшовиками діяльності Керенського.

Доля Установчих зборів

Установчі збори і більшовики

Лідери більшовицької партії були єдиними політиками, для яких це зібрання було елементом буржуазної демократії і головним їх суперником у боротьбі за владу, на зміну якій повинна прийти демократія рад трудящих мас. Але і їм доводилося рахуватися з думкою народу, більшість якого підтримувала ідею Конституанти. Тому більшовики, формально, також виступали за скликання зборів, розраховуючи використовувати його трибуну в своїх цілях.

Тому після повалення Тимчасового уряду 25 жовтня (за старим стилем) 1917 р., і захоплення влади вибори не були скасовані, і запланована дата відкриття зборів залишилася в силі.

Склад зборів за результатами виборів виявився несприятливим для більшовиків.

Велика частина мандатів дісталася правим есерам і центристам, більшовицька партія отримала лише 159 місць з 707 обраних делегатів.

Розгін Установчих зборів

Причина розпуску Конституанти

Перше і єдине засідання Конституанти відбулося 5 січня 1918 р. Місцем його проведення став Таврійський палац у Петрограді. Відкриття засідання провів керівник ВЦВК Я. Свердлов, а головою Установчих зборів був обраний В. Чернов.

На самому початку роботи зборів стався інцидент, що став приводом для більшовиків і лівих есерів покинути засідання — більшість делегатів відмовилася обговорювати і приймати більшовицьку «Декларацію прав трудящого і експлуатованого народу». Решта делегатів, які були, в основному, представниками партії правих есерів, прийняли кілька постанов:

  • перші пункти аграрного закону, за яким земля ставала загальнонародною власністю;
  • заклик до воюючих країн почати переговори про загальний мир;
  • була затверджена декларація, яка проголошувала країну російською Федеративною Демократичною Республікою.

Ці постанови багато в чому дублювали вже прийняті більшовицьким Раднаркомом декрети.

Водночас більшовики, маючи реальну владу, розуміли, що не мають жодного впливу на діяльність зборів. Це і стало основною причиною розпуску Установчих зборів, що стався вже через кілька годин.

Проте лідер більшовицької партії Володимир Ленін віддав розпорядження не розганяти його відкрито, мабуть, побоюючись (небезпідставно) надмірних хвилювань серед народу, а дочекавшись закінчення засідання, закрити Таврійський палац, і надалі більше не допускати туди делегатів. Але воно затягнулося до наступного ранку, 6 січня.

Тоді начальник охорони матрос Железняков (Железняк), який отримав розпорядження від комісара Дибенко, піднімається на трибуну і перериває засідання, мотивуючи це тим, що «караул втомився», тому всі повинні покинути приміщення.

Прийнявши останню постанову про відкриття наступного засідання о 17 год. 00 хв. 6 січня, делегати розходяться, щоб вже більше ніколи не зібратися знову. Так була вирішена доля Установчих зборів.

Голови Установчих зборів

Значення Установчих зборів

Ще під час засідання Конституанти в Петрограді і Москві відбулися масові демонстрації під гаслами на їхї підтримку, які показали, наскільки ідея такого зібрання популярна в народі. Але до подальшого відновлення засідань вони не привели і їх учасники були розігнані більшовицькою владою, щоб, як офіційно оголошувалося, запобігти можливим погромам і провокаціям.

А 10 січня в тому ж Таврійському палаці вже проходило перше засідання III з’їзду Рад робітничих і солдатських депутатів, який був скликаний як противага Установчим зборам.

Наслідки розгону зборів мали для країни далекосяжні наслідки. Підсумком його ліквідації стала широкомасштабна Громадянська війна, яка стала неминучою, так як протиборчі сторони більше не мали політичних засобів для боротьби за владу, тому перейшли до збройного протистояння.

Сили, що протистоять більшовикам, виступали під прапором відновлення Конституанти і залучили на свій бік чималу частину народу країни, серед яких були також робітники і селяни. Це звузило соціальну базу більшовиків, на яку вони спиралися, і змусило їх все частіше застосовувати терористичні методи правління.

Спочатку авторитарний більшовицький режим вже на самому початку свого існування став перетворюватися в ще більш жорсткий тоталітарний.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *