У IX столітті під владою династії князів Рюриковичів об’єдналися племена східних слов’ян і фінно-угорський народ. Так і сталося утворення Київської Русі – стародавньої держави, яка займала територію від півострова Тамань до Північної Двіни.
Майже через три століття Київська Русь роздробилася на окремі дрібні князівства, якими управляли різні гілки роду Рюриковичів.
Теорії вчених
З виникненням Давньоруської держави пов’язано багато таємниць і загадок. У істориків є дві теорії його утворення:
- норманська;
- російська, або антинорманська.
Перша описана в історичному документі — «Повість временних літ». Вчені виявили кілька записів і в європейських хроніках того часу, тому ця теорія вважається базовою.
Згідно з нею, між стародавніми східними племенами почалися війни, тому вони не могли знайти підходящого правителя і звернулися за допомогою до трьох братів — Трувора, Синеуса і Рюрика. Вони розповіли про свої родючі землі, культуру та населення.
Але не всі погоджуються з норманською теорією, хоча вона виглядає правдиво. Інша частина вчених дотримується російського варіанту. Михайло Ломоносов заявив, що історію Русі написали німці — так називали всіх іноземців, а не певну націю.
Практично до кінця IX століття не було ніяких письмових згадок про слов’ян, хоча це були цивілізовані племена. Рюрик прийшов на їхні землі і побачив кораблі, міста зі своєю культурою, мовою, звичаями і традиціями.
Через два роки його сподвижники Дір і Аскольд підпорядкували місто Київ, подорожуючи по Дніпру. Вони утримували владу над ним до 882 року, коли опікун сина Рюрика – Олег вбив їх і захопив престол.
У період його правління територія держави на карті значно розширилася, його могутність стала відома далеко за межами кордонів завдяки війнам з Візантією та іншими ворогами. Сам термін «Київська Русь» використовував вчений М. Максимович у своїх роботах.
Становлення держави
Русь поважали багато країн, її центром і столицею був Київ — неприступна фортеця і оплот держави. Перші роздробленості, міжусобиці і навала монголо-татар знищили гарне місто дощенту.
Створення і занепад держави пройшли в п’ять етапів:
- друга половина IX століття – центром залишається Новгород;
- кінець IX- початок XI століття – формування території;
- перша половина XI – період розквіту Русі;
- друга частина XI – початок міжусобної боротьби;
- третина XII століття – тимчасова стабілізація і подальший розпад.
На першому етапі кривичі, фінно-угорські племена і словени об’єдналися в одну державу з центром у Новгороді. З’явився торговий шлях “з варяг у греки”.
Під час другого етапу території Русі розширювалися, почалося правління князя Ігоря, Ольги та Святослава.
На третьому етапі становлення держави почався її розквіт. За правителя Ярослава Мудрого Русь стала найбільшою територією в Європі. У цей час з’явився перший звід законів — Руська Правда.
Четвертий етап характеризується початком міжусобних воєн нащадків великого князя. Держава розділилася на вотчини, кожною з них управляли представники різних гілок династії Рюриковичів.
П’ятий етап приніс тимчасову стабілізацію, але розпад був неминучий. Спочатку князі об’єдналися для захисту від зовнішніх нападів, але після знову взялися боротися за владу.
Перші князі
Народження і розвиток Київської Русі пов’язано з іменами деяких князів. Першим серед них — засновником — був Рюрик, він правив до своєї смерті в 879. Після нього влада передалася іншим:
- Олегу Віщому;
- Ігорю Рюриковичу Старому;
- Ользі;
- Святославу Ігоровичу.
Син Рюрика був занадто малий для престолу, тому управляти державою почав його піклувальник Олег. Згідно з деякими документами він був чоловіком Єфанди – тітки Ігоря. Віщий Олег зміг підкорити Любеч і Смоленськ, захопив Київ, де вбив Діра і Аскольда. Місто стало новою столицею Русі, а її засновник почав контролювати весь шлях «з варяг у греки».
Цей похід дозволив руським купцям торгувати в Константинополі без мит. Але в 912 році князь загинув від укусу змії, що коротко описано у вірші Пушкіна «Віщий Олег».
З цього моменту престол зайняв син Рюрика – Ігор. Правління почалося з придушення повстання древлян. Вважається, що перший його похід на Візантію був невдалим, а другий дозволив укласти ще один мирний договір, але він був менш вигідним для Русі. У 945 відбулося нове повстання древлян, під час якого Ігоря вбили за вторинний збір данини.
Його син був ще занадто малий, тому кермо правління прийняла дружина Ольга. Княгиня жорстоко помстилася древлянам, спалила їх племінний центр і обклала даниною. Вона змогла заснувати єдину систему збору податків. Це перетворило тендітну державу на князівство з адміністративними поділами та бюрократичним апаратом.
Але зародження християнства на Русі після цього не відбулося, так як її син і його дружина були лютими язичниками.
Правління Святослава
Святослав правив недовго, згідно з хронологічними таблицями вчених-з 960 по 972 рік, весь цей час він провів у походах. А державу, фактично, очолювала його мати. У 965 він зміг розбити Хазарський каганат, спустошив його території на Кавказі, підпорядкував племена в’ятичів. Через два роки разом з Візантією князь відправився у військовий похід проти Дунайської Булгарії. Він зміг зломити цей опір і почав правити в Переяславці.
Населення та міста
Всього в державі було близько 300 міст, де проживало 1 млн. населення. Решта 6,5 млн. мешкали в сільській місцевості. Згідно Руській Правді, було кілька груп людей – правляча верхівка та інші видатні особистості:
- дружина;
- бояри;
- купці;
- ремісники.
Але основою населення були селяни. Пізніше вони перетворювалися на смердів, які підпорядковувалися особливій князівській юрисдикції. Якщо вони обкладалися боргами, то перетворювалися в холопів або челядь — практично рабів без будь-яких прав, ними торгували на візантійських ринках. Закупи могли викупити себе. Існування ізгоїв спірне, але вони описані в декількох документах. Це люди, вигнані з громади за проступки, але вони продовжували перебувати під захистом церкви.
Число міст в Київській Русі зростало з кожним століттям: спочатку їх було 25, в XI додалося 64, через століття — ще 135, А до кінця існування держави з’явилося ще 47.
Великі міста були облаштовані складними захисними системами. Дитинець мав окреме значення – в ньому могло сховатися під час нападу ворогів населення з усіх околиць. Кожне місто виконувало кілька функцій:
- економічну;
- військову;
- ідеологічну;
- адміністративну;
- культурну.
Формування війська було одним з головних завдань Київської Русі. До нього відносилося ополчення і наймана дружина. У неї вступали варяги, вихідці з прибалтійських земель. Солдати отримали плату цінними хутрами, золотом і сріблом.
Економіка Русі
За часів торгівлі Східної Європи з халіфатом почалося становлення грошової системи Русі. Так як покладів дорогоцінних металів було мало, срібло імпортували з Кавказу і Середньої Азії. Спочатку використовувалися вирізки з 1/200 Срібної гривні, вага їх становила 1,04 г.
Для розрахунків використовувалися спеціальні гирьки. Пізніше використовувалися монети німецького, скандинавського та англійського карбування, хоча були спроби створити власні гроші.
Для цього використовувалися боярські і князівські землі. До моменту розквіту держави велику роль відігравала торгівля:
- хлібом і зерном;
- хутром;
- медом;
- воском.
Населення вирощувало:
- яру та озиму пшеницю;
- жито;
- ячмінь;
- просо;
- гречку;
- коноплю;
- льон;
- сочевицю;
- боби.
Тваринництвом жителі Русі також займалися. Вони вирощували овець, корів, кіз, свиней, коней, розводили собак. Селяни займалися полюванням, риболовлею, бджільництвом.
Деякі майстри покидали села і йшли жити в міста, де створювали ремісничі посади. Ремісники займалися куванням і литтям, зварюванням і загартуванням сталі, вони навчилися виробляти близько 150 видів виробів із заліза. Незабаром змогли з’явитися ті, хто навчився ювелірному мистецтву, майстерності виготовлення зброї, сталевих предметів побуту.
Займалися також гончарною справою, обробкою дерева, шкіряною справою. Високо цінувалися ковалі, слюсарі, склодуви.
До занепаду держави встигло виникнути ткацтво, шевська справа.
Легендарний шлях “з варяг у греки” не був єдиною можливістю торгувати з іншими країнами. Купці їздили в Скандинавію, Чехію і Польщу, південну Німеччину. Вони продавали пушнину, мед, лляні тканини, вироби зі срібла, віск, смолу, різьблену кістку, зброю. У свою державу вони привозили фарби, прянощі, фрукти, предмети розкоші.
Причини розпаду Київської Русі
Довгі десятиліття держава страждала від міжусобиць. У князівської династії так і не склалася чітка система престолонаслідування. Через це рідні брати могли ставитися один до одного з неприязню, адже претендентів на місце правителя було безліч. Кожен з родичів намагався отримати владу, що і стало причиною утворення дрібних князівств.
У цій боротьбі вони вбивали один одного. Наприклад, Святополк отримав своє прізвисько Окаянний – за знищення своїх братів. Але незважаючи на такий розкол, Русь все ще управлялася одним князем. Під проводом Володимира Мономаха відбулося друге об’єднання земель в єдину територію, але правителі окремих князівств дотримувалися перемир’я недовго.
У 1237 році держава зіткнулася з силою татаро-монгольського ярма.
Хоча розпад почався ще в 1132, коли помер князь Мстислав Великий. Його наступники відмовилися визнавати Полоцьк і Новгород. Після цього місце київського князя отримував той, хто опинявся сильнішим у боротьбі.
Русь можна вважати першою формою державності на слов’янських землях. У неї була своя культура, юриспруденція, економіка, традиції та звичаї. Величезну державу поважали більшість країн Європи і Сходу, але постійна боротьба князів за владу привела її до занепаду.
