Варшавський договір — причини створення і розпаду організації

Варшавський договір — причини створення і розпаду організації Історія

Угода про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу, відома як Варшавський договір, була укладена 14 травня 1955 р., а в силу вступила 5 червня того ж року.

Документ дозволив створити військовий союз європейських соціалістичних держав, де провідна роль відводилася СРСР.

Основною метою договору було вжиття заходів у відповідь внаслідок створення блоку НАТО і Паризьких угод 1954 року з подальшим залученням до цього союзу Західної Німеччини.

Коротка історія створення

Закінчення Другої світової війни призвело до створення біполярного світу: дві держави (США і СРСР) мали найбільший економічний і військовий вплив у світі. Після зникнення фашистських держав, чиє існування мало згуртовуючий характер для інших країн, почали утворюватися нові політичні блоки і союзи.

Створенню Організації Варшавського договору посприяли наступні фактори:

  • прагнення до домінування у світовій політиці з боку провідних держав, а також країн, що входили в дружні альянси;
  • кардинальні зрушення в розстановці сил після війни, внаслідок чого кожна з провідних держав намагалася придбати корисних союзників в тому чи іншому регіоні;
  • запобігання новій глобальній війні, особливо враховуючи появу в арсеналах країн ядерної зброї, а також збільшення локальних конфліктів у різних точках світу.

11-14 травня 1955 року пройшла нарада європейських держав щодо забезпечення миру і безпеки в Європі. Результатом стало створення ОВД (розшифровка цієї абревіатури – Організація Варшавського Договору), до списку якої увійшли 8 соціалістичних країн:

  • Албанія (припинила участь в організації в 1961 році з ідеологічних причин, формально вийшла з договору після введення військ до Чехословаччини в 1968);
  • Болгарія;
  • Угорщина;
  • Німецька Демократична Республіка;
  • Польща;
  • Румунія;
  • СРСР;
  • Чехословаччина.

Для порівняння – блок НАТО в 1949 році містив 12 країн.

В якості спостерігача в ОВД був присутній Міністр оборони Китайської Народної Республіки. Договір між країнами підписувався на 20 років з автоматичним продовженням терміну дії на 10 років у разі відсутності заяв про розірвання.

У 1985 році він був продовжений на 20 років. У 1990 році Соціалістична партія Німеччини вийшла з союзу, а роком пізніше, в 1991, військово-політичний альянс розпався через зміщення комуністичних режимів.

Прапор, емблема і символіка ОВД являли собою рукостискання, зображене на тлі щита, кола і Червоної Зірки. В основі знаходилася стрічка із зображеннями країн-союзників. На колі був лаконічний напис: “Союз миру і соціалізму”.

Керівні органи

Вищим колективним органом цієї організації був Політичний Консультативний Комітет (ПКК). Його мета – здійснення консультацій, а також розгляд питань, пов’язаних із здійсненням Варшавського Договору. У комітеті були представлені всі 8 країн-учасниць. Як правило, в нарадах брали участь:

  • генеральні секретарі комуністичних партій;
  • глави урядів;
  • інші офіційні особи.

На порядку обговорювалися гострі зовнішньополітичні проблеми та міжнародні питання, які стосувалися обороноздатності та безпеки учасників ОВД. Колективним чином вироблялися і узгоджувалися реакції на ті чи інші світові події. Подібні наради не мали чіткого графіка зустрічей і проводилися в міру потреби. Головними органами були:

  • Комітет міністрів закордонних справ;
  • об’єднаний Секретаріат;
  • Комітет міністрів оборони.

Також існував орган для керівництва армією і військовим контингентом — Об’єднане командування Збройних сил.

Крім спільного командування військами військова рада обговорювала проблеми вдосконалення оперативної і бойової підготовки армії. У нього входили генерали, адмірали і офіцери всіх членів Союзу. Штаб ОКВД знаходився в Москві, головнокомандувачі призначалися за взаємним погодженням.

Крім цього, існувала ще загальна штаб-квартира організації в Москві. Метою штабу було координування роботи та контроль над виконанням і дотриманням статуту ОВД.

Положення та статті договору

Основний текст договору включав в себе преамбулу, а також 11 статей, в яких говорилося про важке становище Європи в результаті утворення Північноатлантичного союзу і про необхідність захистити миролюбні держави від можливої зовнішньої агресії.

Договірні Сторони відповідно до Указу ООН зобов’язалися вирішувати суперечки мирним шляхом без застосування сили (опис першої статті). Слід коротко згадати і інші положення ОВД:

  • Вжиття ефективних заходів, що сприяють скороченню зброї масового ураження, в тому числі атомного, ядерного, водневого, хімічного та інших різновидів (стаття 2).
  • Спільне прийняття рішень з політичних питань з метою зміцнити свої позиції, при цьому основний декларований інтерес – безпека і міжнародний мир (стаття 3).
  • Надання негайної допомоги союзній державі в разі збройного нападу, а також посильна Економічна та інша підтримка (Стаття 4, що є однією з ключових).
  • Створення спільних Збройних сил з метою збереження недоторканності кордонів держав і зміцнення загальної обороноздатності країн Варшавського договору (стаття 5).
  • Установа Консультативного комітету для кращої взаємодії та виконання всіх пунктів положень ОВД (стаття 6).
  • Відмова від участі в союзах або коаліціях, чиї цілі і угоди суперечать ОВДС (стаття 7).
  • Принцип невтручання у внутрішні справи союзних держав, а також розвиток культурних та економічних зв’язків між ними (стаття 8).
  • Будь-яка країна, незалежно від суспільного і державного ладу, може приєднатися до союзу, якщо висловить бажання або намір діяти з метою забезпечення загального миру (стаття 9).
  • Всі пункти цього Договору ратифіковані. Зберігання ратифікаційних грамот здійснюватиметься в Польській Народній Республіці (стаття 10).
  • Час дії договору – 20 років. Якщо після закінчення терміну країни, які беруть участь у договорі не денонсують договір, він автоматично продовжується на 10 років. У разі укладення загальноєвропейського договору про колективну безпеку, до чого і прагнуть країни ОВД, цей документ втрачає свою силу з дня вступу в дію Європейського Договору. Дата складання – 14 травня 1955 року (стаття 11).

Договір був складений чотирма мовами (російською, польською, німецькою та чеською), всі тексти мали однакову юридичну силу. НДР спочатку приєдналася до нього тільки в політичному плані, Положення про військове союзництво Республіка прийняла лише 28 січня 1956 року після створення Народної армії.

Діяльність Спілки та декларації

За весь час існування ОВД було прийнято 4 декларації. Їх метою стало укладення пакту про ненапад між країнами Варшавського договору і блоком НАТО, одностороння відмова від ядерних випробувань (за умови, що західні країни теж відмовляться від подібних досліджень у військових цілях) та створення захисних заходів проти ядерних сил Альянсу.

Іноді в історичних таблицях згадується і Будапештська Декларація, що закликає європейські країни шукати шляхи і способи до співпраці.

Крім цього, проводилися спільні військові навчання і маневри. З 1963 по 1988 рік їх налічувалося понад 30. Всі операції отримували кодові назви і проводилися на територіях країн-учасниць.

Велася координаційна діяльність між країнами і в галузі розвідки: з 1979 року почала діяти засекречена система перехоплення інформації для ведення глобальної радіоелектронної розвідки.

До важливих подій відносяться і випадки військового втручання СРСР в союзні країни. Перший інцидент стався в 1956 році в Угорщині, де розгорівся заколот проти радянського режиму. Після введення радянських військ повстання було придушене з великою кількістю жертв, а цей інцидент став одним з ключових в холодній війні, так як було ясно, що СРСР готовий застосовувати військову міць для утримання своїх позицій в дружніх країнах.

Деякі джерела стверджують, що угорське повстання активно спонсорувалося і підтримувалося окремими західними країнами, включаючи США.

Другим випадком стало введення радянських військ до Чехословаччини (операція «Дунай»). Курс на зміну політики, лібералізацію і відчуження від соціалістичних країн призвів до народних мітингів і невдоволень.

Після безуспішних переговорів з першим секретарем Олександром Дубчеком в країну ввели близько трьохсот тисяч солдатів Радянської Армії, що стало причиною еміграції багатьох людей. Ця операція стала причиною виходу Албанії з ОВД. Не знайшла вона підтримки і в СРСР – 25 серпня 1968 року на Красній площі пройшла одна з найзначніших демонстрацій дисидентів.

Розпад організації

У 1990 році в організації числилося вже не 8, а 6 країн. 24 вересня 1990 р. в результаті об’єднання Східної і Західної Німеччини Міністр оборони НДР Еппельман підписав протокол про вихід НДР з ОВД. Однак на той момент СРСР перебував у такій кризі, що було ясно: Варшавський договір доживає свої останні дні. Суть кризи полягала в наступному:

  • розвиток військової промисловості на шкоду іншим галузям;
  • економічна криза;
  • нестримне зростання інфляції;
  • застій у політиці, відсутність конкуренції в лавах КПРС (була лише видимість народного волевиявлення);
  • різка зміна напрямку економічного і політичного розвитку в результаті реформ Горбачова.

25 лютого 1991 року країни-союзники прийняли рішення про ліквідацію об’єднаних військових сил.

Вже 1 липня того ж року, беручи до уваги зміни, що відбуваються в Європі і на карті світу в цілому, відбулося підписання Протоколу про припинення дії документа, що автоматично означало розпуск Організації Варшавського договору.

З боку СРСР його підписав віце-президент Геннадій Іванович Янаєв. Цікавим фактом є те, що всі держави-учасники ОВД нині входять в блок НАТО (включаючи і деякі країни колишнього Радянського Союзу).

Оцініть статтю
Додати коментар