Вивід

Війна в Афганістані — причини, хід подій і наслідки



Війна в Афганістані, причини якої досі є предметом суперечок істориків, стала найважчим військовим конфліктом для Радянського Союзу з моменту припинення Великої Вітчизняної Війни.

Це був важливий уривок протистояння між СРСР і США, що тривав майже 10 років і коштував життя кільком тисячам солдатів і офіцерів. Після виведення радянських військ конфлікт в Афганістані так і не був вичерпаний, бойові зіткнення тривають донині.

Передумови конфлікту

Афганська війна

В СРСР і Україні афганською війною було прийнято вважати 10-річний період з 1979 по 1989 рік, коли на території цієї азіатської країни перебували радянські солдати.

Насправді це тільки частина тривалого громадянського конфлікту, а початок війни в Афганістані припадає на 1973 рік.

У цей час там відбулося повалення монархічного ладу і встановився режим правління Мухаммеда Дауда. Він був нетривалим, оскільки в 1978 році трапилася Квітнева (Савурська) революція. Це привело до влади Народно-Демократичну партію Афганістану (НДПА).

Партія дотримувалася марксизму, що робило її близькою до СРСР. В Афганістані також перейшли до будівництва соціалізму. Це подобалося не всім афганцям, особливо прихильникам радикального ісламу. Вони оголосили джихад новій владі. Для протистояння “невірним” створювалися численні моджахедські підрозділи.

Популярність моджахедів в країні пояснюється вміло налагодженою пропагандистською роботою.

На руку агітаторам грала повальна безграмотність населення (близько 90%). Скрізь за межами Кабула і декількох інших великих міст панував родоплемінний лад з патріархальним світоглядом. Релігія була одним з головних його елементів.

Прохання про радянське втручання

Афганська війна1

З найперших днів встановлення влади НДПА в Афганістані почалися збройні сутички і заколоти. Один з них, що стався в місті Гераті в березні 1979-го, призвів до загибелі більше 2 тисяч мирних жителів.

Нова влада втрачала контроль над країною і звернулася за допомогою до СРСР (подібних прохань вона зробила близько 20). Більше ніхто в світі не став би допомагати комуністичній країні, оточеній ісламістами і націоналістами.

Спочатку питання про військову допомогу Афганістану коротко розглянули в Кремлі 19 березня 1979 р., але тоді генсек Леонід Брежнєв не став вводити туди війська. Однак з часом ситуація біля кордону Афганістану і СРСР ставала все більш напруженою. Члени уряду поступово змінювали свою думку з приводу використання армії для врегулювання проблеми.

У вересні 1979 в Афганістані стався новий переворот, який змінив керівництво НДПА. Країною став керувати Хафізулла Амін. КДБ повідомив у Політбюро про те, що ця людина працює на ЦРУ.

Це ще більше переконало Москву в необхідності радянського втручання. Юрій Андропов запропонував поставити на місце глави країни лояльного СРСР Бабрака Кармаля.

Ця людина увійшла в історію як член Ревради НДПА. Через партійні чистки політика відправили послом в СРСР, а потім і зовсім затаврували змовником і зрадником, змусивши залишитися за кордоном. Потім він переїхав до Радянського Союзу.

Введення армії СРСР в Афганістан

Афганська війна2

12 грудня 1979 р. Політбюро остаточно зважилося на задіяння військових. Операція з повалення Аміна була схвалена на вищому рівні. У цього рішення була низка противників, зокрема:

  • глава Генштабу Микола Огарков;
  • керівник Ради Міністрів Олексій Косигін.

Для останнього ця позиція стала остаточним приводом для розриву з командою Брежнєва і самим генсеком. Вже 13 грудня почалася підготовка до перекидання військ. 16 грудня радянські спецслужби організували замах на Аміна, але той залишився живий.

Штурм палацу Аміна

Штурм палацу Аміна
Штурм палацу Аміна

Офіційна дата початку введення військ – 25 грудня.

Увечері 27 Грудня Амін і кілька його наближених різко відчули себе погано. Це був результат отруєння, влаштованого радянськими агентами, засланими на кухню політика. Глава партії отримав необхідну допомогу, але служба безпеки запідозрила недобре.

О 19.00 поруч з його палацом радянські військові опустили в люк, який вів до розподільного вузла всіх міських комунікацій, міну. Та спрацювала, повністю знеструмивши Кабул.

Оцінивши ситуацію, полковник Григорій Бояринцев, який очолював операцію, наказав штурмувати палац. Дізнавшись про це, Амін почав просити допомоги у СРСР (обидві країни на той момент формально були союзниками). Коли йому повідомили, що Радянський спецназ якраз і штурмує будівлю, той не повірив.

Захоплення було вдало завершено, Амін і багато його поплічників були вбиті. Війська захопили не тільки палац, а й весь Кабул. Кармаль був доставлений в Афганістан і оголошений новим главою держави, його звернення транслювалося по радіо.

Втрати СРСР склали 20 осіб. Зокрема, загинув і Бояринцев. У 1980 р. він був нагороджений званням Героя СРСР посмертно.

Хронологія війни в Афганістані

Афганська війна4

Формально хроніку перебування радянських військ у Демократичній Республіці Афганістан прийнято класифікувати на чотири етапи. Вони виділяються відповідно до виконуваних стратегічних завдань і характером боїв:

  • Зима 1979-1980 рр. введення Радянської Армії в Афганістан. Солдатів і офіцерів розподіляють по гарнізонах і основних інфраструктурних об’єктах.
  • 1980-1985 рр. найбільш активний період війни, коли бойові дії повністю охопили територію Афганістану. Вони носили переважно наступальний характер. Завдяки радянським військовим моджахеди гинули в боях, а афганська армія поступово покращувала свою боєздатність. При цьому СРСР ніс значні втрати як в живій силі, так і в техніці (танки, БМП та ін.).
  • 1985-1987 рр. у боях почали активно задіювати радянську артилерію і авіацію. Наземні війська застосовувалися все рідше, поступово їх зовсім перестали використовувати.
  • 1987-1989 рр. завершальний період, коли радянські війська готувалися до виведення з Афганістану.

Незважаючи на значні успіхи, проблема Афганістану все-таки не була вирішена.

Громадянська війна тривала, ісламісти так і залишилися непереможеними до кінця. Згодом багато з них влилися до лав інших терористичних організацій. Деякі моджахеди брали участь у Чеченській війні на боці ічкерійських сепаратистів.

Виведення військ СРСР був спровокований наростаючими економічними негараздами в Радянському Союзі і зміною політичного курсу, причиною якого стала Горбачевська перебудова.

Особливості бойових дій

Радянські солдати в Афганістані
Радянські солдати в Афганістані

При введенні військ в Афганістан радянський уряд аргументував це тим, що він всього лише намагається надати допомогу уряду ДРА на його ж прохання. Це викликало переполох у дипломатичному світі, через що в грудні 1979 року було терміново скликано нараду Радбезу ООН. На ньому американська сторона висунула антирадянську резолюцію, але інші учасники засідання не підтримали її.

США не брали безпосередньої участі в конфлікті, але при цьому активно допомагали моджахедам, в тому числі і матеріально. Цей факт офіційно визнаний ними

Ісламісти мали при собі куплену на заході зброю. По суті, Афганістан став однією з так званих гарячих точок холодної війни, де в черговий раз в битві зіткнулися дві системи – комуністична і демократична. У список країн, що підтримували моджахедів, входили:

  • Пакистан;
  • ОАЕ;
  • Великобританія;
  • Саудівська Аравія;
  • Іран.

На території де ДРА межує з Пакистаном силами ЦРУ були влаштовані навчальні та тренувальні табори, де душмани (афганські моджахеди) проходили підготовку. Ісламісти жили не тільки за рахунок фінансових вливань Америки, але і завдяки наркоторгівлі.

З 1980-х Афганістан займає перші місця в світі з виробництва опіуму і героїну. Знищення цього явища в ДРА було ще однією метою радянських військових.

Вивід військ СРСР з Афганістану полегшив життя місцевим виробникам наркотиків. Вважається, що саме це було однією з причин різкого зростання вживання героїну та інших наркотиків в Росії в 1990-і роки.

Під час Афганської війни багато людей, які не мали навіть елементарної військової підготовки, були змушені теж взятися за зброю. По всьому Афганістану розкинулася широка агентурна мережа, яка безперервно вербувала до своїх лав нових членів.

У моджахедів не було жодного єдиного центру управління, що ускладнювало боротьбу проти них. Вони представляли собою безліч розрізнених груп. У кожної з них був свій польовий командир, але загальні ватажки все ж були відсутні.

Ісламістська пропаганда в роки війни працювала на повну потужність. Основна маса населення країни (особливо в провінції, де досі продовжує панувати традиційний уклад) завжди вважала радянських солдатів окупантами. Ці люди не відчували ні найменшої симпатії до СРСР, соціалізму і т. д.

Політика національного примирення

Хронологія війни в Афгані

Саме таку назву носив новий курс в Афганістані, прийнятий в 1987 році на черговому пленумі НДПА. Партія вирішила скасувати своє виключне право на владу. Був виданий спеціальний закон, за яким в країні дозволялося створення інших політичних партій.

У ДРА була затверджена Конституція, з’явився новий глава країни – Мухаммед Наджибулла. Ці заходи вживалися з тією метою, щоб завершити війну за допомогою поступок і компромісу.

Одночасно з цим змінювалася ситуація і всередині СРСР. Нове керівництво на чолі з генсеком Михайлом Горбачовим прагнуло скоротити витрати на озброєння, а зробити це без виведення військ з Афгану було неможливо.

В СРСР в кінці 1980-х розгоралася потужна економічна криза, і зменчуючийся бюджет Радянського Союзу не витримував таких витрат. Крім того, завершувалася і холодна війна.

СРСР і США почали домовлятися про припинення ескалації бойових конфліктів і поступове роззброєння.

Виведення солдатів з Афганістану

Вивід військ з Афгану

Історичну ідею про те, щоб вивести радянські війська з Афганістану, Горбачов вперше висунув в США, будучи там з офіційним візитом в кінці 1987 року. У квітні 1988 делегації від Америки, СРСР і ДРА сіли за стіл переговорів у Женеві, підписавши ряд програмних резолюцій, довідок і документів.

За їх підсумками Радянський Союз зобов’язувався прибрати свої війська, а США обіцяли припинити фінансування терористів.

50% військового контингенту СРСР вирушила додому в серпні 1988 року. Тоді ж ними були залишені цінні гарнізони в ряді міст, серед яких:

  • Гардез;
  • Кундуз;
  • Кандагар;
  • Файзабад.

Останнім радянським офіцером, який виходив з території ДРА, був генерал-лейтенант Борис Громов (губернатор Підмосков’я в 2000-2012 рр.). Кадри того, як солдати йшли через прикордонну річку Амудар’ю по мосту дружби, облетіли весь світ. Це стало одним з головних подій тієї епохи.

Втрати в СРСР у війна в Афганістан

Втратив Афганській війні

У 1980-ті роки звичайним людям мало що було відомо про афганську війну, оскільки поширення інформації обмежувалося цензурою. Всі повідомлення по ТБ і в газетах були, в основному, про успіхи воїнів-інтернаціоналістів, а про трагедії і втрати воліли мовчати.

Цинкові труни з тілами загиблих доставляли на батьківщину потайки, похорони проходили без розголосу. “Вантаж 200” став одним із символів тієї епохи.

Лише в 1989 році газета «Правда» повідомила, що втрати СРСР в Афганістані склали 13835 осіб. Через 10 років їх кількість зросла до 15 тисяч, так як деякі учасники бойових дій загинули від ран і хвороб, отриманих на війні.

Багато солдатів не змогли знайти себе вдома, зіткнувшись з байдужістю чиновників і оточуючих. Наслідки були сумними – вони часто спивалися, ставали наркоманами, здійснювали самогубства. Розвивався так званий афганський синдром (за аналогією з в’єтнамським синдромом у американців).

Деякі ветерани не змогли “на гражданці” влаштуватися на роботу і були змушені поповнити ряди організованих злочинних угруповань, які масово зароджувалися по всьому СРСР в кінці 1980-х. Багато з них були вбиті в кримінальних розборках.

На жаль, остаточно перемогти ісламістів так і не вдалося. Після виведення військ СРСР в Афганістані почався тотальний хаос. Як тільки закінчився відхід радянських солдатів, країна перетворилася на територію беззаконня.

Держава була взята під контроль моджахедами, які наблизилися до колишніх радянських кордонів. Вже після виведення військ ті обстрілювали територію СРСР.

У квітні 1992 р. відбулася ліквідація ДРА, а її земля була поділена ісламістськими бандами на зони впливу. Аж до початку 2000-х, коли відбулося вторгнення в Афганістан військ країн НАТО, там йшла тотальна війна всіх проти всіх. Саме тут зародилося сумнозвісне терористичне угруповання “Талібан”.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *