Візантійська імперія — історія заснування, розвитку і падіння

Візантія Історія

Найбільшою з усіх існуючих на землі імперій по праву вважається Римська. Її історія налічує не одне тисячоліття існування, і навіть коли здавалося, що крах неминучий, вона знову повставала з попелу, ніби міфічний Фенікс.

Прикладом такого Відродження можна назвати Візантійську імперію, що протрималася після падіння Риму ще не одне століття.

Початок Візантійської імперії

Перемігши в кровопролитній і тривалій громадянській війні, що роздирала Римську імперію на частини, Костянтин I проголосив себе новим імператором, проте займати одвічну столицю він відмовився, так як до III століття весь економічний потенціал цивілізованого світу концентрувався в східних областях.

Для нової імперії, яку хотів створити Костянтин на руїнах колишньої величі Риму, потрібна була і нова столиця.

Перенесення центру світового впливу вимагали не тільки амбіції нового імператора, а й економічний вплив Сходу. Як стверджують історики того часу, Костянтин Великий недовго думав над цим питанням і практично відразу відправився на схід імперії, де знаходилася невелика Грецька провінція і містечко, що носило назву Візантій. Імовірно звідси і бере своє коріння більш пізня назва Східної Римської імперії – Візантії.

Прибувши на місце передбачуваної столиці, імператор пішов далеко за межі містечка і списом окреслив межі майбутнього великого граду. Розмах імператорських амбіцій просто потрясав всіх його наближених, однак, Костянтин не бачив перед собою ніяких перешкод, оголосивши це місце новим центром могутньої держави.

Але для нової столиці найбільшого з народів того часу необхідна була і нова назва, не менш велика, ніж її правитель, яким був Костянтин I, тому він назвав столицю на свою честь — Константинополь.

Для сучасників подібне здавалося надмірно пафосним, а амбіції імператора надмірно зарозумілими.

Плани з будівництва міста також потрясали людські уми, адже за задумом Костянтина нове місто повинно було засяяти над Босфором в найкоротший термін.

Але не було перешкод для держави, яка по праву вважалася найсильнішою і найбагатшою на той час. Тому будівництво почалося буквально відразу ж після рішення імператора. До цього будівництва були залучені кращі інженери імперії, а в роботах було задіяно безпрецедентну кількість робітників.

Перлина Східного Риму

Місце для нової столиці було вибрано Костянтином невипадково і не з простої його патриціанської примхи. Він був мудрою і далекоглядною людиною, яка розуміла, що економічний розквіт східних областей імперії тільки набирає обертів. А розташування містечка Візантія бачилося йому не тільки економічно, але стратегічно вигідним, адже на той час саме тут було сконцентровано більшість торгових маршрутів, що з’єднували західну і східну частини відомого світу. До того ж з’являлася можливість контролювати вихід в Чорне і Середземне моря, що було ключовою особливістю планів Костянтина.

За планами нового правителя Риму, столиця повинна була стати не тільки найбільшим містом в імперії, але і найкрасивішим з відомих на той час.

Роботи йшли повним ходом, був використаний весь інженерний потенціал і навички римських будівельників. Ключовою особливістю, що відрізняла новий град від всіх великих полісів старої імперії, став вплив нової релігії – християнства. Костянтин, який теж прийняв хрещення, дуже завзято прагнув насадити нову культуру серед своїх підданих, що було помітно і по споруджуваних в місті об’єктах.

Однак, вигідне розташування міста мало і свої недоліки, наприклад, дефіцит прісної води. Оточений з трьох сторін морем, Константинополь зіткнувся з постійною посухою, тому для підведення прісної води було вирішено побудувати акведуки, що стали за своєю протяжністю найдовшими в імперії.

І донині збережені акведуки і канали залишаються головними пам’ятками Візантійської імперії.

Але воду, що подається необхідно було десь зберігати, адже обсягу рідини, що подається не вистачало для потреб стрімко зростаючого міста. Тоді інженерами було прийнято рішення про зведення підземних водосховищ, аналогів яким не було у всьому світі. Таке рішення дозволило мати достатній обсяг питної води навіть у найспекотніший період року.

На жаль, Костянтин Великий так і не побачив закінчення будівництва свого міста. Коли він помер, будівництво тільки наближалася до свого завершення і багато об’єктів ще не були зведені. Але справу імператора продовжили його послідовники, які не тільки помножили велич міста, а й зробили його найнеприступнішою фортецею в світі.

Піднесення Візантії

Остаточний розпад Римської імперії на Східну і Західну припав на кінець III століття від Різдва Христового, після смерті Феодосія I, в 395 році.

На той час, ідея Костянтина Великого побудувати імперію зі столицею, що підкоряється тільки йому одному, практично здійснилася. Головним досягненням такого поділу стало прийняття нової християнської релігії як основної, що проводило основний кордон із західним Римом, що зберіг язичницькі традиції.

Протягом двох століть Візантія отримала свій остаточний вигляд, який повністю відрізняється від звичного вигляду старого Риму. Стан справ на сході ставав все більш важким, адже зі степів у бік цивілізованого світу потекли незліченні полчища кочових народів і варварів, що загрожували не тільки цілісності імперії, але і її існуванню в цілому.

Незабаром Рим упав під натиском вестготів, проте Константинополь не тільки зберігав свою цілісність, а й успішно розвивався.

Велику роль в цьому зіграли найпотужніші в історії Риму фортифікаційні споруди, що робили місто неприступним з моря і з суші. Багато разів Константинополь був в облозі ворогами, в тому числі і гунами — бичем для всіх народів того часу. Але нікому так і не вдалося подолати потрійну лінію захисту Царгорода і розорити столицю. Так зростав не тільки економічний вплив імперії, а й військова міць.

Повернення колишньої величі

Ключовою особливістю політичного ладу Візантії було те, що імператором могла стати абсолютно будь-яка людина, яка навіть не мала королівських кровей в своєму роду. Влада дарувалася або за військові заслуги, або за інші досягнення.

Якраз одним з таких правителів був імператор Юстиніан. Він був досить розумний, але надто амбітний. Головною його пристрастю стало повернення імперії колишньої величі, що врешті-решт йому і вдалося. Візантія повернула багато втрачених провінцій і значно розширилася в своїх кордонах.

Нескінченні війни стали причиною зубожіння населення Східно-Римської імперії, що призвело до підвищення податків і зростання невдоволення серед населення.

Юстиніан увійшов в історію не тільки як правитель, який істотно збільшив в розмірах своє царство, але і як жорстокий і безжальний правитель.

Зростаюче невдоволення громадян в кінцевому рахунку призвело до бунту. Імператор діяв стрімко і холоднокровно, заманивши всіх незадоволених на іподром під приводом мирних переговорів, він наказав військам знищити всіх бунтівників. У цій кривавій розправі загинуло понад тридцять тисяч осіб, що стало наймасовішою стратою за всю історію імперії.

Територіальна криза

Але досягнення митрополита Амвросія не виявилися досить міцними, що змусило наступних за ним правителів вести постійні війни, втративши більшу частину захоплених земель. Вороги терзали імперію з усіх боків: зі сходу, заходу, півдня і півночі, що призвело до довгої кризи.

Не вщухали і внутрішні чвари. Влада постійно переходила від одних династій до інших. Більшість володінь в Італії та Єгипті були втрачені. Новим правителям довелося організувати перенесення правління на схід, сконцентрувавшись на обороні. На той час встигли виникнути нові загрози для імперії:

  • монголи;
  • перси;
  • слов’янин;
  • авари і лангобарди.

Приблизно до VII століття імперія знайшла стабільність. Були проведені найважливіші реформи, що призвели до виключення з ужитку латинської мови. За основну мову була прийнята грецька. Призвело до цього і територіальне розташування на історичних грецьких територіях та грецька культура.

Всупереч сформованій думці населення Візантійської імперії ніколи не називало себе візантійцями і не вважало себе греками
.

В умах людей було розуміння того, чию спадщину вони представляють, тому вони воліли називатися ромеями.

Але в кінці VII століття стабільність знову змінилася низкою криз, воєн і повстань. До цього часу кордонам імперії загрожувала зміцніла Русь, яка ще не прийняла християнство. Пізніше в 800-му році Карлом Великим було оголошено про відродження Західної Римської імперії, що стало сильним ударом для Візантії.

Тимчасове посилення Візантії

Імператором Василем II в 1019 році був проведений ряд успішних завоювань, що призвели до посилення імперії і відновлення стабільності. Почався новий економічний розквіт і стрімкий культурний розвиток. Після смерті Василя країна знову поринула в низку переворотів і воєн, що призвело до остаточної втрати провінцій в Італії і кінця Македонської династії.

До того ж стався остаточний розрив між християнськими церквами, наслідком якого стало завоювання Константинополя хрестоносцями. Повалити загарбників вдалося тільки Олексію Комніну. До цього часу стан справ в імперії був критичним. З боку Мармурового моря підступали сельджуки, нормани готували вторгнення до Греції із Заходу, а зі сходу погрожували зміцнілі слов’янські племена.

Але Олексію Комніну вдалося не тільки вивести свою імперію з кризи, а й трохи зміцнити її територіальну цілісність.

На руку імператору зіграло початок хрестових походів, які послабили східні народи. Успіхам у зовнішній політиці сприяло зміцнення впливу його сім’ї і внутрішні перетворення. Була проведена фінансова реформа і впорядковано оподаткування, до того ж був укладений договір з Венецією, що відкривало нові торговельні зв’язки Константинополя з латинськими містами.

Падіння Царгорода

Наступні епохи обернулися для імперії низкою криз і цивільних переворотів. До того ж венеціанськими правителями для посилення своєї держави було вирішено почати завоювання земель, що належали Візантії. До XV століття від колишньої величі Східної Римської імперії залишилося лише крихітна держава, на захоплення якої ніхто не наважувався через необхідність штурму древніх неприступних стін.

Постійно збільшувався тиск з боку нової сили – Османської імперії. Поява Тамерлана і його завоювання дали Візантії кілька років відстрочки, але це ніяк не вплинуло на вже вирішену долю Константинополя. Невблаганно наближався рік падіння Візантійської імперії. До влади над турками прийшов Мехмед II, мрією якого було завоювання Вічного міста.

5 квітня 1453 року турки взяли в облогу священне для візантійців місто – Константинополь. Кілька штурмів турецької армії, незважаючи на її перевагу, вдалося відбити. Однак стародавні стіни, які тисячу років стримували натиск різних ворогів, здалися під владою нової зброї – артилерії. У ніч з 28 на 29 травня того ж року почалася чергова атака османів на цитадель, що стала ключовою в цій битві.

30 травня 1453 султан Мехмед урочисто вступив в стародавнє місто, наказавши переробити головну пам’ятку — собор Святої Софії — в мечеть.

Так закінчилося багатовікове існування колись великої Римської імперії. Почалася нова ера, боротьбу за яку спадкоємці величі Костянтина I програли.

Досягнення візантійців

Візантійська імперія внесла істотний внесок у всю світову історію і становлення багатьох держав. Її культура поширилася далеко за територіальні та часові рамки, спадщиною якої користуються і сучасні люди. Протягом тисячі років Константинополь був величним містом християнської Європи, який не знав собі рівних за пишністю і технологічністю. Збережені з того часу інженерні споруди досі вражають своєю величчю і красою. Головним з усього цього можна назвати досягнення :

  • в культурі;
  • будівництво;
  • військовому мистецтві та інженерії.

Чималий вплив Візантійська імперія справила і на релігію, не тільки поширивши християнство по всьому цивілізованому світу, але і зміцнивши його авторитет серед інших віросповідань.

А також імперія об’єднала в собі безліч народностей, ставши багатонаціональною країною своєї епохи. Основними національними верствами Візантії були такі народності, як:

  • італійці;
  • греки;
  • вірмени;
  • сирійці;
  • слов’яни;
  • фракійці та багато інших.

Розквіт і економічний вплив Константинополя манили сюди не тільки простих громадян, які шукали кращого життя в цивілізованому суспільстві, а й кращих фахівців в абсолютно різних областях і галузях, таких як будівництво, військова інженерія, медицина і багатьох інших. Це призвело до розвитку різних наук, таких як:

  • хімія;
  • математика;
  • юриспруденція.

Своєю літературою і мистецтвом Візантія прославилася серед усіх середньовічних держав, спадщина якої до теперішнього часу спрощує життя сучасним людям.

Так, працями великих візантійців Кирила і Мефодія з’явилася слов’янська Абетка, що стала основною у народів в слов’янських країнах.

Історична спадщина

Історія Візантії не може бути вміщена в короткий переказ, так як від дати свого заснування до повного заходу відбулися глобальні зміни у світовій геополітиці, пов’язані безпосередньо з розквітом і розвитком Східно-римської цивілізації. За час її існування відбувся розквіт багатьох держав і імперій, частина з яких не дожили до заходу Константинополя.

Особливості розвитку Візантійської імперії нерозривно пов’язані з виникненням нових викликів і випробувань для людства, які вона успішно долала. Коротко описати все, що могло статися в будь-яку з епох не вдасться нікому, тому зміст літописів імперії настільки об’ємний і великий.

Досі велич Візантійської імперії та Константинополя, що проіснували 1058 років, залишається найавторитетнішою у світовій історії після тривалого правління Римської імперії.

Оцініть статтю
( Поки що оцінок немає )