Попри безпрецедентні темпи розвитку технологій, релігія, як і раніше, займає значне місце в житті звичайних людей.
Причому іноді її вплив сильно настільки, що деякі готові воювати з опонентами за те, у що вірять. І хоча в сучасному світі така боротьба найчастіше ведеться на словах, справжні релігійні війни все ще залишаються суворою дійсністю.
Одна з найбільш неоднозначних сторінок історії, яка демонструє рідкісну живучість цієї дійсності, пов’язана з хрестовими походами. У загальних тезах про те, коли вони відбувалися і чому досі не втратили своєї актуальності, поговоримо нижче.
Причини хрестових походів
Насамперед слід уточнити, що хрестові походи – це серія релігійних завойовницько-визвольних війн та інших військово-колонізаторських дій, що мали місце упродовж XI – XIII століть. У вузькому значенні хрестовими називають серію з кількох походів, що відбулися з 1096 по 1272 роки.
Найгостріша критика тих подій припала на епоху Просвітництва, коли історики та філософи того часу, включаючи Вільяма Робертсона, Едуарда Гіббона, Вольтера та Девіда Юма, називали цей період не інакше як «болючим сплеском люті та неприборканого релігійного фанатизму».
Не менш важливим є й інший момент: до початку хрестових походів «горнилом» цивілізації вважалася Візантія (поряд із ще кількома країнами арабського халіфату). Однак на той час, коли походи закінчилися, культурна гегемонія належала вже Західній Європі, завдяки чому, власне, і зародилася Нова історія.
Але, як показало життя, розплачуватись за такий «пасьянс» довелося надто дорогою ціною, і заплатили його не європейці, а Візантія та східні народи.
Формальним приводом для войовничих захисників віри була спочатку боротьба з мусульманами, які почали утискувати християнських прочан (пілігримів) у Палестині, а потім – і з іншими «єретиками» на кшталт іудеїв, катарів, сельджуків, гуситів тощо.
Однак не варто сприймати західноєвропейських хрестоносців виключно як віруючих. На практиці хрестові походи виявилися дуже вигідним заходом для різних станів, тому справжніми причинами послужив цілий набір факторів і перспектив для отримання низки преференцій:
- монархи бачили в них можливість послабити васалів, які вимагали все більшого суверенітету;
- безземельні аристократи в завойовницькому поході могли мати власні володіння;
- бідні верстви населення отримали шанс заробити та перебратися на благословенну палестинську землю, згадану ще у Біблії;
- вілани – за рахунок участі у хрестових походах позбавлялися кріпацтва;
- церква ж набувала додаткового авторитету в очах суспільства, крім того, що приховано розширювала свій вплив, зміцнювала свої позиції і набувала більше багатств.
Як і завжди, одним із найвагоміших факторів був і залишається економічний інтерес, що особливо торкається мануфактурників, торговців і великих купців, які прагнули налагодження нових торгових зв’язків і отримували доступ до незліченних скарбів Сходу.
Скільки було хрестових походів (таблиця)
Отже, католицька церква, натхненна закликами про допомогу з Візантійської імперії, а також важким становищем християн у Святій Землі та гоніннями паломників, реально скористалася нагодою, щоб об’єднати церкви та заодно реалізувати свої владолюбні задуми.
«Тригером» для організації першого хрестового походу став амбітний папа Урбан II, який у рамках Клермонського собору 26 листопада 1095-го прочитав проповідь про необхідність звільнити Єрусалим від турків, що безчинні, завоювали в 1076 році і Сирію, і Палестину.
Його емоційна мова спонукала багатьох присутніх відразу взяти обітницю вирушити в бій проти невірних. Натхненні Урбаном II люди обрали знаком обітниці хрест, який нашивали на одяг – зазвичай на праве плече, – використовуючи відрізи червоної тканини.
Яскравий знак, що впізнається, подарував потенційним завойовникам Святої Землі звучну і символічну назву «несучі хрести» (або просто «хрестоносці»), а самі ці походи увійшли в історію як хрестові.
Усього хрестових походів було кілька – вісім чи дев’ять (за різними оцінками):
- 1096 – 1099;
- 1147 – 1149;
- 1189 – 1192;
- 1202 – 1204;
- 1217 – 1221;
- 1228 – 1229;
- 1248 – 1254;
- 1256 – 1261;
- 1271 – 1272 (1291).
Попри відмінності, які стосувалися не лише причин, а й ініціаторів/організаторів та складу учасників, практично всі хрестові походи характеризуються однаковими рисами.
Так, історики підрахували, що з дворянина (тобто лицаря) відбуття на священну війну оберталося витратами, зіставними з його доходами за три-чотири роки. Це було зумовлено необхідністю утримувати супутників, слуг, найманців, забезпечувати в тривалій подорожі дах і їжу своєї «світи».
Втім, потенційні скарби, а також престиж, що здобувається, дозволяли компенсувати фінансові витрати. Наприклад, неодружені хрестоносці після повернення могли отримати можливість на укладення більш вигідного шлюбу, а їх нащадки мали право розраховувати на шану та повагу.
Крім цього, своїм авторитетом церква гарантувала учасникам походів певний фінансовий захист, що діяв на період виконання обітниці:
- вводилася заборона на стягнення боргів із хрестоносця;
- кредитори, які порушили заборону, відлучалися від церкви.
І хоча участь у військових діях сама по собі могла розглядатися в католицизмі як щось гріховне, Святий Престол гарантував відпущення гріхів учасникам походу. По суті сформувалася концепція, в рамках якої смерть у бою забезпечувала попадання до раю.
Короткі відомості про найважливіші хрестові походи можна отримати з цієї таблиці:
| Походи | Учасники та організатори | Цілі та результати |
| 1 хрестовий похід
(1096 — 1099 рр.) |
Організатор — папа Урбан II. Лицарі з Франції, Німеччини, Італії | Бажання римських пап поширити свою владу на нові країни, західних феодалів — придбати нові володіння та збільшити доходи. Звільнення Нікеї (1097), захоплення Едеси (1098), оволодіння Єрусалимом (1099). Утворення держави Тріполі, князівства Антіохського, графства Едесського, Єрусалимського королівства |
| 2 хрестовий похід
(1147 — 1149 рр.) |
Очолювали Людовіг VII Французький та німецький імператор Конрад III. Лицарі з Франції та Німеччини. | Метою походу було повернути Едесу, взяту мусульманами в 1144 р. Остаточна втрата Едеси (1148) і повна невдача хрестоносців. |
| 3 хрестовий похід
(1189 — 1192 рр.) |
Очолювали німецький імператор Фрідріх I Барбаросса, французький король Філіп II Август та англійський король Річард I Левине Серце. Лицарі з Англії, Франції, Німеччини. | Мета походу – повернути Єрусалим, захоплений мусульманами (Саладіном в 1187 році). Довга облога Єрусалима, частина міста була захоплена, але в результаті зазнали невдачі. |
| 4 хрестовий похід
(1202 — 1204 рр.) |
Організатор — папа Інокентій III. Французькі, італійські, німецькі феодали. | Жорстоке пограбування християнського Константинополя. Розпад Візантійської імперії: грецькі держави – Епірське царство, Нікейська і Трапезундська імперії. Хрестоносці створили Латинську імперію. |
| Дитячий похід
(1212 р.) |
Очолив юний провидець Стефан, зібрав німецьких та французьких дітей (близько 25000) | Тисячі дітей загинули в морі так і не досягнувши Полестини, або були продані в рабство. |
| 5 хрестовий похід
(1217 — 1221 рр.) |
Герцог Австрії Леопольд VI, король Угорщини Андраш II та інші | Було організовано похід до Палестини та Єгипту. Зазнали провалу наступу в Єгипті і в переговорах щодо Єрусалиму через те, що не було єдності в керівництві. |
| 6 хрестовий похід
(1228 — 1229 рр.) |
Німецький король та імператор Римської імперії Фрідріх II Штауфен | 18 березня 1229 Єрусалим в результаті укладення договору з єгипетським султаном, але в 1244 місто знову перейшов до мусульман. |
| 7 хрестовий похід
(1248 — 1254 рр.) |
Французький король Людовік IX Святий. | Похід до Єгипту. Поразка хрестоносців, взяття в полон короля з подальшим викупом та поверненням додому. |
| «Жовтий» похід
(1256 — 1261 рр.) |
Похід монголів-несторіан під проводом хана Хулагу. Союзниками монголів були учасники 7-го хрестового походу. Здійснено в результаті консультацій кількох папських посланців. | Найбільших походів монгольської армії проти іранських ісмаїлітів-нізаритів, халіфату Аббасидів, сирійських Айюбідів та мамлюків Єгипту. |
| 8 хрестовий похід
(1270—1291 рр.) |
Спочатку французька під командуванням Людовіка IX. Французькі та сицилійські війська. Противник – Туніс. |
Останній та невдалий. Лицарі втратили всі володіння Сході, крім о. Кіпр. Спустошення країн Східного Середземномор’я. Перемога мусульман. |
Наслідки деяких хрестових походів
Зрозуміло, що хрестові походи – це ганебне для будь-якої епохи явище, яке стало можливим через виникнення низки передумов, обумовлених внутрішніми європейськими негараздами.
Так, при виникненні самої ідеї релігійно-військових кампаній як дипломатичний привод використовували звернення Олексія I Комніна, який на той час був імператором Візантії і втратив істотну частину своїх володінь через напад арабів.
Активне протистояння із мусульманами у центрі Середземномор’я (особливо в Іспанії) змусило європейців прислухатися до представника православного світу. Заради боротьби за віру Урбан II навіть зняв з Олексія Комніна відлучення.
Турецьке панування над Палестиною тим часом створювало ще більше труднощів для пілігримів: місцеві християни зазнавали жорстоких гонінь, а святині – наругу. Якщо араби, володіючи Єрусалимом, не перешкоджали паломникам, то сельджуки, які отримали владу, регулярно виганяли віруючих у рабство, грабували і знищували храми.
Паломники, що повернулися на батьківщину, у фарбах розповідали про подібні речі, свідомо чи мимоволі розпалюючи релігійну ворожнечу.
Хоча найперший хрестовий похід, що увійшов в історію під назвою «Селянський», дозволив християнам оволодіти значними територіями, включаючи Єрусалим.
У геополітичному плані найважливіші дві кампанії:
- Третій хрестовий похід, внаслідок якого християни домоглися права на вільний доступ до Гробу Господнього, здобули у володіння прибережну смугу в Стародавньому Ізраїлі (аж до Яффи) і створили Кіпрське королівство;
- Четвертий хрестовий похід, який приніс християнам перемогу над Візантією – Константинополь був завойований та пограбований хрестоносцями, а візантійські землі – розділені.
Однак боротьба за владу та слабка підтримка з Європи через два століття кровопролитних воєн призвели до повернення завойованих територій назад під владу мусульман.
Підсумки хрестових походів
Незважаючи на те, що відвоювання Святої Землі виявилося лише тимчасовим досягненням, європейська культура здобула чимало користі від такого глобального пересування людських ресурсів. Насамперед слід відзначити ослаблення церкви:
- авторитет священицтва після безплідних військових кампаній відчутно впав;
- тісне спілкування між учасниками у походах пом’якшило релігійні забобони.
Згодом це позначиться на мистецтві та науці. А спочатку монархи зміцнили власну владу, позбувшись найсильнішого суперника від імені Ватикану. Паралельно з цим змінювався якісний склад населення:
- лицарський стан природним чином зменшувався;
- міський клас ставав багатшим і впливовішим.
Наслідувані титули були не настільки важливі, як фінансова забезпеченість, особисті якості. У Європі з’являлося дедалі більше вільних громадян, не прив’язаних до конкретного феодала, що сприяло налагодженню внутрішньої торгівлі, змішування культур, розвитку новаторських ідей.
І перспективи стали більш значущими, оскільки з походів хрестоносці повернулися з цілим арсеналом дивовиж:
- збагатили європейський словник;
- привнесли архітектурні новації;
- доставили рідкісні товари;
- привезли наукові знання тощо.
Боротьба за Палестину найкраще наголошує на справедливості принципу «війна – двигун прогресу». З’являлися нові нові галузі, досі недоступні навіть шляхетним, не кажучи про селян.
Хрестові походи буквально заклали основу для майбутньої епохи Відродження, даючи більшій кількості обивателів можливості для розвитку, тим самим стимулюючи еволюцію суспільства.
Хоч як парадоксально, але саме ці середньовічні релігійні кампанії стали «свічкою запалювання» для посилення міграції, підвищення товарообігу, перетворилися на джерело ресурсів для розвитку регіонів.
