Чим гарні книжки, комікси, кінофільми? Вони завжди мають якусь інтригу, якісь цікаві події чи захоплюючі історії.
Навіть на простому гобелені можна виявити сюжет, хоч, звичайно, і не на кожному.
Інтрига має місце, якщо автор додав позитивного головного героя і якогось лиходія, який протистоїть йому. Це дві ключові складові найстарішого класичного жанру – драматургічного мистецтва.
Але хто це взагалі та якими можуть бути ці протиборчі персонажі?
Хто такий протагоніст
Витоки двох родинних термінів слід шукати у літературі Стародавню Грецію. Вже самих значеннях цих слів чітко простежується явний конфлікт будь-яких сторін:
- αγωνίζομαι – «противник, змагаюся, суперник»;
- αγωνιστής – «противний, борець».
Згідно з пояснювальною статтею у Вікіпедії, залежно від конкретного формату вживання корінь, пов’язаний з боротьбою, може доповнюватись одним із наступних понятійних маркерів:
- πρώτος – «перший»;
- ἀντί – «проти».
Таким чином сформувалися слова “герой” і “суперник”, вперше введені в театральну дію у VI столітті до н.е. після виступу в Афінах знаменитого хору Феспіса (Феспіда). Саме він першим «модернізував» доесхилівську грецьку трагедію, додавши до піснеспівів ще одного виконавця – протагоніста (так званого гіпокриту).
Це був універсальний актор-соліст, який зображував різних персонажів, швидко змінюючи маски і ведучи жвавий діалог з хором, а коли було необхідно – коментував або заповнював паузи.
Введення в дію другого актора (завдяки Есхілу) і третього (завдяки Софоклу) значно оживило постановку, тим самим заклавши основу сучасних уявлень про драматургію.
Але разом із появою акторів другої та третьої ролі змістився акцент і в тлумаченні першого.
Вже до рубежу V – IV ст. до н.е. сформувалося чітке поняття, що протагоніст – це:
- перший борець-переможець (у змаганнях);
- провідний актор, виконавець головних ролей (у постановках давньогрецького театру);
- ключова дійова особа, основний герой сюжетної історії (у літературних творах).
Проте за цими цілком зрозумілими трактуваннями ховається набагато більше смислів, ніж може здатися. І тут весь спектр відмінностей базується на особливостях дійових осіб.
Хто це в сучасному розумінні
Зрозуміло, що власний пул фанатів може бути як у застиглих натюрмортів, так і майже нереальних пейзажів. І все-таки епічні твори, де благородний герой кидає на порох лиходіїв, викликають набагато більше емоцій.
Ця концепція справедлива практично для будь-якої форми мистецтва: читачі, глядачі та слухачі із захопленням стежать за пригодами улюбленого персонажа, сподіваючись, що той спритно викрутиться з чергової колотнечі. Подолає все і набуде – у будь-якому вигляді – спокій/нагороду/задоволення, в результаті досягнувши своїх цілей.
Хоча формально протагоніст визначає сюжет, його образ буде тим органічнішим, чим частіше він реагує на задані автором обставини. Смерть батьків, давня ворожнеча, необхідність протистояти стихії – маса можливостей для реалізації героїчних амбіцій!
Поступова еволюція, подолання перешкод, безліч різних випробувань – ось що робить будь-який твір більш затребуваним у аудиторії.
І якщо в минулому історія вибудовувалась навколо позитивної людини, сьогодні головною дійовою особою може стати хоч тварина, хоч ціле місто чи знеособлена стихія.
Аби ця «діюча особа» мала класичні ознаки протагоніста:
- було головною силою, яка рухає сюжет уперед;
- було найактивнішим персонажем, що постійно діє задля досягнення своїх цілей;
- відповідно реагувало на безліч зовнішніх обставин, а не лише переслідувало свої цілі;
- мало здатність змінюватися в процесі розвитку сюжету.
Тепер ми розуміємо, що протагоніст – найважливіший елемент будь-якого драматичного твору, бульварний роман, дитячий мультик, кінофільм або комп’ютерна гра.
Протагоніст та антагоніст – у чому різниця?
З антагоністами вже не все так просто. Легко уявити боса у комп’ютерній грі, якого потрібно перемогти для нагороди. Але в класичній драматургії у будь-якого антигероя мотиви повинні бути бездоганно прописаними та добре читаними.
Створюючи перешкоди та конфлікти, антагоніст дозволяє головному герою (протагоністу) просуватися за сюжетом та розвиватися на шляху до своїх цілей. А читачі з глядачами все більше поринають у вигаданий світ, переймаються сюжетними перипетіями.
Типажі «антигероїв» можуть сильно відрізнятися:
- злий візир;
- стара відьма;
- заздрісна королева;
- підступна коханка;
- секретна організація;
- божевільний учений-геній;
- глобальна катастрофа тощо.
Традиційно автори віддають перевагу гострому конфлікту двох яскравих особистостей. Хоча в тих же дитячих казках можна побачити протистояння знеособленому прокляттю. «Червона квіточка» – яскравий приклад боротьби з магією, причому сестри служать тимчасовим, проміжним антагоністом, що доповнює історію, але не формує її цілком.
Зіткнення з організаціями – найчастіший і дуже актуальний для сучасників соціальний конфлікт, що заважає виділити якусь яскраву постать у армії ворогів, щоб боротьба протагоніста здавалася традиційнішою.
З іншого боку, втеча від стихії (як у фільмі «Післязавтра»), вміння виживати в диких умовах також виглядає привабливо в очах обивателів і нагадує про крихкість існування. Конкретне завдання антагоніста змінюється у залежність від його типу, а й навіть жанру.
Ну і не можна забувати про море творчих хитрощів, незмінно присутніх в арсеналі кожного сценариста, автора, творця комп’ютерних ігор. Норма – це коли більшість сюжетів будується на співпереживанні, щоби читач і глядач асоціювали себе з героєм, забезпечуючи сильний емоційний відгук.
Тому багато авторів користуються досить нестандартним прийомом під назвою «хибний протагоніст», коли історія розвивається за знайомими канонами, але в якийсь момент персонаж вмирає, зникає чи зовсім виявляється лиходієм! Такий хід завжди викликає емоційні сплески і робить розповідь особливо інтригуючим.
Примітний ще один момент. Під антагоністом давно перестали розуміти виняткове зло. Сьогодні все більш затребуваними стають історії про бандитів чи монстрів, де з головним героєм борються відверто добрі сили.
У кіно може розвернутися життя маніяка та вбивці, але у такому разі суперником виявляться прості громадяни та сили правопорядку.
У довгих творах нерідко герой та його антагоніст змінюються місцями, хай навіть тимчасово. Дарт Вейдер із «Зоряних війн» запал у душу багатьом завдяки своєму перетворенню. Але яке було здивування аудиторії, що впізнала з приквела початок історії! Саме такі зміни персонажів особливо цінні.
Висновок
Сьогодні для протагоністів та антагоністів немає жорстких обмежень, як немає і якихось чітких критеріїв. Єдина помітна риса – неможливість існування одного без іншого: протагоніст формує сюжет, а антагоніст задає обставини, забезпечуючи розвиток сюжету.
І нам, глядачам, гравцям, читачам, саме це і потрібно – бачити протистояння, щоб ми змогли зрозуміти його. Так ми поринаємо в розповідь і розуміємо суть історії на конкретних прикладах. А це і є катарсис, що торкається наших душ.
