Так не буває, щоб усі люди – навіть у рамках одного суспільства – дотримувалися ідентичних культурних установок. І не має значення, яка це епоха чи якась країна, але в будь-якому людському середовищі, яке має свої традиції, рано чи пізно виникають якісь віяння і течії.
І це природно, оскільки всередині суспільства з панівним стилем життя неминуче починають виявлятися відмінності, контрасти, невеликі протистояння, які згодом набувають форми соціального виклику домінуючою культурою.
Що таке контркультура
Почнемо з того, що контркультура – це, по суті, теж субкультура, але категорія вужча, на рівні специфічного підвиду субкультури, який зазвичай виникає у процесі спроб невеликої групи людей зрозуміти себе та своє місце у світі.
Базова частина терміна утворена від латинської основи «cultura» («вирощування, обробіток, виховання»), яка в залежності від префіксів, що використовуються, дає нам контекст із двох додаткових значень:
- sub- “під, нижче”;
- contrā- «проти, всупереч».
При цьому треба розуміти, що субкультура – це окремий випадок глобальної спільності традицій, до якої додаються ціннісні установки меншого за розмірами соціуму. Ну а для контркультури характерне протилежне – прагнення йти наперекір мейнстриму (хоч у частковості, хоч загалом).
У більшості тлумачних словників ці поняття трактуються дещо простіше:
Контркультура — це течія, що заперечує цінності домінуючої культури і прагне знайти альтернативу способу життя, характерному більшості населення.
Попри те, що сплеск контркультурних тенденцій можуть ініціювати різні механізми, ці явища завжди виникають там, де домінуюча культура перестає відповідати актуальним реаліям.
По суті це означає, що поява контркультури – це своєрідний акт заперечення застарілих культурних цінностей і одночасно спроба утвердження нових культурних форм. Не дивно, що найчастіше саме підлітки і трохи зріліші молоді люди виступають як носії контркультурних тенденцій.
Контркультура: покрокова еволюція
Будь-яка контркультура є спробою протесту, зазвичай характерну для молодіжних та/або маргіналізованих груп. А завдяки своїм зухвалим і часом шокуючим проявам ця течія нерідко сприймається як антагоністичний варіант субкультури, оскільки заперечує чи намагається безпосередньо протистояти канонам суспільства.
Вперше термін «контркультура» у сучасному контексті прозвучав у статті Дж.М.Йінгера, опублікованій 1960 року в «Американському соціологічному огляді». Там автор запропонував використовувати це поняття скрізь, де має місце конфлікт будь-якої групи, що протиставляє себе загальноприйнятою системою цінностей всього суспільства.
Але набагато більшу глибину і масштаби контркультурних тенденцій набули до кінця 60-х, коли в усіх куточках США суспільство буквально вирувало від найрізноманітніших протестних рухів.
А оскільки в ті роки різні політичні та соціальні протести нерідко переростали в культурний протест, знайшовся світлий розум (Теодор Роззак, зокрема), який запропонував таким чином позначати течії в мистецтві – не тільки відрізняються, а й безпосередньо вступають у конфлікт з традицією і канонами.
Масові заходи хіпі у 60-х, панки, практика психоделиків (особливо ЛСД) та популяризація року у 70-х – це все найчистішої води контркультура.
Приклади прості, але досить наочно демонструють особливості подібної поведінки, фіксуючи контркультурну революцію в головах західного обивателя і на сторінках соціологічних досліджень.
Субкультурні особливості
Сьогодні практично всі субкультури гармонійно інтегровані у суспільство, локально замінюючи чи доповнюючи домінувальну культуру. Найбільш яскравими носіями контркультурних тенденцій можна вважати, наприклад, шанувальників певної музичної групи, популярної гри, кінофраншизи, аніме чи манги.
У традиційному розумінні може йтися про більш замкнуті спільноти на зразок старообрядців або амішів. Останні демонструють екстремальний характер зі схильністю до ізоляції від представників великої культури.
Оригінальна самоідентифікація може виявлятися по-різному:
- уподобаннями в одязі;
- нормами поведінки;
- манерою спілкування;
- мовою тощо.
Відмінності зумовлюються як історією регіону, і розвитком етносу, хоча це нерідко диктується перевагами людини у релігії, політиці, мистецтві. Іноді ці «контрасти» бувають несуттєвими (і тому непомітні у повсякденності), інколи ж перетворюються на ключовий принцип приватного чи суспільного життя.
Там, де є хоч найменше соціальне протистояння, контр-культура виникає завжди. У великих спільнотах її формування відбувається швидше, у невеликих соціумах – ситуаційно, у міру накопичення претензій до панівного світогляду.
Річ у тім, що глобальна культура не в змозі задовольнити запит кожного конкретного громадянина, через що з часом виникають «групи за інтересами», які вдосконалюють загальний курс на свій лад або зовсім відкидають його принципи.
Такими можуть бути:
- невеликі секти, культи, рухи;
- криміногенне середовище;
- етнічні діаспори тощо.
Знехтувані соціумом індивідууми групуються і створюють захищений ідеологічний простір. Підсвідоме прагнення справедливості змушує представників контркультури шукати причини свого «вигнання» із суспільства, а результаті зазвичай визнають нежиттєздатність глобальної культури.
Далі, зазвичай, слід спроба виробити концепцію ідеального суспільства з формулою «виправлення помилок» попереднього покоління.
Приклади контркультури та її характерні риси
З точки зору сучасної культурології контркультура є певним зведенням соціокультурних орієнтацій, що протиставляються культурі, яка превалює в конкретному суспільстві.
Однак якщо традиційна культура поєднує в собі основні цінності (наприклад, держава, влада, релігія, мистецтво, освіта), то для контркультурного дискурсу характерні дещо інші риси:
- деструктивність;
- революційність (але революційність руйнівна);
- анархічність;
- нетрадиційність (як культурних, і релігійних форм).
Більше того, не всяке явище з міткою контркультурного – щире. Так, знамениті виконавці із задоволенням апелюють до теми протесту, аби підігріти інтерес чи залучити нову аудиторію. При цьому вони залишаються у канві існуючої системи цінностей.
Дуалізм проявляється у багатьох аспектах, наприклад:
- критикувати політиків – брати участь у політичних акціях;
- пропагувати хуліганство – бути законослухняним;
- публічно скандалити – попередньо прописати сценарій «конфлікту» та ін.
Дух юності, самоствердження та бунтарства чудово монетизується. Однак ефективно вести бізнес, дотримуючись концептів, які проголошуються в піснях та на гастролях, – справа досить складна. Найчастіше прагнення до вигоди перемагає і доводиться йти на компроміс із совістю, експлуатуючи сценічний вигляд.
Яскравим прикладом контркультури є кримінальне середовище, де постійно формуються і видозмінюються ідеологічні доктрини, що буквально «перевертають з ніг на голову» загальноприйняті цінності — чесність, працьовитість, сімейне життя тощо.
Висновок
Буквально кожен є частиною суб- або контркультури, і можливо навіть не однієї. Знаходження у звичному оточенні не дозволяє цього усвідомити, але ретельний аналіз та спроба порівняння з глобальними культурними явищами покажуть справжній стан речей.
У деяких випадках усвідомлений світоглядний протест необхідний серйозних соціальних змін, як у часи революцій, але здебільшого бажання протистояти суспільству природним чином зникає в міру дорослішання.
