Пошук можливостей – природна поведінка для людини, яка прагне розвитку та успіху. Більшість концепцій націлює нас на те, щоб розглядати безліч варіантів, а потім, обравши найкращі, використовувати їх у міру потреби.
Однак у деяких випадках подібний підхід часто спричиняє звинувачення в опортунізмі.
І це зрозуміло, тому що одна справа – пошук ефективних рішень у технологіях та бізнес-стратегіях, і зовсім інша – вибір шляху «найменшого опору» в гуманітарній сфері, чи то політика, економіка чи моральні аспекти.
Опортунізм – витоки «сумнівної зручності»
«Опортунізм» – це багатозначний термін, знайомий нам за підручниками історії, але найчастіше він зустрічається в марксистсько-ленінській літературі та в сучасних економічних теоріях. Вперше це слово сформувалося наприкінці XIX століття і набуло яскравого смислового наповнення на початку XX-го в рамках французької мови.
Оригінальне поняття «opportunisme» сягає корінням до латинської основи «opportunus»:
- сприятливий;
- вигідний;
- підходящий;
- зручний;
- прийнятний.
У сучасній економічній теорії під опортунізмом розуміють «слідування своїм інтересам, у тому числі обманним шляхом».
Вперше це визначення прозвучало як зневажливий евфемізм щодо представників «Республіканської партії» (або ж «партії Гамбетти»), заснованої Леоном Мішелем Гамбеттою після того, як він у березні 1871-го демонстративно покинув Національні збори.
Визначення опортуністичної поведінки
Причиною популяризації терміна стала «перехідницька» позиція Гамбетти, який в одному з виступів прямо вказав на бажання залишатися при владі будь-якими засобами. Він говорив, що один рік управління країною стократ плідніше десятиліття опозиційної діяльності.
Потім політик втілив слова в реальність і протягом багатьох років його послідовники залишалися в уряді. Саме за часів критики та засудження «погоджувальної» поведінки деяких можновладців з’явилися звинувачення в «опортуністській політиці».
Втім, французькі помірні республіканці з радістю прийняли прапор, і вже 1890-го Жозеф Рейнах використав цей термін для назви власної збірки статей.
Там, зокрема, уточнювалося, що опортунізм – це (у політиці) діяльна відмова від ідеалів заради власних інтересів, а широкому значенні – безпринципність, пристосуванство, корислива угода.
Опортуніст – хто це по суті
У політичному сенсі звинувачення в опортунізмі практично рівнозначні звинуваченням у зраді, зраді, торгівлі своїми принципами на благо власних інтересів.
Замість проходження одного разу заявленої політики, опортуністи нерідко вдаються до вельми сумнівних методів боротьби, серед яких переважають такі прийоми, як:
- “хвостизм”;
- популізм.
- Перший має на увазі елементарне пристосуванство, підлаштовування під обставини, слідування за зміною ситуації без активної діяльної участі у її формуванні. Якщо щось виявляється актуальним, опортуніст-хвостист неодмінно постарається влитися у тренд.
- Другий прийом зазвичай є політикою роздачі порожніх обіцянок і/або виконання нерозумних вимог електорату. Іноді такі дії здійснюються з метою збереження отриманої переваги.
У деяких випадках опортуністи змінюють принципи заради просування значних і соціально непопулярних законів. Але виникає ризик, що в гонитві за голосами потенційних виборців такий політик почне працювати на власний рейтинг, а не на благо суспільства.
Проте, відштовхуючись від визначення Ж.Рейнаха, можна зробити висновок, що:
Опортуніст – це не тільки політик, який змінює свою позицію заради миттєвої вигоди, а й будь-яка безпринципна людина, яка готова «служити двом господарям» і здатна підлаштовуватися під будь-які обставини, аби вона могла використовувати їх у власних інтересах.
Опортунізм з ленінського трактування
Експерти вважають, що опортунізм є частиною застарілої теорії комунізму, так званого дореволюційного соціалізму. Можливо, це пов’язано з тим, як ставився до цього явища Ленін. А він не вважав опортуністів зрадниками ідеалів, хоча при цьому перераховував довгий список їх негативних якостей:
- безхарактерність;
- безпринципність;
- податливість;
- пристосуванство;
- недалекоглядність.
Володимир Ілліч вважав, що подібні елементи, формально дотримуючись комуністичних ідеалів, знищують революційну боротьбу зсередини.
Опортуністи йдуть на поводу у буржуазного класу або, навпаки, ударяються в радикалізм, повністю ігноруючи творчі та освітні елементи боротьби.
На цьому фоні він виділяв два типи опортунізму:
- «лівий», що виливається у надмірну схильність до анархізму, використання терористичних методів на вирішення будь-якого питання, відмова від ідеї еволюційного характеру розвитку суспільства;
- і правий, що відрізнявся політикою умиротворення, коли сумнівалася ідея революції та знищення класів.
У цьому праві опортуністи виступали за угоду, а марксистській трактуванні – за підпорядкування робітників інтересам буржуазії.
Опортунізм сьогодні
Ідея опортунізму як форми обману в економічних відносинах була висловлена в роботах Олівера Вільямсона 1985-го. Економіст припускав, що агенти-опортуністи з великим полюванням йдуть на навмисне чи підсвідоме спотворення інформації з метою отримання зиску.
Варіативність спотворення може виражатися в:
- надання неповної інформації;
- зловживання довірою;
- прямої брехні та ін.
По суті, це все види обману. Так, довгі договори з незліченною кількістю пунктів – один із способів заплутати партнера. Втім, економічним опортунізмом Вільямсон також називав зловживання правами.
Наприклад, зниження якості роботи тими співробітниками, чиї зарплати та місця були захищені профспілковими зобов’язаннями. Із найпоширеніших сьогодні прийомів – спроба отримання «безкоштовного» ремонту за рахунок страховки через підстроювання хибних ДТП із знайомими.
Висновок
Опортунізм майже завжди будується на обставинах і може виражатися як у угоді, так і в обмані з іншого боку. Обидва варіанти несуть вигоду безпосередньо опортуністу, проте потенційно шкідливі для оточуючих. Така поведінка – безумовно неетична, навіть якщо відповідає букві закону.
