У всі епохи довіра відігравала ключову роль у побудові успішного суспільства.
Чи йдеться про сім’ю, команду однодумців чи про цілу державу, – неможливо йти до майбутнього, якщо постійно доводиться озиратися, щоб не вдарили в спину.
Можливо, саме тому ренегати практично скрізь сприймаються як найнебезпечніші елементи. Але хто вони такі?
Ренегат – це…
Своєю «мінливою» конотацією це визначення набуло ще епохи Темного Середньовіччя (VI – X ст.), коли зіткнення між християнами та мусульманами набули особливо жорсткої форми. Тоді й з’явився цей термін, латинський оригінал якого звучав досить дипломатично:
- “renegatus” – зрікся;
- “renego” – зрікаюся.
У цьому сенсі термін «ренегат» вважається історичним і вказує на людей, які перейшли з однієї віри до іншої. У більшості випадків йдеться про християн, які не витримували переслідувань та гонінь і були змушені прийняти іслам.
Інші змінювали свої переконання і переходили до табору супротивників за суто меркантильними мотивами – наприклад, заради служби у військах Османської імперії, де освічених та кваліфікованих ренегатів приймали на посади, що добре оплачувались, і наділяли високим статусом.
У той час навіть місце великого візира – другої людини у країні, – традиційно віддавалося якомусь ренегату, тоді як натурального мусульманина цей титул був практично недосяжний.
На цьому етапі, завдяки історичному підґрунтю, «перебіжчики» та «віровідступники» сприймалися хоч і з прохолодою, але й із достатньою стриманістю. Так, ставлення до них було не найкращим, зате принаймні терпимим.
І це зрозуміло, оскільки в ті часи термін використовувався суто в релігійному значенні, маючи на увазі, що ренегат – це людина, яка зреклася своїх колишніх ідеалів і переконань і змінила віросповідання заради нового шляху. І абсолютно не важливо, зробив він це заради певних преференцій, матеріальної вигоди чи зміни світогляду.
Деякі експерти з-поміж іменитих істориків заявляють, що саме відкритість імперії до прийому релігійних перебіжчиків стала ключовим фактором успіху, що зумовив ривок у розвитку науки.
Фахівці-ренегати приходили не лише з вищим рівнем культури, але й з новими знаннями, які стали фундаментом державності, зміцнили армію та зробили життя простого люду і простіше, і краще.
З іншого боку, велика кількість чиновників іноземного походження за високих статусів згодом призвела до небажаних наслідків, оскільки ренегати відтісняли представників османського етносу на задвірки політичного життя.
Від зречення до зради
Через кілька століть відбулася своєрідна трансформація поняття, зумовлена особливостями новолатинської мови, якою користувався Данте, створюючи свою «велику пісню гріхів» – «Божественну комедію». Слово “ренегат” він там вживав, спираючись на його вкрай негативне забарвлення:
- “renegade” – відступник, зрадник;
- “negar” – зрікатися, зраджувати.
У першій кантиці «Комедії» Данте помістив усіх ренегатів, зрадників та зрадників у найстрашніше місце свого Ада – на глибоке дно, вкрите крижаним озером. Там же знаходилися вмерзлі в лід тіла Брута, Каїна та Юди – грішників, які зрадили друга, брата та Бога.
Бог для людини тих часів був основою всього, тому відмова від віри в нього вважалася одним із найстрашніших злочинів. Ренегатство – зрада божественному, тож нічого дивного, що слово закономірно набуло негативної конотації.
Сьогодні це визначення у релігійному сенсі можна зустріти лише в книгах, причому завжди – виключно в зневажливому ключі.
Ренегат у синонімах української мови
На відміну від досить вузького латинського значення, українська мова виявилася щедрішою на інтерпретації терміну, надавши досить широкий спектр синонімів до слова «ренегат»:
- зрадник;
- віровідступник;
- перебіжчик;
- відщепенець;
- переродженець;
- дисидент.
І навіть якщо подібна варіативність не завжди логічно обґрунтована, ніщо не заважає використовувати це слово як образу. А воно саме так і використовується!
І нехай ренегат сьогодні залишається парафіянином конкретної церкви, все одно це буде зрадник – друга, сім’ї, держави, власних переконань.
