Людина реалізовувала своє бажання творити протягом тисячоліть. Але особливо широкі горизонти для фантазії відкривала людям сфера мистецтв.
Є переконані скептики, які вважають художні роботи не більш ніж порожньою забавою, але є й максималісти, що називають картини, музику та фільми найбільшим досягненням цивілізації.
Такі питання кожна культура вирішує по-своєму, проте сьогодні нас цікавлять не зокрема, а якісь загальнолюдські стандарти в мистецтві, включаючи навіть ті неоднозначні твори, що буквально бентежать простого обивателя.
Трохи з історії походження терміна
В українській мові поняття «авангард» існувало відразу у двох версіях, і обидві безпосередньо пов’язані з незалежними запозиченнями. Вперше слово потрапило в ужиток за часів Петра I, коли європейські тенденції задавали моду в Росії, а звучні визначення природно переходили від іноземних офіцерів і аристократів у середу російської еліти:
- авангард – від французького “avant-garde”;
- авангардія – від польського awangwardja.
Польський варіант з’явився раніше, хоча сам по собі є вторинним щодо французької версії. Вона ж, своєю чергою, є смисловим поєднанням двох понятійних маркерів:
- передовий;
- загін.
У цьому випадку під авангардом мається на увазі особливий підрозділ збройних формувань, який виступає першим, слідуючи попереду основної частини військ, і саме він першим зустрічається із супротивником.
Більш ніж важливе завдання! Не дивно, що незабаром термін набув достатньої актуальності і обзавівся додатковими трактуваннями.
Культурна еволюція слова «авангард»
“Авангард” – слово, яке з військової справи спочатку перекочувало в політику. Французька революція кінця XVIII століття призвела до змін у мисленні та лексиконі громадян, завдяки чому будь-які новаторські явища та передові ідеї стали іменуватися авангардистськими.
Більше того, з того часу слово використовували як революційну метафору, а з 1794-го, коли воно увійшло в назву журналу якобінців, термін практично втратив суто військову конотацію і став використовуватись у суто політичному сенсі.
У той час серед налаштованих на соціальні зміни громадян було чимало представників творчої інтелігенції: художників, поетів, драматургів. Продовжуючи займатися своєю справою, вони збагачували культурну сферу революційними підходами. Це відбилося як у виборі теми для чергового твору, і у формі самовираження.
Потім слово «авангард», неминуче йдучи за соціальними та політичними змінами, перекочувало в мистецтво. Це сталося завдяки Теодору Дюре, авторитетному французькому публіцисту та історику мистецтва, який у 1885 році опублікував серію критичних статей, спрямованих на підтримку художників-імпресіоністів. Цикл називався “Критика авангарду”.
Наприкінці XIX століття традиційне мистецтво затаврували як консервативне та утилітарне. Його називали «мистецтвом заради мистецтва», оскільки воно «обслуговувало інтереси корумпованої влади». Не дивно, що у рубежі XIX – XX ст. свій політичний маніфест художники висловлювали досить несподіваним чином.
Завдяки протестним настроям, у живопису з’явилося кілька нових напрямів, об’єднаних потім у поняття авангардизму:
- примітивізм;
- конструктивізм;
- орієнталізм;
- ліве мистецтво;
- “Всецтво”;
- забірний живопис;
- футуризм;
- космізм;
- кубізм;
- лучизм;
- лініїзм та ін.
По суті, у художньому значенні авангард – це еклектичний набір течій абстракціонізму, що знаменує відмову від канонів класичної школи. Основну увагу митці «нової хвилі» на зорі XX століття почали приділяти емоційному, ідеологічному наповненню.
Отже, авангард – це наслідування реальності і відтворення її елементів. Об’єктом авангардистського мистецтва є інструментарій художника:
- лінія;
- форма;
- колір.
Це те, що творець використовує, щоб донести своє послання до глядачів за допомогою глибинних смислів, а не за допомогою зображення, що суворо копіює дійсність. Однією з найперших авангардистських робіт експерти вважають «Картину з колом» В.Кандинського, написану 1910 року та представлену публіці 1911-го.
Історичне різноманіття авангарду
Примітно, що в якості самоназви слово не використовувалося ніколи, лише мистецтвознавці та культурологи застосували термін наприкінці двадцятих років минулого століття, щоб якось означати розрізнені самобутні форми мистецтва, які спалахували і відразу згасали.
Якийсь певної теорії авангардизму чи його типології немає і нині, як і зумовлює закономірність використання цього поняття на адресу всього нового.
Проте естетика і унікальність авангарду мистецтво характеризуються як новизною, а й такими особливостями, як:
- експериментальний підхід до творчості (найчастіше – як форма маніфесту);
- відмова від академічних стандартів;
- особливий пафос творчості (як правило, революційний та/або руйнівний);
- оригінальність форм, прийомів, мистецьких засобів;
- епатажність;
- співзвучність із напрямками модернізму, характерного для європейського мистецтва першої третини XX століття;
- ірраціональність, властива сюрреалізму.
Авангардистські твори, зазвичай перейняті духом нігілізму, незмінно поєднують у собі як творче початок, і деструктивне. І ці особливості поширюються як на живопис.
Художній пошук – пошук Духа як панацеї від усього матеріального – ведеться і на театральних підмостках, і в кіно, і в музиці. Не тільки в живописі, а й у багатьох інших сферах мистецтва є художники, які здатні здивувати обивателя.
Але що ще властиве авангарду, то це його неймовірна непередбачуваність. Якісь роботи миттєво стають шедеврами, привертаючи увагу екстравагантною відмовою від традиційного, інші ж удостоюються забуття лише тому, що виявилися чужими для сприйняття сучасників.
Висновок
Сьогодні авангард – це практично будь-яка прогресивна форма мистецтва. Хоча ярлик авангардизму навісили на живопис початку XX століття, ніщо не заважає мешканцям мілініума винайти щось своє – сучасні можливості справді безмежні.
Культура розвивається у всіх напрямках:
- з’являються нові музичні інструменти;
- створюються програми обробки зображень;
- з’являються нові стилі;
- поєднуються етнічні особливості тощо.
Абсолютно кожен може стати авангардом конкретного періоду. Яскравий приклад – Микола Басков, який прийшов на естраду з опери, та його провокаційні кліпи з Філіпом Кіркоровим, подані в молодіжному стилі.
Чимале значення на культуру надають і такі люди, як КАЛУШ або Альона Альона, творча діяльність яких сильно виділяється на тлі звичних музичних груп. У цьому ряду – сенсаційні роботи граффітиста Бенксі, за якими ганяються колекціонери з усього світу.
І хоча ніхто не знає, що з цього виявиться світовим надбанням, експериментальні культурні віяння не проходять безвісти: вони формують ніші, вказують популярні або програшні (як мінімум на даний момент!) Напрямки в мистецтві.
Але головне – вони виховують дітей, дозволяючи майбутнім поколінням зробити крок трохи далі, ніж їхні попередники.