Людською природою в нас закладено потребу у будь-яких соціальних зв’язках.
Однак дуже багато простих обивателів просто не мають достатнього почуття такту, щоб враховувати межі пристойностей, тому часто здаються навколишнім занадто нав’язливими, безцеремонними і нешанобливими.
У цьому випадку зазвичай мається на увазі панібратство: що це, в яких формах проявляється і чому це безперечно погано, розберемося разом.
Панібратство — це…
Панібратство – це поведінка, що характеризується безцеремонним, нешанобливим, фамільярним поводженням з тим, хто вимагає шанобливого стосунку або зі старшими за віком.
Походження оригінального терміну, на думку лінгвістів, пов’язане з практикою вживання польського словосполучення «раніє bracie» – це варіант кличної форми, яка означає близьку людину і дослівно перекладається як:
- “добрий знайомий”;
- “короткий приятель”.
Ось тільки в рамках української мови, дуже багатої на складні лексичні структури, панібратське звернення традиційно розглядається в негативній конотації, а найчастіше сприймається як акт демонстративної неповаги до існуючих соціальних норм.
Проте з урахуванням вихідного тлумачення ми отримуємо цілком нейтральну і невинну суть:
Панібратство – це доброзичливе ставлення, що виявляється у простій, нехитрій манері спілкування, яку можна спостерігати між добрими друзями чи людьми з близького оточення.
У цьому контексті визначення використовується і в тих ситуаціях, коли між суб’єктами комунікації є навіть значні відмінності:
- біологічний вік;
- соціальний статус;
- військове звання тощо.
Як бачите, начебто нічого поганого тут немає. Більше того, відомо чимало випадків, коли військові начальники та правителі починали до манери спілкування між солдатами та простими людьми, завдяки чому їм вдавалося зміцнювати дисципліну та створювати позитивний образ в очах обивателів.
Втім, навіть сьогодні під час офіційних заходів іноді буває корисним змінити діловий тон на простіший, що дає переваги одразу за декількома напрямками:
- нівелювання психологічної напруженості;
- розкріпачення працівників під час комунікації;
- спрощення переговорних процесів тощо.
Це важливо: ініціатива при виборі такого стилю спілкування має виходити від персони, яка займає позицію «старшого» (начальника, почесного гостя), і при цьому не переступатиме особисті межі співрозмовника.
«Чи ти друг мені?»…
Тепер же, спираючись на спільність визначень у наших тлумачних словниках, розглянемо й дещо інше трактування цього поняття:
Панібратство – це недоречне і надто невимушене дружелюбність, по суті – безцеремонне звернення, яке виявляється щодо людей, старших за рангом або віком, або гідним поваги через інші причини.
Безперечно нічого хорошого, чи не так? І це зрозуміло, адже якщо деякі поблажливо ставляться до надміру доброзичливих громадян, інші вважають за краще зберігати особистий простір недоторканним.
Саме тому згодом за панібратством закріпилися негативні конотації. І саме через невміння багатьма витримувати баланс між дружелюбністю та нав’язливістю, український менталітет асоціює це поняття з вельми малоприємними речами.
Достатньо лише подивитися на підібрані до слова «панібратство» синоніми:
- нешанобливість;
- фамільярність;
- вільність;
- безцеремонність;
- нахабство;
- грубість;
- нетактовність;
- надмірна невимушеність;
- нахабство;
- розв’язність;
- недоречність;
- безпардонність;
- амікошонство.
Сенсові відтінки кожного з цих синонімів можуть відрізнятися, але в прив’язці до поняття «панібратство» виділяється один загальний елемент – значення з прямою вказівкою на певне відхилення від загальноприйнятих норм.
Це відхилення стосується як ступеня свободи зовнішніх проявів особистого ставлення до будь-кого, так і ступеня вихованості (так званої формалізованості поведінки).
Висновок
При тривалому спілкуванні люди поступово зближуються, забуваючи про соціальні рамки, що їх поділяють. Цими рамками, зазвичай, стають принципи цивілізованої поведінки, окрім іншого, що мають на увазі виконання відповідних формальностей у тих межах, у яких це продиктовано ситуацією.
