Роль автора та авторського суб’єктивізму у творі ставала все більш значущою з розвитком літературного жанру.
Тож драматургії кінця ХІХ століття особливе значення став набувати такий спосіб прояви авторської позиції, як ремарка. Що це за поняття, для чого і в яких формах використовується, розберемося по черзі.
Ремарка – це…
Ремарка (фр. remarque) — зауваження автора тексту (книги, рукописи, листи), яке уточнює чи доповнює будь-які деталі.
Говорячи про значення слова “ремарка” у загальновживаному сенсі, варто звернутися до вихідного французького терміну “remarque”, який буквально означає:
- “Примітка”;
- “Пояснення”;
- “зауваження”.
Тобто, за межами літературного жанру мається на увазі, що ремарка – це різновид будь-яких позначок та/або коментарів. Наприклад, зроблені від руки приписки до військових наказів чи думки читача, залишені на полях книги. Кожен такий запис є ремаркою.
Що таке ремарка у літературі
Антична драматургія більше тяжіла до «об’єктивності», коли автор при створенні твору як би самоусувався, а потім дистанціювався від дійства на сцені – він просто розповідав свої історії, як це роблять репортери, перебуваючи на місці подій.
Однак поступово діяльність автора стала сприйматися як особистісна, персоналізована, а його позиція, принципи, роздуми, пріоритети та оцінки набували все більшого значення. І зі зростанням цього значення ремарка перетворювалася на основне знаряддя авторського самовираження.
Таким чином, ремарка в літературі – це, по суті, авторський коментар стосовно місця дії або сценічної обстановки, так і дійових осіб (їх віку, зовнішності, поведінки тощо).
Детальність та особливості ремарок зазвичай визначаються жанром, стилем чи специфікою драматургічного твору. Такі примітки стають необхідними в різних ситуаціях. Наприклад, коли потрібно:
- донести до постановника художнє завдання;
- уточнити ситуацію, у якій опинилися персонажі;
- висловити особисте ставлення до того, що відбувається, тощо.
Крім того, ремарка – це ефективний та багатогранний інструмент, що дозволяє точніше передати авторський задум або вийти на прямий діалог із читачем.
Різновиди ремарок
Найчастіше ремарками користуються у художніх творах, тому важливо розділяти доступні автору варіанти. Ключових форматів лише чотири:
- описовий;
- пояснювальний;
- художній;
- діалоговий.
Головною метою описових ремарок, що використовуються в сучасних п’єсах, є глибоке занурення в атмосферу за допомогою точнішої передачі ситуації. Для цього драматург описує:
- настрій героїв;
- акцентує те, що відбувається в сцені;
- уточнює особливості доби;
- виділяє деталі предметів тощо.
Особливе місце серед подібних ремарок займають вступні та заключні авторські коментарі. Вони нерідко описуються значимі сюжету події та/або долі героїв після історії.
Друга – пояснювальна – форма частіше затребувана в рамках сценаріїв, щоб режисер та актори краще розуміли своє завдання. Однак і в літературі зустрічаються ремарки-пояснення, що уточнюють використання іноземних слів, складні історичні посилання тощо.
Найбільш значущий формат – третій, адже художній задум деяких творів буквально ґрунтується на якісно прописаних авторських зауваженнях. У відсутність прямого діалогу між героями чи будь-яких дій саме ремарка дозволяє краще перейнятися тим, що відбувається, відчути психологічний стан персонажів.
На окрему увагу заслуговують діалогові ремарки з четвертого пункту. Сьогодні їх можна сміливо помістити в список речей, що «ламають четверту стіну», тобто виходять за межі тексту і замовляють із читачем. Сюди можна зарахувати:
- автобіографічні роздуми;
- провокаційні, повчальні, іронічні зауваження;
- емоційне ставлення автора до подій, що описуються.
Не будучи безпосереднім учасником подій драматургічного твору, автор коментує те, що відбувається. Прямо як блогери з реакціями, які дивляться якесь відео та регулярно тиснуть на паузу, щоб вставити своє зауваження. Подібний формат ремарок робить текст менш формальним, хоча доречний, скоріше, у жанрах сатири та гумору.
Висновок
Ремарка – це зручний спосіб висловити свою позицію, пояснити чи уточнити сказане. Користуватися нею можна й потрібно, хоча через велику кількість таких вставок художня цілісність твору може постраждати. Ось чому так важливо дотримуватися балансу між бажанням донести думку і красою викладу.
