Що таке стоїцизм – визначення

Що таке стоїцизм - визначення Визначення

Філософське ставлення до життя – одна з речей, що допомагають людині пережити найскладніші моменти у процесі становлення особистості, впоратися з кризовими періодами, отримувати з життєвих перипетій найцінніший досвід.

І найчастіше під таким ставленням до себе, життя та світу мають на увазі вчення стоїків. Що це за вчення, коли з’явилися стоїки і чому ці принципи, що сформувалися ще в античності, не втратили своєї актуальності в наші часи?

Класичний стоїцизм: історія виникнення

Мало хто знає, що популяризація стоїцизму, що виник ще в 300 році до нашої ери, тісно пов’язана зі знаменитим твором архітектурного мистецтва – відкритою альтанкою під назвою Στοὰ Ποικίλη, що означало:

  • Ποικίλη – «розфарбований»;
  • Στοά – «колонада, стоячи, портик».

Буквально і утворився «Розписний портик», більш відомий в Афінах як просто Стоя. Засновник навчання, Зенон Кітійський, був надто бідний, щоб побудувати школу для своїх послідовників, тому проводив лекції на кам’яних лавах Стої, а його учнів почали потім називати стоїками.

Примітно, що ще за сотню років до появи філософської школи «зенонізму» назва «Стоа Пойкіле» використовувалася для позначення гуртка аедів та прогресивних літераторів, які збиралися на тому ж місці.

Зараз серед сучасників популярне дещо обмежене трактування вчення Зенона.

Тобто зазвичай ми користуємося досить спрощеним визначенням, що стоїцизм – це особлива духовна твердість, принциповість і мужність, що виявляються людиною у важких життєвих ситуаціях.

Можливо, це обумовлено тим, що як самостійна дисципліна сьогодні стоїцизму як такого практично немає. Однак за кілька століть існування наріжні ідеї стоїків серйозно вплинули на погляди послідовників Платона, а потім взагалі злилися з неоплатонізмом.

Періодизація та еволюція стоїцизму

При цьому складно не помітити яскравих проявів стоїчних принципів у межах тієї чи іншої філософської школи. Якщо ж говорити про класичну течію без домішок, фахівці виділяють три основні періоди в історії її розвитку:

  • Стародавня (Рання) Стоячи – з кінця IV ст. до середини ІІ. до зв. е.., з основними представниками в особі Зенона, Клеанфа з Асси та його учня Хрісіппа з Сол, а також Діогена Вавилонського;
  • Середня Стоя (стоїчний платонізм) – із середини II ст. остаточно I в. до зв. е., на чолі з такими помітними постатями, як Панетій (родоначальник середнього стоїцизму), відомий астроном і географ Посидоній, а також Гекатон Родоський, якому приписують авторство мінімум шести трактатів з філософії стоїків;
  • Пізня Стоя (римський стоїцизм) – початку нашої ери до II століття включно. Серед іменитих представників епохи – Сенека (римський поет і великий політик), Епіктет (колишній раб, який заснував Нікопольську філософську школу), Марк Аврелій (приділяв особливу увагу етичній складовій стоїцизму).

Деякі з експертів зазначають, що наприкінці II століття можна спостерігати зникаюче-малу четверту стадію розвитку – епоху психологізму, скомпонованого єврейським елліністом Філоном Олександрійським під впливом навчань піфагорійців та платоніків. Надалі класичний стоїцизм суттєво вплинув і на гостиків, що акетують.

Все вчення стоїків базується на практично орієнтованій філософії, кінцева мета якої – розвиток «ужиткового» людського розуму, що допомагає в процесі пізнання істини.

При цьому мається на увазі і інша мета – набуття мудрості, вкрай необхідної у вирішенні питань логіко-онтологічної проблематики. У цьому, власне, і полягає етичний ідеал стоїцизму, якого його послідовники повинні прагнути всіма силами.

Справжні стоїки: філософія та суть вчення

На тлі цього може здатися, що стоїки сповідували самодостатність розуму. Але ні: в той час, як інші філософські школи вважали вміння мислити найвищим привілеєм людини, зеноністи стверджували, що інтелект – лише інструмент, який у процесі пізнання навколишньої дійсності формує істину.

  • Однак досягти успіху в пізнанні істини можливо лише при досягненні певної тотожності між вигадками спостерігача та сутністю об’єкта. Для цього необхідно задіяти всі три предикати ідеології стоїцизму:
  • логіку – як основну складову, яка дає обґрунтування як загальним законам розуму, так і законам пізнання та буття. У цьому найважливішими вважалися розділи, присвячені пізнавальним здібностям – риториці (науці говорити) і діалектиці (науці сперечатися);
  • фізику – як принцип усвідомлення, що це є жива матерія, але матерія, керована божественним початком (Логосом). А оскільки людська доля – це проекція Логосу, сперечатися з нею чи життєвими випробуваннями, що випали нам, – немає сенсу. Щоб досягти гармонії зі своєю долею, потрібно подолати головну перешкоду – схильність до пристрастей;
  • етику – це найважливіша складова стоїцизму, своєрідна автаркія найважливіших понять – чесноти та щастя. Втіленням ідеалу «носіїв вищої чесноти» вважається мудрець, який абсолютно спокійно сприймає свою долю, хоч би якою вона була, оскільки усвідомлює, що вона є проявом доброго промислу.

Основні ідеї стоїків

Ось, якщо коротко, суть стоїцизму, а тих, хто вірив у такі ідеї та дотримувався таких принципів, називали стоїками. Проте Вікіпедія наводить ще одне значення цього слова:

Стоїк – це людина, яка вміє контролювати свої емоції і не піддаватися пристрастям, здатна безтурботно приймати свою долю, мужньо переносити будь-які випробування, стійко протистояти негараздам та спокусам.

Втім, стоїки теж дозволяють собі відчувати емоції, але тільки тоді, коли йдеться про справді значущі речі. При цьому необхідно було дотримуватись принципів кожної з базових дисциплін вчення.

Щоб зробити вчення більш зрозумілим та доступним для простих людей, у різні періоди послідовники використовували для визначення стоїцизму яскраві та звичні образи. Зокрема, Діоген Лаертський, посилаючись на роздуми Зенона, представляв своїм слухачам три ключові елементи вчення приблизно так:

  • логіку – у вигляді надійної огорожі;
  • фізику – у вигляді дерева, що росте під захистом цієї огорожі;
  • етику – у вигляді плодів, що наливаються життєдайними соками на тому дереві.

З такого підходу потім і випливли принципи, які, до речі, явно простежуються і в інших навчаннях, що з’явилися або відроджені в епоху Ренесансу. Наприклад:

  • Якщо не можете змінити щось, просто прийміть це.
  • Перш ніж говорити, осмисліть свій вислів.
  • Залишайтеся смиренним і будьте відкриті для нових можливостей.
  • Будьте справедливими, а не суворими та суворими.

Звідси можна дійти невтішного висновку, що стоїцизм – філософія особистісної гідності, здібності розуму сприймати світ таким, який він є.

А щодо ключових характеристик стоїків, то це насамперед:

  • практична мудрість;
  • помірність;
  • справедливість;
  • сміливість.

Ідеалізовані образи героїв, правителів і святих неодмінно наділяють рисами, властивими вірним послідовникам вчення Зенона.

Примітно, що у наступні століття характерне цієї філософії теоретизування обмежилося лише етикою і потім трансформувалося в моралістику. У такому вигляді стоїцизм на якийсь час набув статусу провідної ідеології в Римській імперії, де і почав інтегруюче зближення з християнською культурою.

Висновок

Стоїцизм, побудований на стриманості та здатності приймати обставини, і сьогодні залишається актуальним. Вміння звільнитися від пристрастей і підкорити власне життя аналітичному та критичному мисленню – важлива риса людини, яку можна назвати стоїком.

І це справді так: кожному з нас необхідно стримувати пориви – як тілесні, так і духовні – щоб не втратити контроль над життям. У судженнях важливо залишатися неупередженим, адже суспільство без справедливого вирішення питань буде знищено.

Ну а сміливість проявляється не тільки на полі лайки: вміння не відступати перед повсякденною рутиною – це теж відвага!

Оцініть статтю