У 1918-1921 роках у Росії йшла активна фаза Громадянської війни, серед активних учасників протистояння був червоний табір.
Більшовики, що перебувають при владі, прагнули зберегти позиції, використовуючи жорсткі та силові методи.
Одним із них стала політика воєнного комунізму, спрямована на забезпечення армії продовольством, але призвела до загибелі мільйонів людей.
Визначення
Воєнний комунізм – це комплекс внутрішньополітичних заходів Радянської влади, які проводилися під час Громадянської війни.
Базувався на положеннях комуністичної ідеології, включаючи формування безтоварного соціалізму у вигляді поступового витіснення торгівлі загальнодержавним розподілом товарів. Відрізнявся жорстким рівнем централізації управління, націоналізацією та відходом від товарно-грошових відносин.
Включав комплекс надзвичайних заходів, вкладених у забезпечення перемоги у громадянській війні. Скасовано 1921 року на тлі хвилі антирадянських заколотів, замінено на Нову економічну політику.
Причини проведення воєнного комунізму
Воєнний комунізм проводився владою, представники якої були переконані в необхідності побудови неринкової економіки, в якій не буде грошового обігу.
У планах більшовиків було повне підпорядкування країни, зокрема контроль за ресурсами. Для досягнення цієї мети застосовувалися жорсткі методи та терор.
Як вважали більшовики, формування комуністичного ладу вимагало «кавалерійської атаки на капіталізм» шляхом вилучення капіталу власників і передачі його радянській державі.
Проведення цієї політики вплинула Громадянська війна, де всі сили об’єдналися проти Радянської влади. Для перемоги потрібна була сильна, сита армія та воєнний комунізм вирішував це завдання.
Націоналізація промисловості допомогла поставити під контроль більшість підприємств, у тому числі найбільші (т.зв. «командні висоти»), що дозволило організувати постачання РСЧА військовою продукцією.
Ознаки воєнного комунізму
Щоб зрозуміти, що таке воєнний комунізм, необхідно назвати основні риси цієї політики:
- Націоналізація промислових підприємств. До листопада 1918 року в руках держави було вже понад 9,5 тисячі фабрик і заводів.
- Процес одержавлення йшов під керівництвом ВРНГ.
- Трудова повинність. Поширювалася спочатку на т.зв. «нетрудові класи», а потім торкнулася всіх жителів РРФСР у віці від 16 до 50 років.
- Введення державної монополії на зовнішню торгівлю. Ця сфера разом із торговим флотом перейшла під управління Наркомату торгівлі та промисловості.
- Безкоштовні послуги. Політика воєнного комунізму передбачала відміну грошей, замість яких запроваджувалися безкоштовні пільги на комунальні послуги, проїзд у міському транспорті, оплату житла та медичних послуг. Одночасно набули поширення натуральні способи розрахунку, що охопили сферу оплати праці.
- Заборона приватної торгівлі. У роки воєнного комунізму в РРФСР було заборонено продаж товарів на ринках, ярмарках, ринках приватними особами. Селяни не могли реалізувати хліб городянам за своєю ініціативою, що надалі призвело до голоду.
- Обмеження оренди землі та найму працівників для її обробки.
- Спроба створення системи прямого обміну продуктами між селом та містом. Однак вона виявилася невдалою, оскільки у селян забирали продовольство, але натомість нічого не давали.
- Більшовики організували систему централізованого управління економікою під керівництвом ВРНГ та численних главків.
Продрозкладка
Продовольча розкладка стала ключовим і найжорстокішим елементом військового комунізму.
Вона являла собою систему заготівель сільськогосподарської продукції, яка передбачала обов’язкове здавання селянами державі надлишків зерна (розверстана норма) за фіксованими закупівельними цінами.
З цією метою було визначено належні норми, вироблене понад них має бути розгорнуто та віддано державі. Зокрема, для зерна вони становили 192 кг на особу.
Для вилучення продовольства до села надсилалися продзагони. До їх складу входили робітники та представники місцевої адміністрації. Така політика супроводжувалася протестами селян, які виступали проти продовольчої диктатури Радянської держави.
Наприкінці Громадянської війни Росію струсили антирадянські повстання, найбільшими з яких були Тамбовське, Західносибірське та Кронштадський заколот.
Наслідки воєнного комунізму
Роки воєнного комунізму 1918-1921 не пройшли для України та Росії даремно. Політика надзвичайних заходів дала результат та дозволила більшовикам залишитися при владі. Проте вона згубно позначилася на всіх сторонах життя суспільства, свідченням чого стала криза 1921 року.
В економічній сфері він виявився такими рисами:
- спад промислового виробництва (на 300% порівняно з довоєнним рівнем);
- зниження продуктивності праці (на 18% щодо довоєнних показників);
- транспортний колапс;
- скорочення кількості робітників у два рази;
- зменшення посівних площ.
Курс на «відмирання грошей» насправді викликав гіперінфляцію, рівень якої значно перевищує знецінення грошей, що сталося під час правління Тимчасового уряду.
Вкрай низьку ефективність демонстрували трудові армії. За оцінками їх ініціатора і Предсовтрударма Л.Троцького, лише 10-25% особового складу працювало, при цьому кожен сьомий трудярмієць не залишав казарму через брак нормального взуття та одягу. Одночасно спостерігалося масштабне дезертирство, яке вивело трудові армії з-під контролю.
“Робочий контроль” на підприємствах фактично знищив залишки дисципліни. Заводи та фабрики контролювали комітети, в яких постійно спостерігалася ротація складу. При цьому вони не відповідали за прийняті рішення.
У 1920—1922 роках у Росії почався масовий голод. Якщо говорити коротко, політика військового комунізму спричинила загибель до 5 млн осіб. Найважчою була ситуація у Поволжі та на Південному Уралі.
Загалом, згідно з офіційною статистикою, голод торкнувся 35 губерній. Для подолання його наслідків держава РРФСР вперше скористалося допомогою західних держав.
Серед політичних наслідків військового комунізму – посилення позицій партії більшовиків, що створило передумови для подальшого переходу до диктатури.
Військовий комунізм допоміг встояти Радянській владі, але не позбавив країну від вантажу проблем, що посилилися Громадянською війною. Країні потрібна була інша політика, здатна витягнути економіку з глибокої ями та їй став НЕП, оголошений В.Леніним на X з’їзді РКП(б) у березні 1921 року.
