Сучасне суспільство будується на принципах рівноправності, нехай навіть подекуди це відбувається лише формально.
Але ще на початку минулого століття жінку, яка посміла заїкнутися про свої права на участь у виборі уряду, просто підіймали на сміх!
Рух прихильниць суфражизму – причина, через яку становище реально змінилося і правова прірва з чоловіками почала стрімко скорочуватися.
Хто такі суфражистки і за що вони боролися
Суфражизм – досить старе поняття, проте популярним стало лише 1906-го, коли один із провідних журналістів Daily Mail спробував публічно висміяти учасниць руху за надання жінкам такого ж виборчого права, яке було у чоловіків.
При цьому оригінальний французький термін “suffrage” поєднує в собі два практично ідентичні значення:
- виборче право;
- право голосу.
Паралельно існував термін «suffragist», що використовується для позначення будь-якої людини з-поміж тих, хто бореться за право брати участь у виборах. Завдяки своєрідному гумору політично активних чоловіків з’явилася форма «suffragette», що надає слову відтінку кокетливості та вказує на чергову «химерну жіночу моду».
Як пояснює Вікіпедія, внаслідок подібної «словотворчості» в російській мові з’явилися відразу два історично сформовані визначення, хоч і близькі за значенням, але все ж таки вживалися в різних випадках залежно від контексту:
- суфражетки – це загалом активні жінки;
- суфражистки – це прихильниці фемінізму та учасниці жіночої суфражистської організації.
У широкому (загальновживаному) сенсі різниця між ними зникаюче мала. Однак якщо перший евфемізм використовувався досить рідко через відверто зневажливу конотацію, то другий швидко став практично синонімом боротьби за рівність прав.
Різниця мала, але вона таки існує. Головна відмінність у поняттях фемінізму та суфражизму полягає в одному нюансі: феміністки ратували за всю повноту цивільних прав (тобто за повну рівноправність із чоловіками), а суфражистки – лише за надання жінкам права голосу.
Суфражизм в Англії: славні віхи недовгої історії
Рухи перших феміністок почали формуватися наприкінці ХІХ століття біля США та Великобританії. Але якщо в США панували вільніші звичаї, консервативна Британія регулярно опинялася в центрі скандалів, в основному через акції за участю суфражисток і показових арештів у зв’язку з нападами на культурні об’єкти.
В Англії перше суфражистське відгалуження з руху прихильниць фемінізму сформувалося ще 1865-го – тоді було зареєстровано одне з перших у UK жіночих політичних об’єднань під назвою «Комітет жіночих виборчих прав».
До 1868 року це відгалуження переросло в окремий рух, який об’єднав кілька дрібних організацій одну велику – «Національну Федерацію Суфражистських Товариств». Крім удосконалення конституційної складової свого руху, НФСО зосередилася на подачі петицій та лобіюванні інтересів жінок у парламенті, одночасно займаючись і просвітницькою роботою.
Проте в період аж до початку XX століття парламент Великобританії не розглянув жодного законопроекту, що полегшує життя жінок. Невдоволення посилилося, коли 1893-го парламенти Нової Зеландії, а потім і Австралії наділили жінок правом голосувати, попри те, що формально залишалися частиною Сполученого Королівства.
Це і стало причиною першого суфражистського бунту, пов’язаного з діяльністю сформованої у 1903-му організації – Жіночого Соціально-Політичного Союзу, більш відомого як WSPU.
Саме на його адресу вперше використали цей термін, а засновниця Союзу Еммелін Панкхерст із гордістю прийняла звучне визначення. Згодом слово активно вживали, коли йшлося про активних жінок, а про заголовки газет, виданих далеко поза Сполученого Королівства.
Оскільки жіночі спілки не могли домогтися правової підтримки протягом десятиліть, до 1906 року їхні керівники визнали, що настав час більш змістовних акцій мирного протесту, і тоді міста захлеснули:
- великомасштабні демонстрації;
- мітинги та збори;
- масові пікети із транспарантами;
- оголошені голодування;
- приковування себе до воріт;
- сидіння на рейках тощо.
Однак у Лондоні, як і в більшості значущих міст Британії, як і раніше, боролися з суфражистками, причому не лише висміюючи їх «безглузді прагнення», а й влаштовуючи гоніння на найактивніших учасниць WSPU.
Ситуація розжарилася, коли 1910-го боротьба перейшла у гостру фазу. Тепер уже суфражистки не гребували радикальнішими методами, як, наприклад:
- биття скла;
- напади на чиновників;
- підпали і т.д.
За весь період з початку століття понад дві тисячі суфражисток опинилися у в’язниці. Багато хто просто за вандалізм, дрібні порушення громадського порядку або відмова виплачувати штрафи, що вони робили в надії привернути більше уваги до проблем жінок.
Як суфражистки досягли своїх цілей
Ряд ухвалених у Британії законів у поєднанні з існуючими практиками (наприклад, насильницького годування ув’язнених) дедалі більше схиляли громадську думку на користь суфражисток.
Переломний момент настав 1914-го з початком військових дій. Відклавши на якийсь час боротьбу за виборче право, жінки стали підтримувати державу, збираючи кошти на допомогу армії. Це дозволило руху примиритися з політиками та посилило вплив суфражисток на обивателів.
Не дивно, що вже до кінця Першої Світової з’явився «Акт про народне представництво» (1918 р.), який наділив заміжніх жінок старше 30, хай і зі значним майновим цензом, обмеженим правом голосу.
І лише через десятиліття, коли 1928-го закон доопрацювали, віковий ценз був знижений до 21 року, а додаткові критерії допуску на виборчі дільниці взагалі усунули.
Після цього левова частка суфражистських організацій саморозпустилася, а союзи і комітети, що залишилися, реорганізувалися і продовжили боротьбу в рядах феміністок, які домагалися для жінок повної рівноправності в політичній сфері.
Висновок
Феміністські настрої в другій половині XIX століття були характерними для суспільства більшості розвинених країн і поступово поширювалися практично по всьому світу. І американки здавалися прогресивнішими порівняно з жінками з інших куточків Землі.
Але саме мешканки Британії першими взяли на себе малопочесний титул суфражисток та особистим прикладом продемонстрували потребу та ефективність боротьби за громадянські права. Їхній приклад вплинув навіть на Тимчасовий уряд, а згодом був узятий на озброєння і в СРСР. Тож багато в чому сучасне суспільство – спадщина суфражистської боротьби.
