Пошук істини змушує невгамовних філософів ламати голови протягом тисячоліть.
І це зрозуміло, адже найчастіше навіть найпростіше – і, здавалося б, «прямозначне» – слово може таїти в собі нетривіальну історію усвідомлення людиною самого себе та явищ навколишнього світу.
Отже, говорячи про суть у загальновживаному сенсі чи про суть людини, ми маємо справу не лише з філософськими, а й з психологічними категоріями, що формують наше світорозуміння загалом і підхід до сприйняття людини з погляду будь-яких взаємин.
Що таке «суть»: тернисті шляхи етимології
Щодо появи цього поняття в українській мові, йдеться про один із випадків так званого «неправильного запозичення».
Почнемо з того, що «суть» – це щось основне, найважливіше в тому чи іншому об’єкті, чи явищі.
Як слово – це віддієслівне іменник, що в давнину сформувався з праіндоєвропейського «sont». У тісній зв’язці з еволюцією цього поняття можна уточнити його первісний зміст, який вказував на:
- “буття” – за вихідним значенням;
- “Істину, дійсність” – за додатковими.
Причому оригінал безпосередньо ув’язувався з дією, будучи причетною формою кореня «es». Згодом у праслов’янській мові з’явилося слово «sǫtь», яке поступово еволюціонувало до знайомого на Русі визначення.
Однак навіть після міграції з однієї мови в іншу у «суті» зберігалися ключові ознаки дієслова, а саме слово найчастіше використовувалося як лексична версія форм допоміжного дієслова «бути» (у третій особі теперішнього часу):
- існувати;
- бути;
- є;
- суть.
При цьому варто враховувати, що форма «сет» – це теперішній час, множина і третя відміна. Той, хто говорить, має на увазі, що деякі речі перед його очима існують. І через можливість їх побачити та/або визнати цей факт формується відсилання до первісного значення:
- дійсність;
- істина.
Примітним є й інший факт: до появи першого випуску (не видання!) чотиритомного словника Даля (1861 р.), слово «суть» взагалі згадувалося у жодному з наявних тоді словників.
Більше того, воно ніби й зовсім не існувало: ним не користувалися навіть найвідоміші літератори, відомі своїм вільним поводженням з українською мовою -Леся Українка, Іван Франко, Павло Тичина, Тарас Шевченко, Григорій Сковорода.
Таким чином, лише до початку другої половини ХІХ ст. слово «суть», що вже стало іменником, змогло влитися в лексичну систему української книжкової мови, і тільки потім проникло в «народну» мову.
Нюанси вживання слова «суть»: синоніми та близькі значення
Завдяки сучасної еволюції та впевненому руху шляхом субстантивації, це поняття стало використовуватися у ширшому синтаксичному спектрі, включаючи логічні визначення інших понять і судження тотожності.
Яскравий приклад – ув’язка вихідного значення суті про те, що визначає фізичний об’єкт, природне явище чи дії людей. І якщо в минулому суттю позначали сам факт існування чогось, сьогодні термін свідчить про першооснову.
Так, раніше умовні заяви на кшталт «пильна буря – суть вітер» зазвичай підтверджували саму можливість бурі, а нині скоріше вказують на причину її виникнення, ніж на реальний факт.
При цьому на побутовому рівні слово використовується ще й для привернення уваги:
- як узагальнююче слово;
- замість двокрапки;
- для смислового акцентування.
Але якщо перші два варіанти досить рідкісні і вже стають частиною застарілих смислових конструкцій, то третій залишається актуальним і досить затребуваним як у книжковій мові, так і в усній.
Наприклад, розмова «по суті/по суті» відбувається, коли спікер хоче відкинути зайві деталі і приступити до основної думки, а коли хтось згадує «суть людини», то мають на увазі якийсь набір особистісних якостей, характерних для того чи іншого індивіда.
Одночасно з цим формулювання «не суть» використовується для заперечення якихось ідей чи фактів, визнання їх хибними та/або такими, що не мають відношення до розмови.
Більш зрозуміло проілюструвати сенс цього поняття допоможе приблизно така добірка синонімів:
- основа;
- основне;
- головне;
- найважливіше/важливе;
- сутність;
- серцевина;
- природа;
- нутро;
- кістяк;
- глибинний зміст;
- наріжний камінь;
- Альфа і омега.
Важливо знати: з давньоруської мови збереглася ще одна форма суті – “СШТІ”, яка в XXI столітті звучить як “сущий”. Цей поняттєвий маркер став органічною частиною словосполучень, що передають емоційний настрій співрозмовника, часто з негативною конотацією:
- справжнє пекло;
- сущий ад;
- справжній жах і т.п.
Цей своєрідний евфемізм дозволяє значно заощадити час, оскільки є скороченою версією від «якщо [щось] існувало в реальності, то була б [порівняна подія]». Формулювання розмовне, але не втрачає актуальності.
Висновок
Суть у загальновживаному сенсі – це серцевина, справжня природа чогось. Апелюючи до неї, люди одночасно визнають існування об’єкта дискусії та (опціонально) вказують на фактори, здатні спотворити сприйняття.
Залежно від контексту спроба «докопатися до суті» може трактуватися як бажання, що демонструється, розібратися в чомусь неясному, невизначеному, незрозумілому.
