Сюрреалізм – що це у мистецтві та житті

Сюрреалізм – що це у мистецтві та житті Визначення

Творчий пошук – як явище тотальне – не припиняється ні на мить, породжуючи нові інструменти і форми самовираження. Деякі з них швидко відживають свій вік, інші згодом перероджуються на щось більше і залишаються з людством навіть на обивательському рівні.

Одним із найнеоднозначніших напрямів у мистецькому середовищі можна назвати сюрреалізм, що зародився близько сотні років тому і залишається актуальним у роботах сучасників. Але що це за «особливий погляд» і в чому суть такого незвичайного трактування реальності?

Сюрреалізм або що таке «реальність крізь сон»

Робота з парадоксальним, максимальне дистанціювання від звичних образів та загравання із психологічними аспектами серйозно захопили творчу еліту ще на самому початку XX століття.

Проте оригінальне французьке слово «surréalisme» вперше прозвучало лише у червні 1917-го, коли один із театрів на Монмартрі представляв прем’єру «Груди Терезія» – «комічної фарс-драми» відомого авангардиста Гійома Аполлінера.

Буквальне значення нового терміна безпосередньо з узагальненим змістом двох понятійних маркерів – sur- («над, понад») і réalisme («реальність, реалізм»), що й у результаті такі поняття, як:

  • надреалізм;
  • суперреалізм;
  • надреалізм.

Однак сам автор вважав за краще використовувати цей термін у ще вужчому значенні – «по той бік реальності». Саме ця теза і поставив на чільне місце інший француз – талановитий поет-епатажист Андре Бретон, який став автором першого «Маніфесту сюрреалізму», опублікованого в 1924 році.

Завдяки Бретону почалося «офіційне» формування сюрреалістичної ідеології у середовищі художників і літераторів, які прагнули пізнання глибин людської підсвідомості, щоб використовувати його для відображення іншої реальності, абсолютно не схожої на звичну.

Так, використовуючи ці характеристики, можна зробити висновок, що сюрреалізм – це, простими словами, особливий напрямок у мистецтві, одна з актуальних течій європейського авангардизму, послідовники якого намагаються перевершити буденність існуючої реальності та спілкуватися з навколишнім світом на рівні чистих емоцій.

Коріння ідеології

Що ж до самого процесу формування цього нетрадиційного руху, то тут слід зазначити важливість історичних передумов. Насамперед уточнимо, що сюрреалізм – це своєрідна «витрата» логічного розвитку дадаїзму, його ідейна еволюція.

Короткий період превалювання дадаїзму (приблизно 1915 – 1923 рр.) ознаменувався стрімким руйнуванням канонів традиційної естетики. А оскільки тоді вони будувалися суто на природній красі, поступово художники змістили сферу фокусування з фізичного світу на психологічні виміри.

Чимало тому посприяла і атмосфера активної подійності у соціальному, політичному і культурному житті, підкріплена вельми популярними у творчому середовищі теоріями психоаналізу З. Фрейда, особливо його аналітичні викладки дослідження сновидінь.

Сюрреалізм – це поєднання сну та реальності. Абсурдне та суперечливе поєднання натуралістичних образів. Коріння цього слова виявляється у французькій мові (надреалізм). Цей художній напрямок сформувався у світі мистецтва на початку 1920-х років. Для нього характерна пристрасть до химерного ірраціонального, що не відповідає загальноприйнятим стандартам.

За визначенням Андре Бретона, сюрреалізм є чистий психічний автоматизм, що має на меті висловити, чи усно, чи письмово, чи іншим способом, реальне функціонування думки, диктування думки поза всяким контролем з боку розуму, поза будь-якими естетичними чи моральними міркуваннями.

Прагнення поставити духовність у пік матеріальності штовхала прихильників нової течії на несподівані і, як правило, викликають експерименти. Наприклад, на початку тридцятих років особливо стала вельми поширеною так зване «автоматичний лист», коли олівцем чи пензлем керував не розум, а рандомний набір підсвідомих реакцій.

Найчастіше, щоб підштовхнути творчий процес, багато хто не гребував застосовувати вельми сумнівні практики на кшталт:

  • занурень у транс;
  • аутотренінгів;
  • професійних та аматорських гіпнозів;
  • різних психостимуляторів.

Деякі використовували навіть наслідки голодування, сподіваючись, що ослаблений організм швидше спровокує стан, що нагадує і/або наближений до сомнамбулічного.

Хоча згодом сюрреалістичні образи втратили новизну – спочатку в образотворчому мистецтві, а потім і в літературі, – режисери продовжували використовувати напрацювання автоматизму та «візуального обману» під час створення кіно аж до кінця 1960-х.

Сюрреалізм у мистецтві: особливості та відмінні риси

Ідеї сюрреалізму закликають сміливо звертатися за натхненням до сну та підсвідомості – речам, які складно назвати реальністю, але й відокремити від навколишньої дійсності неможливо.

Поки на вулицях ліворадикальні угруповання закликали скидати уряд, у богемних салонах намагалися перевернути власну свідомість для звільнення від застарілих уявлень про прекрасне.

Це звільнення – причому від будь-яких кайданів свідомості, так само як і виробленої ним цивілізації, – стало кінцевою метою сюрреалістів, а сам сюрреалізм – напрямом, який намагався перенести на полотно розумовий потік художника без нав’язаних класичною школою умовностей.

Замість вивіреної логіки та суворих зв’язків, автори пропонували глядачеві та/або читачеві відверту розмову через асоціації, активно використовуючи як алюзії, так і парадоксальні комбінації форм.

Багато робіт іменитих сюрреалістів зовсім не пропонують жодного заочного діалогу, а просто відображають гротескні або взагалі протиприродні, внутрішньо суперечливі світи. Такі картини легко впізнавані і з інших характерних рис:

  • неконтрольованість (автоматизм) під час створення сюрреалістичних творів;
  • абсурдність поєднання реальності та ірраціональних образів підсвідомості;
  • часте звернення до магічних, іронічних та еротичних мотивів;
  • епатажність;
  • спроба руйнування усталених стандартів;
  • фантасмагорія у таких полотнах – неписана норма.

Особливо чітко виражається сюрреалізм у живописі: наприклад, у роботах найкласичнішого представника жанру – ексцентричного іспанця, який приєднався до групи Андре Бретона 1929-го, – Сальвадора Далі.

Але ще незвичайнішими можна назвати полотна бельгійського художника, який іменував себе «батьком-засновником магічного реалізму», – Рене Магрітта. Неймовірна поетичність, тваринний магнетизм і флер загадковості у кожному сюжеті – ось що таке знаменитий «фірмовий стиль» Магрітта.

Висновок

Справжні сюрреалісти продовжують кидати виклик канонам і дивувати глядача і зараз, тому немає нічого дивного, що в XXI столітті з’явилося сленгове позначення «сюр», яке так органічно перекочувало з лексикону творчого середовища в повсякденне мовлення обивателів.

Ось тільки тепер сюром стали назвати не лише представників художнього спрямування, а й будь-яку протиприродну чи абсурдну річ, що викликає шок і подив однією лише появою на публіці.

Навіть зараз деякі з нас, щоб висловити подив або продемонструвати відверте несхвалення, користуються короткою і всім зрозумілою фразою в стилі «Це якийсь нонсенс, найчистіший сюр!»

І хоча сюрреалізм вважається найодіознішим і неоднозначним експериментом над сучасним мистецтвом, краще залишатися вірним старої мудрості про те, що все добре, якщо має міру.

Сюрреалістичні роботи справді епатажні, тому часто не знаходять розуміння у оточуючих. Особливо це актуально у випадках, коли чиясь діяльність ніяк не пов’язана з творчістю, а людина просто занудьгувала на офісній посаді і вирішила розважитись, кидаючи виклик приписам та нормам.

Оцініть статтю